Спадковість і середовище у в детермінації інтелектуальних відмінностей

Одна з основних гіпотез: гени визначають величину діапазону, в якому може вимірюватися певна ознака індивіда. Для IQ цей діапазон коливається в межах 20-25 пунктів. Маючи певну генетичну обумовленість, інтелектуальні здібності у конкретної дитини коливаються в залежності від насиченості – бідності середовища, в якому він зростає. Як тільки якість середовища покращується, рівень IQ зростає до верхньої межі діапазону, і навпаки.

Врахування середовищних впливів в детермінації індивідуальних ознак не суперечить тій ролі, яку грає в обумовленості психологічних властивостей спадкові фактори. Конструкт «спадковість» визначається тією пропорцією у загальній варіативності ознаки, яка обумовлена генетичним впливом: показник спадковості IQ = варіативність, детермінована генотипом / загальна варіативність.

Загальновизнано у генетичній психології: ступінь відмінності ознаки є результатом відмінності у генотипі. Проте спадковість не є еквівалент підтвердження того, що прояв ознаки – це прямий результат генетичного впливу; скоріше, це відображення генетично обумовленої варіативності ознаки. Тобто якщо спадковість, наприклад, IQ рівна 0,8, то 80% відмінностей між людьми на рівні інтелекту обумовлені генетичним впливом, однак це не означає, що рівень інтелекту окремої особистості, що вимірюється відповідними балами, на 80% обумовлений генетично. Ще більш важливий факт, що величина оцінки впливу спадковості безпосередньо пов’язана з діапазоном середовищної (фенотипічної) варіативності.

Критерії та ступені важкості розумової відсталості

У широкому смислі термін «розумова відсталість» означає яскраво виражену неповноцінність тих здібностей, наявність яких необхідна для виживання у певних культурних умовах. тому це напряму пов’язану з розвитком інтелекту. У нашій культурі розвиток мови та вербальні здібності мають вирішальне значення при діагностиці розумової відсталості. Принциповим критерієм діагностики та класифікації розумової неповноцінності є психометричний коефіцієнт інтелекту. Розумово відсталих ділять на ідіотів, імбецилів, дебілів та межових.

Серед найбільш поширених випадків клінічних різновидів неповноцінності можна назвати монголізм, церебральний параліч, мікроцефалію, кретинізм, гідроцефалію. Порівняно рідко зустрічаються фенілпіровічна агенція та амауротична ідіотія; причина цих захворювань криються у спадкових метаболічних порушеннях.

Сучасні дослідження вказують на те, пренатальний та паранатальний середовищні фактори мають значно важливішу роль, аніж вважалося раніше. Перспективним є припущення про мультифакторну та уніфакторну причинність неповноцінність. Мультифакторна причинність частіше зустрічається у випадках легкої форми дебільності, а уніфакторна причинність характерна для специфічних клінічних різновидів.

Розумово відсталі в цілому перебувають на нижчому рівні фізичного розвитку, у них спостерігаються фізичні та сенсорні дефекти, загальний стан здоров’я незадовільний, сприйнятливі до хвороб і нетривалого часу життя, але в інших аспектах не так сильно вирізняються від нормального населення. Коефіцієнт інтелекту у них з часом погіршується, проте це може бути обумовлене перебуванням у спецзакладах. Найменш розвинуті у них абстрактні функції. Поведінка стереотипна.  

Лекція 4. Особливості статевих і вікових відмінностей

Мета:ознайомити студентів зі статевими відмінностями у прояві властивостей нервової системи та розвитку здібностей.

Професійна спрямованість:уміння визначати статеві відмінності у поведінці. 

План:

1. Статеві відмінності у прояві властивостей нервової системи і темпераменту.

2. Статеві відмінності в емоційні сфері.

3. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.

4. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.

5. Гендерні особливості поведінки.

Література

Основна література

1. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С. 593-660.

2. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2006. – С. 35-38, 114-145, 190-215.

3. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – М.: Эксмо, 2006. – С. 252-265.

4. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. – С. 554-597.

Статеві відмінності у прояві властивостей нервової системи і темпераменту

Сила нервової системи. Збільшення з віком осіб, що мають велику або середню силу нервової системи, виражено як в осіб чоловічої, так і жіночої статі, але в останніх більш яскраво (за рахунок того, що дівчат 7-8 років зі слабкою нервовою системою більше, ніж хлопчиків того ж віку, а у віці 18-25 років різниці між особами чоловічої і жіночої статі у кількості осіб з сильною і слабкою нервовою системою немає).

Рухливість нервових процесів. Серед хлопчиків 7-16 років кількість осіб з рухливістю як збудження, так і гальмування більше, ніж серед дівчаток. Затим з рухливістю збудження і гальмування більше стає жінок.

Баланс нервових процесів. Суттєвих відмінностей між дівчатками і хлопчиками не спостерігається. До періоду статевого дозрівання осіб з переважанням гальмування більше серед дівчат, так само як і після нього. В пубертатному віці з переважанням гальмуванням більше гальмування. За кількістю осіб з переважанням збудження різниці між чоловіками і жінок практично немає в усіх вікових категоріях.

Лабільність. Суттєвої відмінності за показниками лабільності між чоловіками та жінками майже немає.

Властивості темпераменту. У виборці чоловіків виявилося вдвічі більше осіб сенсорно плануючого і вчетверо - інтуїтивно раціонального типу, у групі жінок – вдвічі більше осіб інтуїтивно емоційного типу. Дівчата виявилися більш екстравертованими, емоційними, з більш розвинутою інтуїцією, більш природними і спонтанним, ніж хлопці. Хлопці відрізнялися раціональністю та планомірністю.

Комунікабельність жінок вища, ніж у чоловіків.

Поширеність типів з акцентуаціями характеру за О. Є. Лічко. У хлопців достовірно частіше, ніж у дівчат, зустрічаються епілептоїдні та гіпертимні типи, а у дівчат – лабільний і психастенічний. Інші типи представлені майже однаково.

Статеві відмінності в емоційні сфері