Дослідження індивідуальних відмінностей в ранніх психологічних теоріях

Диференціальна психологія

Курс лекцій

Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки

Напрям підготовки: 6.030102 ПСИХОЛОГІЯ

6.030103 ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ІІ курс

РОЗРОБНИК:

Мазяр О.В., старший викладач кафедри соціальної та практичної психології

Житомир – 2013

Лекція 1.  ДИФЕРЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ВИВЧЕННЯ ЛЮДИНИ

Мета:ознайомлення студентів з завданнями, основними конструктами диференціальної психології та формування уявлення про формальний підхід до вивчення індивідуальності.

Професійна спрямованість:уміння вирізняти ендофактори та екзофактори індивідуальних відмінностей. 

План:

1. Предмет та завдання диференціальної психології.

2. Дослідження індивідуальних відмінностей в ранніх психологічних теоріях.

3. Передумови виникнення диференціальної психології: експериментальна психологія і біологія.

4. Основні диференціально-психологічні конструкти.

5. Диференційно-психологічна парадигма у вивченні людини.

6. Принципи формального підходу до індивідуальності.

7. Компоненти структури індивідуальності.

8. Елементи індивідуальності та їх інтеграція в цілісну структуру.

9. Ендофактори та екзофактори у детермінації міжіндивідуальної варіативності.

Література

Основна література

1. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С. 5-74.

2. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – С. 11-33.

3. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – М.: Эксмо, 2006. – С. 13-25, 40-64.

4. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. –31-69.

Додаткова література

5. Государев Н.А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: «Ось-89». – С. 8-31.

6. Ломов Б. Ф. Методологические проблемы личности. – М.: Издательство «Наука», 1984. – 448 с.

7. Машков В.Н. Дифференциальная психология человека. – СПб.: Питер, 2008. – 6-32.

8. Теплов Б.М. Конспекты и комментарии к книге А. Анастази «Дифференциальная психология» // Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-х т. Т. II. – М.: Педагогика, 1985. – С. 247-279.

Періодичні видання

9. Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии // Вопросы психологии. – 1975. – № 2. – С. 31-45.

Предмет та завдання диференціальної психології

Перші групові відмінності між племенами «Ми» та «Вони» (що показано у роботах Б.Ф. Поршнєва) поклали початок диференціації людських істот. За представниками іншого племені визнавалися такі відмінності, які дозволяли розуміти несхожість з власним племенем, внаслідок чого ставало можливим убивство.

Наступним етапом становлення людської індивідуальності було спостереження за соплеменниками, їхніми здібностями і розподіл функцій. Фіксація індивідуальних відмінностей закріплювалася за допомогою найменування. Відділення Я від не-Я стало важливою ознакою зародження особистості з унікальною самосвідомістю. Перші теорії, вірування, марновірства, у яких людина намагалася зрозуміти причини цих відмінностей, відображали її світогляд. Проте причини могли бачитися в абсолютно випадкових ознаках (в основному орієнтувалися на зовнішні ознаки).

Але за всіх часів відмінності сприймалися як належне. Серед найдавніших слідів людської діяльності є свідчення того, що люди знали про індивідуальні відмінності і враховували їх. У той час, коли ще не було писемності, вже існували люди – художники, знахарі, вожді, – які мали особливі здібності і певні особистісні особливості. Провідними науками (тепер їх вважають псевдонауками), які пояснювали індивідуальні відмінності були хіромантія, фізіономіка та астрологія.

На сьогоднішній день керівників держави обирають, а заміщення посад відбувається на конкурсній основі, визнаючи тим самим право всіх людей на унікальність та першість. У цивілізованих країнах влада у спадок не передається, тому що вважається, що право на унікальність більшою мірою обумовлено соціально, а не генетично чи божественно.

Диференційна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає індивідуально-психологічні відмінності між людьми. Причому вивчаються як індивідуальні відмінності окремих індивідів, так і типологічні відмінності цілих груп (професійних, навчальних, расових, національних).

Диференційна психологія – галузь науки, що вивчає індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природу, джерела і наслідки цих відмінностей. Це наука про закономірності психічного варіювання. Також слід вказати, що диференційна психологія займається пошуком та виділенням найбільш суттєвих параметрів, характеристик, за якими різняться люди.

Під індивідуально-психологічними відмінностями розуміють особливості психічних процесів, станів і властивостей, що відрізняють людей одного від одного, а саме індивідуальні пороги відчуття, увага, пам’ять, мислення. Емоційна реактивність, інтереси, здібності, характер тощо.

Предметом диференційної психології є об’єктивне кількісне дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці. Однак при цьому також вивчають якісну своєрідність психічних явищ. З одного боку, відмінності між людьми можна показати як кількісні, вимірявши їх і співставивши їх між собою, проте за окремими параметрами психічних особливостей подібне порівняння зробити не можна (коли кількісні зміни приводять до якісних) – і тоді говорять про якісні відмінності між психічними феноменами. Наприклад, щодо проблеми здібностей. Б. М. Теплов вважає, що відмінності у здібностях носять якісний характер, а не кількісний.

Завдання диференційної психології:

– Виділити найсуттєвіші параметри організації психічної діяльності, від яких залежить індивідуально-типологічна характеристика індивіда.

– З’ясувати принципи та природу індивідуальних відмінностей.

