Експериментальна психологія і біологія

Упродовж другої половини 19 ст. вчені наважувалися переходити в лабораторію. Більшість представників ранньої експериментальної психології були фізіологами, чиї експерименти починали поступово здобувати психологічне спрямування.

1879 року В. Вундт відкрив першу лабораторію експериментальної психології в Лейпцизі. Експерименти психологічного характеру вже проводилися до цього Вебером, Фехнером, Гельмгольцем та іншими, але лабораторія В. Вундта була першою, створеною винятково для психологічних досліджень і надавала при цьому можливості для навчання студентів методам нової науки. Лабораторія В. Вундта залучала студентів з різних країн, що після повернення на Батьківщину засновували подібні лабораторії у власних країнах.

Спочатку психологи-експериментатори ігнорували індивідуальні відмінності або розглядали їх просто як випадкові «відхилення» і навіть ігнорували їх. Згодом прийшли до думки, що чим більше у феномені виражені індивідуальні властивості, тим точнішими будуть зроблені узагальнення. Очевидно, що виникнення експериментальної психології не сприяло розвитку інтересу до вивчення індивідуальних відмінностей.

Внесок експериментальної психології:

– психологічні феномени доступні для об’єктивного і навіть кількісного дослідження;

– психологічні теорії можна перевіряти на відповідність об’єктивним даним, а значить психологія є емпіричною наукою.

Наприкінці 19 ст. біологія під впливом дарвінівської теорії еволюції розвивалася дуже швидко. Ця теорія сприяла зростанню інтересу до порівняльного аналізу, що припускає спостереження за тим, як ті самі якості виявляються у представників різних видів.

Особливо важливим для диференціальної психології є дослідження англійського біолога ФренсісаГальтона (послідовника і кузен Дарвіна). Він вивчав людську спадковість і пов’язував з нею нерівність людей, особливо в питаннях обдарованості. Незабаром для нього стало очевидним, що для визначення ступнів подібності між індивідуумами їх можна вимірювати ­– кожного окремо, у порівнянні один з одним, цілеспрямовано і великими групами. Для цієї мети він розробив численні тести і процедури вимірів, заснувавши у 1882 році в Музеї Південного Кенсінгтону в Лондоні свою знамениту антропометричну лабораторію. У ній люди за невелику плату могли вимірити рівень сприйнятливості своїх органів чуття, моторні здібності й інші прості якості. Таким чином були зібрані результати відмінностей за конституційними (зріст, вага, пропорції тіла), сенсомоторними (час реакції на візуальні та слухові стимули, сила стискання) та сенсорними (гострота зору та слуху) параметрами. Вимірюючи сенсорні процеси, Ф. Гальтон сподівався одержати можливість оцінювати інтелектуальний рівень людини. Лише за рік роботи Ф. Гальтоном було обстежено 9 337 осіб.

Істотний вплив на формування диференціальної психології спричинив і розвиток сучасної генетики. Закони спадковості Менделя, заново відкриті 1900 року, привели до поновлення експериментальних робіт в області механізмів спадковості.

До початку 20 ст. диференціальна психологія почала знаходити конкретні форми.

У 1895 році Біне і Генрі опублікували статті за назвою «Психологія індивідуальності», що являла собою перший систематичний аналіз цілей, предмету і методів диференціальної психології.

У 1900 році з’явилася перша редакція книги У.Штерна з диференціальної психології «Психологія індивідуальних відмінностей». У першій частині книги розглядаються сутність проблеми і методи диференціальної психології. До предмету цього розділу психології Штерн відніс відмінності між індивідами, расові і культурні відмінності, професійних і суспільних груп, а також статеві.

Основну проблему диференціальної психології він характеризував як триєдину:

1. Яка природа психологічного життя індивідів і груп, яка ступінь їх відмінностей?

2. Які фактори визначають ці відмінності чи впливають на них (спадковість, клімат, соціальний чи культурний рівень, утворення, адаптація)?

3. У чому виявляються відмінності? Чи можна їх зафіксувати у написанні слів, міміці?

У другій частині книги міститься загальний аналіз і деякі дані, що стосуються індивідуальних відмінностей у прояві ряду психологічних якостей ­– від простих сенсорних здібностей до більш складних психічних процесів і емоційних характеристик. Книга У. Штерна в істотно переробленому і розширеному виді була перевидана в 1911 році, і ще раз ­– у 1921 за назвою «Методологічні основи диференціальної психології».

У 1903 році вийшла книга Томсона «Інтелектуальні відмінності статей», що містила результати різноманітного тестування чоловіків і жінок, що проводилося декілька років. це було перше всеосяжне дослідження психологічних відмінностей статей.

У 1904 році з’явилася оригінальна стаття Спірмена, що висунув свою двофакторну теорію психічної організації. Ця публікація Спірмена відкрила область дослідження взаємовідносин якостей і відкрила дорогу для сучасного факторного аналізу.

Не можна обминути також праці вітчизняного вченого О. Ф. Лазурського з проблем характерології і класифікації особистостей. У радянські часи під впливом Павловського вчення Б. М. Теплов фактично започатковує нову науку – диференційну психофізіологію, яка на Заході майже не отримала розвитку. Також були розроблені теорії інтегральної індивідуальності В. С. Мерліна, концепція здібностей – особистості – індивідуальності Е. О. Голубєвої, теорія багатофакторної структури особистості й індивідуальних відмінностей Дж. Ройса та А. Д. Пауелла; відомими є роботи Г. Айзенка та Р. Кеттелла.