ТЕМА 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни «Історія бухгалтерського обліку»

Для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр»

Напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

Укладач – ГЕДЗ Михайло Йосипович, д.е.н., професор

ТЕМА 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Типові підходи різних авторів до вивчення історії бухгалтерського обліку. Погляди Я. В. Соколова на розвиток обліку. Періодизація розвитку бухгалтерського обліку в обліковій літературі. Історичні етапи розвитку бухгалтерського обліку за М.Г. Чумаченком. Зародження обліку в різних країнах Стародавнього Сходу та Античному світі. Облікова культура та мистецтво в Стародавньому Єгипті. Облікове мистецтво в Шумері та Вавилоні. Історія зародження обліку в Китаї й Персії. Зародки облікового мистецтва в Іудеї. Зародження обліку в Індії. Розвиток облікового мистецтва в Стародавній Греції та Римі.

ТЕМА 2. ПОДВІЙНА БУХГАЛТЕРІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ОБЛІКУ В КРАЇНАХ СВІТУ (XV-XVIII ст.)

Уніграфічна (проста), камеральна, диграфічна (подвійна) парадигми обліку. Історичні передумови виникнення подвійної бухгалтерії. Перші твори з подвійної бухгалтерії. Значення першої літературної праці з бухгалтерії В.Котрулі «Про торгівлю і досконалого купця» для історії рахівництва. Основні положення й значення фундаментальної праці Луки Пачолі «Про рахунки та записи». Фактори, що вплинули на поширення та розвиток подвійної бухгалтерії в різних країнах світу в XVI-XVIII ст. Розвиток подвійної бухгалтерії в Іспанії й Італії. Основні напрямки поширення подвійного запису в Голландії й Франції. Особливості розвитку обліку в Німеччині. Внесок англомовних країн у розвиток подвійної бухгалтерії в XVI-XVIII ст.

ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЯК НАУКИ (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Історичні події, що вплинули на формування бухгалтерського обліку як науки в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Формування бухгалтерського обліку як науки в Італії. Виникнення та розвиток юридичного й економічного напрямків. Внесок французьких вчених у розвиток бухгалтерського обліку як науки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Політекономічні аспекти бухгалтерського обліку, що запроваджені французькими вченими. Зародження ідей макрообліку. Характерні особливості розвитку обліку як науки в німецькомовних країнах. Сутність процедурного напрямку німецької бухгалтерії. Розвиток обліку в англомовних країнах. Позитивізм в обліку. Формування організаційних бухгалтерських принципів у Великобританії та США в кінці ХІХ ст. Поява фінансового та управлінського обліку.

ТЕМА 4. ОБЛІКОВІ ТЕОРІЇ ТА СВІТОВІ БУХГАЛТЕРСЬКІ ШКОЛИ

Поняття облікових теорій. Класифікація облікових теорій за О.М. Галаганом, Я.В. Соколовим, М.С. Помазковим. Сучасні юридичні та економічні теорії обліку. Формування світових національних бухгалтерських шкіл. Італійська школа бухгалтерського обліку, її особливості розвитку. Французька класична школа бухгалтерського обліку, її основні досягнення. Німецька школа, її внесок у розвиток бухгалтерського обліку. Англо-американська школа бухгалтерського обліку, її основні напрямки розвитку. Формування української школи бухгалтерського обліку. Сучасні регіональні школи обліку в Україні та напрямки їх розвитку.

ТЕМА 5. РОЗВИТОК ОБЛІКУ В КРАЇНАХ СВІТУ В XX-XXI ст. ТА НАЦІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Розвиток обліку в англомовних країнах у XX ст. та їх вплив на світову облікову думку. Визнання загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку в США. Створення професійних організацій у США й Великобританії. Основні напрямки розвитку обліку в Німеччині в XX ст. Співіснування податкового й комерційного балансів. Професійна практична підготовка бухгалтерів і аудиторів у Німеччині. Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Розвиток та поширення економічного та юридичного напрямків розвитку обліку у Франції в першій половині XX ст. Розробка перших принципів обліку. Підвищення ролі професійної підготовки бухгалтерів. Формування національних систем бухгалтерського обліку в XX ст. Фактори впливу на розвиток національних систем бухгалтерського обліку. Класифікація національних систем обліку за суб'єктивно-географічною ознакою.

