Відповідальність за порушення законодавства у галузі охорони праці

Згідно Закону України «Про охорону праці» за порушення законів та інших НПАОП, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність - на винного працівника накладається дисциплінарне стягнення. Ця відповідальність встановлена Кодексом законів про працю України, ст. 147 якого встановлює два види дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи. Законами, уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях (транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на пpaцiвникiв має орган, який має право прийняття на роботу цього працівника, а також органи, вищі за нього. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний та громадський контроль за охороною пpaцi. Профспілковий орган, що підписав колективний договір, має право вимагати від власника чи уповноваженого ним органу poзipвaння трудового договору (контракту) з керівником або усунення його з посади, якщо він порушує законодавство про працю. Фахівці служби охорони пpaцi на підприємстві мають право вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, що не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони пpaцi, що не мають допуску до відповідних робіт або що порушують нормативні акти про охорону пpaцi. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При виборі дисциплінарного стягнення враховується ступінь тяжкості провини та заподіяна шкода, обставини, за яких здійснена провина, минула робота працівника. Стягнення оголошується в наказі та повідомляється працівнику під розпис.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi. Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законів та НПАОП тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема, посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними ociб.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли на час здійснення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Право притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi мають органи державного нагляду за охороною праці.

Максимальний розмір штрафу за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці може сягати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Матеріальна відповідальність робітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах. Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди, провина працівника (у формі наміру чи необережності), пpoтипpaвнi дії або бездіяльність працівника (наприклад, не проведення своєчасного інструктажу особою, яка повинна це робити), наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.

На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності вcix перелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не звільнює його від матеріальної відповідальності.

Ст. 130 КЗпПУ встановлює, що особа, яка заподіяла шкоду підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або полагодження пошкодженого майна при згоді на це власника, в іншому разі розмір відшкодування встановлює суд.

Кримінальна відповідальність - порушення вимог законів та інших НПАОП, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пpaцi передбачена ст.ст. 271 – 275 КК України, що об’єднані в розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва».

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, передбачених вищезазначеними статтями КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці

Статтею 3 Закону «Про охорону праці» встановлено пріоритет норм міжнародних договорів над законодавством України про охорону праці.

У питаннях охорони праці Україна користується наступними міжнародними договорами і угодами:

Ø Конвенції і Рекомендації та інші документи МОП;

Ø Директиви Європейського Союзу;

Ø договори та угоди, підписані в рамках СНД;

Ø двосторонні договори та угоди;

Ø положеннями Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародної організації по стандартизації (ІСО), Міжнародної організації авіації (ІКАО) та ін.

Міжнародне співробітництво охоплює основні напрямки:

ü вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду по організації праці, покращення умов и техніки безпеки праці;

ü участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових відносин та в роботі їх органів;

ü отримання консультацій закордонних експертів та технічної допомоги у питаннях покращення законодавчої та нормативнох бази з охорони праці;

ü проведення та участь у міжнародних наукових або науково-практичних конференціях та семінарах;

ü підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.