– Виявити вплив на індивідуальні відмінності підготовки, розвитку, фізичного стану індивідів.

– Дослідити співвідношення та співіснування різних характеристик.

– Проаналізувати природу і властивості різноманітних груп, що різняться по ознаках статі, раси, національності і культури.

Мета вивчення групових відмінностей:

– Через конкретні групи характеризувати сучасне суспільство.

– Через дослідження різних груп виявити фундаментальні проблеми індивідуальних відмінностей в цілому.

– Порівняти як деякі психологічні феномени виявляються у різних групах і може сприяти більш чіткому розумінню самого феномену.

Застосування даних диференційної психології можливе у педагогічній психології, психіатрії, психотерапії, профорієнтації, психології праці. Важливо відзначити, що на сучасному етапі диференційна психологія розглядається як дисципліна, яка інтегрує знання інтерпретації людської поведінки і не є самостійною областю психології, хоча й виступає її самостійним розділом.

Дослідження індивідуальних відмінностей в ранніх психологічних теоріях

Одним з найбільш ранніх прикладів явного вивчення індивідуальних відмінностей є платонівська праця «Держава». Основною метою його ідеальної держави був розподіл людей відповідно до їх задач. У другій книзі «Держави» можна знайти таке підтвердження: «…дві людини не можуть бути зовсім однаковими, кожна відрізняється від іншої своїми здібностями, одній варто займатися одним, іншій - іншим».

Платонзапропонував «показові вправи», які можна було би використовувати в ідеальній державі для добору солдат. Ці «вправи» призначені для відбору людей, які мають якості, важливі для військового, являють собою перший систематично складений і записаний тест на професійну придатність.

У роботах Аристотеля значне місце відведене аналізу групових відмінностей, у тому числі відмінностей видових, расових, соціальних і статевих, що виявляються у психіці і моралі. Багато його робіт містять приховане припущення щодо індивідуальних відмінностей, хоча Аристотель не проводив їх розгорнутого дослідження. Створюється враження, що він вважав наявність таких відмінностей очевидним. Те, що він відносив ці відмінності частково до вроджених факторів, свідчить його твердження: «Можливо, хтось може сказати: «Оскільки в моїй владі бути справедливим і добрим, то я, якщо захочу, стану кращим з людей». Це, звичайно, неможливо… Людина не може стати кращою, якщо в неї немає для цього природних задатків».

У середньовічній схоластиці індивідуальні відмінності привертали до себе порівняно мало уваги. Філософські узагальнення про природу розуму формулювалися переважно на теоретичній, а не на емпіричній основі (всі люди – діти Божі, а відтак теоретично однакові). Тому дослідження індивідів, якщо й відігравали, то незначну роль у розвитку таких доктрин. Про особливий інтерес до диференційної психології св. Августина і св. Хоми Аквінського свідчить їх «психологія здібностей». Вони розглядали такі здібності як пам'ять, уява, воля.

Представників асоціанізму цікавив, насамперед, механізм поєднання ідей, що дозволяє пояснити як протікають складні розумові процеси. Вони формулювали загальні принципи, що не залишали місця індивідуальним відмінностям. Однак А. Бен, один з останніх асоціоністів, звернув увагу на індивідуальні відмінності: «Існує природна здатність до асоціювання, особлива для кожного типу людей і яка розрізняє індивідів одного від одного. Ця властивість, подібно всім іншим характерним властивостям людської природи, розподілено між людьми не в рівній пропорції».

У працях і в практичній діяльності групи просвітителів наприкінці 18 і початку 19 ст. (Руссо, Песталоцці, Герберт і Фребель) відбувається очевидне зростання інтересу до індивідуальності дитини. Освітня стратегія і методи визначалися не зовнішніми критеріями, а дослідженням самої дитини та її здібностей. Однак акцент, як і раніше, робився скоріш на підході до кожної дитини як до представника людства, а не на тім, що відрізняло її від інших дітей. Попри те, що в роботах просвітителів можна знайти чимало висловлювань про індивідів, що різняться між собою, і про виховання, що повинне враховувати ці відмінності, вони наголошували на значимості вільного, «природного» виховання скоріше в противагу педагогічним впливам, що нав’язуються ззовні, ніж унаслідок дійсного усвідомлення значимості індивідуальних відмінностей. Поняття «індивідуальний» часто використовується як синонім поняття «людський».

Перший систематичний вимір індивідуальних відмінностей був проведений не в психології, а в рамках астрономії. У 1795 році співробітник Грінвічської обсерваторії Невіл Мескелін звільнив свого асистента Кіннебрука за те, що той зафіксував час проходження зірки на 0,8 секунди пізніше, ніж він. У той час подібні спостереження здійснювалися методом «око і вухо».

1816 року кенігсберзький астроном Фредерік Бессель ознайомився в архіві з історією Грінвічської астрономічно обсерваторії і зацікавився індивідуальними особливостями обчислень, що проводилися різними спостерігачами. Ф. Бессель зібрав і опублікував (1822 року) дані по декількох підготовлених спостерігачах і відзначив не тільки наявність таких особливостей і різниці в оцінках, але також мінливість обчислень у кожному новому випадку. Це і було першою публікацією кількісних вимірів індивідуальних відмінностей

3. Передумови виникнення диференціальної психології: