Властивості нервової системи як передумова темпераменту

І. П. Павлов намагався пояснити природу індивідуальних відмінностей у темпераменті, спираючись на концепцію властивостей нервової системи. В результаті досліджень над тваринами і дітьми було виділено чотири типи нервової системи, які співвідносилися з чотирма класичними назвами типів темпераменту.

І. П. Павлов виділив три основних властивості нервової системи: силу процесів збудження і гальмування, врівноваженість їх між собою і рухливість цих процесів. Потім дослідження продовжили в лабораторії Б. М. Теплова. Було з’ясовано, що показник сили нервової системи вказує на межі працездатності клітин великих півкуль, здатність витримувати тривале і концентроване збудження або дію надмірно сильного подразника, не переходячи у загальмований стан. Слабкість нервової системи характеризується низькою межею працездатності, однак особи зі слабкою нервовою системою володіють високою реактивністю та чутливістю.

Рухливість нервових процесів – це здатність нервової системи швидко реагувати на зміни в оточуючому середовищі. Це передбачає швидкий перехід від одного подразника до іншого і від збудження до гальмування. Однак повільність нервових процесів – це основа пам’яті та набуття навиків.

Б.М. Теплов розглядає властивості нервової системи як природні властивості, але не обов’язково спадкові. Вони можуть бути результатом внутрішньоутробного розвитку, а також умов розвитку у перший період життя. Тому не вживає слово генотип. Він був проти типології як такої. Він вважав, що ніяка класифікація типів вищої нервової діяльності неможливо, допоки не будуть в деталях вивчені базисні властивості нервової системи.

В.С. Мерлін вивчав окремі прояви темпераменту, його властивості. Він вважав, що тип темпераменту залежить від загального типу нервової системи і відносив до конституціонального типу. Він вважав таку характеристику недостатньою і запропонував ще ряд ознак, властивостей: сенситивність, реактивність, активність, співвідношення реактивності і активності, темп реакції, пластичність-ригідність, екстравертованість-інтровертованість. Параметри темпераменту: 1) емоційна збудливість, 2) збудливість уваги, 3) сила емоцій, 4) тривожність, 5) реактивність мимовільних рухів (імпульсивність), 6) активність вольової, цілеспрямованої діяльності, 7) пластичність-ригідність, 8) резистентність (опірність), 9) субєктивація (упередженість).

Розвиток темпераменту в контексті психогенетичних і лонгітюдних досліджень

У СРСР сучасний етап дослідження темпераменту розпочався з робіт Б.М. Теплова та В.С. Мерліна та їх учнів (лабораторій), що застосували вчення І. П. Павлова про властивості нервової системи до типологічних досліджень людини, то в США дослідження темпераменту почалося з лонгітюдних досліджень А. Томаса, С. Чесс. Американці здійснили міждисциплінарний підхід. Зокрема, було встановлено, що темперамент є відносно стійкою, базовою диспозицією, яка визначає варіативність багатьох поведінкових рис. Також темперамент є першою координатою, що характеризує специфіку індивідуальної поведінки, яка формується.

Американські вчені визначали темперамент за ступенем вираженості моторної активності, чутливості до стимулів і характеру реакцій на нові стимули. Дослідивши 141 дитину і розділивши їх на групи – легкий і важкий темперамент, повільний та непостійний темперамент – вчені встановили, що виділені особливості цих дітей зберігаються у часі.

До особливостей темпераменту також належать активність та емоційність, темп і швидкість, пластичність та стійкість до стресу. Велика кількість ознак темпераменту може бути зведена до кількох базових характеристик або мета параметрів, наприклад, нейротизм або екстраверсія. Прийнято вважати, що ці риси залишаються стійкими впродовж тривалого періоду часу, а іноді впродовж всього життя.

Лекція 3. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності

Мета:ознайомлення студентів з основними чинниками розвитку здібностей та обдарованості.

Професійна спрямованість:уміння визначати основні чинники розвитку інтелекту. 

План:

1. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференційній психології.

2. Загальні інтелектуальні здібності.

3. Характеристика текстологічних підходів до інтелекту.

4. Стійкість інтелектуальних вимірювань.

5. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей.

6. Спадковість і середовище у в детермінації інтелектуальних відмінностей.

7. Критерії та ступені важкості розумової відсталості.

Література

Основна література

1. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С. 492-500.

2. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – М.: Эксмо, 2006. – С. 136-150.

3. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. – С. 294-401.

4. Теплов Б.М. Способности и одарённость / Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: Издательство Академии Педагогических Наук РСФСР, 1961. – С. 9-38.

Додаткова літратура

5. Акимова Н. Интеллектуальные тесты / Психология индивидуальных различий. Тексты / Под редакцией Ю.В. Гиппенрейтера, В.Я. Романова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 122-128.

6. Государев Н.А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: «Ось-89». – С. 45-54.

7. Лейтес Н.С. Об умственной одарённости. Психологические характеристики некоторых типов школьников. – М.: Издательство Академии Педагогических наук РСФСР, 1960. – 216 с.

8. Одарённые дети: Перевод с англ. / Общ. ред. Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого; предисловие В.М. Слуцкого. – М.: прогресс, 1991. – 376 с.

9. Рубинштейн С.Л. Проблема способностей и вопросы психологической теории / Психология индивидуальных различий. Тексты / Под редакцией Ю.В. Гиппенрейтера, В.Я. Романова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 59-68.

10. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: Издательство Академии Педагогических Наук РСФСР, 1961. – С. 39-251.

11. Теплов Б.М. Ум полководца / Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: Издательство Академии Педагогических Наук РСФСР, 1961. – С. 252-346.