ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЯК НАУКИ  (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

В другій половині XIX ст.-на початку XX ст. майже всі європейські держави переживали складний період у своєму історичному розвитку. Цей період – роки буржуазно-демократичних і соціальних потрясінь у Європі, що мали вплив на розвиток культури, освіти, науки.

Слід також зазначити, що цей період характеризується значним розвитком бухгалтерської наукової думки в різних країнах світу, про що свідчить поява великої кількості наукових праць з обліку. Поступово вчені дійшли висновку, що бухгалтерський облік є наукою.

Бухгалтерський облік як наука почав формуватися в кінці XIX ст. У цей час визначається предмет і об’єкти бухгалтерської науки, уточнюються її методи, науково обґрунтовуються категорії обліку, здійснюється їх класифікація, розроблюються методологічні основи бухгалтерської науки.

На це вплинули наступні історичні події:

- створення перших компаній, що були відокремлені від власника;

- виникнення акціонерного капіталу;

- введення поняття «діюче підприємство»;

- поява фондових бірж;

- розширення промисловості й торгівлі;

- відокремлення капіталу й прибутку;

- збільшення біржових операцій і торгових оборотів різних корпоративних підприємств;

- виникнення інституту бухгалтерів-ревізорів;

- виникнення інституту аудиторів.

Італія

В цей період в Італії тривала національно-визвольна боротьба проти австрійського гноблення за об’єднання країни. Відбувався активний процес зміни суспільних відносин.

В Італії бухгалтерський облік отримує два напрямки розвитку: юридичний і економічний. Засновником юридичного напрямку був Ф. Марчі. Він вважав, що за кожним рахунком стоїть певна персона, і тому свою теорію називав персоналістичною. Прихильниками юридичного напрямку були Дж. Чербоні, П. д’Альвізе. Метою обліку вважали відображення прав і обов’язків осіб, які беруть участь у господарському процесі. Прихильники юридичного напрямку розглядали облік як науку адміністративних функцій, як частину юриспруденції, запропонували логісмографію (Чербоні (1873).

Засновником економічного напрямку вважається Дж.Л. Кріппа. Він трактував облік як економічну науку, мета якої - виявлення результатів діяльності підприємства. Подвійний запис розглядав як наслідок змін в складі цінностей: дебет указує на їх збільшення, а кредит – на зменшення. Прихильниками економічного напрямку були Ф. Беста, В. Альфієрі, К. Гіділья, Д. Мальоне, А. Стабіліні. Стверджували, що на рахунках обліковуються саме матеріальні цінності, і називали свою теорію матеріалістичною.

Першим, хто спробував синтезувати юридичні й економічні аспекти обліку, був Ф. Вілла. Саме з його іменем пов’язано виникнення обліку як теоретичної дисципліни в історії обліку. Об’єктом обліку він вважав не правові відносини, а матеріальні або грошові цінності, у зв’язку з якими виникають ці відносини, предметом обліку виступав договір. Він стверджував, що бухгалтерський облік складається із трьох частин:

1) теорія обліку - економіко-адміністративні відносини;

2) правила ведення регістрів та їх практичне використання;

3) організація управління, в тому числі й ревізія рахунків.

Франція

У цей період Франція пройшла через випробування Паризькою Комуною (1871 р.). У кінці XIX-початку XX ст. бухгалтерський облік досяг у цій країні свого значного розвитку. Панівним напрямком був економічний. Його розвивали такі вчені: П. Ж. Прудон, Р. П. Коффі, Ж. Г. Курсель-Сенель, Л. Сей, А. Гільбо, Е. П. Леоте. Вони вважали, що бухгалтерський облік – політична економія підприємства. Крім того, наголошували на необхідність відокремлювати теорію від бухгалтерської практики. Досліджували такі економічні категорії в обліку як: амортизація, прибуток, собівартість (Л. Сей), ввели поняття «перманентний інвентар», макрооблік (Е.П. Леоте і А. Гільбо), розробили вчення про широку й вузьку амортизацію (Ж.Г. Курсель-Сенель). Удосконалювали форми рахівництва, розробили французьку форму рахівництва (Р. Делапорт).

Німеччина

В Німеччині, Австро-Угорщині, німецькомовній частині Швейцарії (в подальшому будемо говорити про приналежність цих країн до німецької школи) розвиток теорії обліку відбувався повільними темпами. Облік як наука починає формуватися лише із середини XIX ст. Характерними особливостями обліку того часу були:

- пошук облікового змісту не в інших науках, а в самій бухгалтерії, у процедурах облікового процесу;

- розуміння бухгалтерського обліку як частини господарської статистики, остання трактувалася як аналіз господарської діяльності, що здійснюється за даними обліку (Ф. Ляйтнер);

- поділ обліку на торговий і виробничий ( Б. Пенндорф);

- розвиток балансоведення (І. Шер);

- розвиток основних видів балансу: динамічний (Е. Шмаленбах, Е. Косіоль), статичний (М. Берлінер, Г. Нікліш), синтез динамічного і статичного (Ф. Шмідт);

- класифікація і розвиток методів оцінки (Ф. Ляйтнер);

- розвиток суб’єктивістського підходу щодо оцінки (І. Крайбіг, В. Ле-Кутр);

- розвиток теорії двох рядів рахунків (Ф. Гюглі, І. Шер, І. Крайбіг);

- удосконалення планів рахунків (І. Шер, Е. Шмаленбах);

- розвиток методів нарахування амортизації (Е. Шмаленбах, П. Герстнер, І. Крайбіг, А. Кальмес);

- розвиток теорії калькуляції (А. Кальмес, Ф. Ляйтнер, І. Шер);

- аналіз господарської діяльності і аналіз балансу (І. Шер, Ф. Ляйтнер, П. Герстнер);

- виникнення інституту бухгалтерів-ревізорів (1884, Німеччина).