ТЕМА 6. ЕВОЛЮЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ МЕТОДУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Історичні аспекти виникнення категорії «рахунки». Поява рахунків у різних країнах. Погляди західних учених різних років на дефініції рахунку. Поняття рахунків у працях учених російської та української шкіл обліку. Поняття про план рахунків в історичному аспекті. Сутність європейських планів рахунків. Історичні передумови виникнення подвійного запису. Подвійний запис у трактаті Луки Пачолі «Про рахунки та записи». Особливості розповсюдження подвійної бухгалтерії в різних країнах світу (XVI-XVIII ст.). Подвійна бухгалтерія в працях учених різних світових шкіл бухгалтерського обліку (XIX-XX ст.). Історичні аспекти документації з моменту виникнення перших регістрів обліку в країнах Стародавнього світу й до сьогоднішнього дня. Документація в працях учених різних світових шкіл бухгалтерського обліку. Історичні аспекти інвентаризації як елемента методу бухгалтерського обліку. Інвентаризація в працях учених різних світових шкіл бухгалтерського обліку. Оцінка в бухгалтерському обліку: історичний аспект. Перші згадки про оцінку. Проблема оцінки в наукових працях учених різних світових шкіл бухгалтерського обліку. Сучасні погляди на оцінку в працях українських учених. Історія виникнення калькуляції як елемента методу бухгалтерського обліку. Питання калькуляції в працях учених основних світових бухгалтерських шкіл. Найважливіші історичні етапи в розвитку категорії «баланс». Історія виникнення балансів у Стародавній Греції й Стародавньому Римі. Погляди вчених різних світових шкіл бухгалтерського обліку на категорію «баланс». Бухгалтерський баланс у наукових працях учених української бухгалтерської школи обліку. Історичні аспекти розвитку звітності як елемента методу бухгалтерського обліку. Звітність у країнах Стародавнього світу: перші форми та принципи її складання. Погляди вчених світових шкіл бухгалтерського обліку на категорію «звітність». Сучасний етап розвитку бухгалтерської звітності.

ТЕМА 7. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

Ведення обліку в грецьких колоніях. Облік України-Русі в IX-XIII ст. Зародження обліку в період княжої литовсько-польської доби. Особливості розвитку обліку в Запорізькій Січі. Історичні події ХVI-ХVII ст. та їх вплив на формування бухгалтерського обліку в Україні. Розвиток обліку в період козацько-гетьманської держави (друга половина XVII-XVIII ст.). Історичні події, що вплинули на формування обліку в XIX ст. Історичні етапи та основні напрямки розвитку обліку в XX ст. Формування та розвиток бухгалтерського обліку в незалежній Україні. Реформування національної системи бухгалтерського обліку (1998-2001 рр.). Видатні вчені з бухгалтерії України та їх внесок у розвиток української бухгалтерської школи в ХХ ст. Сучасний етап та перспективи розвитку обліку в Україні.

ТЕМА 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Аналізуючи розвиток обліку, не можна обійтися без принципу історизму, який дозволяє об’єктивно дослідити витоки обліку, його місце в суспільстві та вплив на суспільне життя.

До вивчення історії бухгалтерського обліку, узагальнення й викладення питань його розвитку є різні методологічні підходи.

Відомий російський вчений Я.В. Соколов у своїй фундаментальній праці «Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней» зазначає, що основними підходами до вивчення історії обліку є: філософський, документальний, синтетичний та аналітичний.

Представники філософського підходу (Ф.В. Єзерський, Я.М. Гальперін, А. Хаар) пояснювали історичний розвиток, спираючись на філософські закони еволюції суспільства.

Прихильники документального підходу (О.О. Бауер, Б. Пенндорф, Р. де Рувер) надавали перевагу пошуку документів і давніх книг з обліку.

Автори синтетичного підходу (О.М. Галаган, М.С. Помазков, А. І. Лозинський) узагальнювали фактичний матеріал із будь-якою філософською теорією.

Представники аналітичного підходу (А.Ч. Літтлтон, Б.С. Ямей, Н.Р. Вейцман) вивчали історію не всього обліку, а окремих його категорій.

Розглядаючи питання розвитку обліку, учені багато уваги приділяли вивченню основних етапів його розвитку, зокрема з’ясуванню джерел і першооснов обліку. Я.В. Соколов зазначає, що сьогодні вчені не дають єдиної відповіді на питання, коли виникла бухгалтерія. Існує три варіанти відповіді:

1) 6 тисяч років тому, тобто тоді, коли почалася цілеспрямована реєстрація фактів господарського життя, і бухгалтерія почала існувати як практична діяльність - рахівництво;

2) 500 років тому, коли вийшла відома в усьому світі праця Луки Пачолі «Про рахунки та записи», і почалося літературне осмислення обліку;

3) 100 років тому, коли появилися перші теоретичні розробки з обліку і починає розвиватися самостійна наука – рахунковедення.

При вивченні історії розвитку обліку важливого значення набуває періодизація бухгалтерського обліку, що досліджувалася багатьма вченими. Кожний автор в основу періодизації покладав відповідну ознаку (наприклад, зміну економічних формацій, форму обліку, облікову ідею, характер облікових носіїв, облік витрат та ін.). Більшість авторів брали за основу те, яку роль виконував бухгалтерський облік на різних етапах розвитку суспільства.

Так, наприклад, італійський вчений Дж. Чербоні (1873), який виділяв чотири етапи:

1) давній світ;

2) період від Л. Фібоначі до Л. Пачолі, який він називав епохою комерційної арифметики;

3) період від Л. Пачолі до Ф. Вілли – становлення подвійної бухгалтерії;

4) виникнення та розвиток наукової бухгалтерії.

Французський економіст Л. Сей (1883) виділяв такі етапи:

1) мнемонічний, який розпадався на два періоди – усний, коли так званий бухгалтер повинен був усе зберігати в пам’яті, і символічний (дописемний), коли записи робились зарубками на бирках, вузлами на мотузках тощо (в обох випадках уже був рахунок, але не було письма);

2) уніграфічний – проста бухгалтерія;

3) диграфічний – подвійна бухгалтерія;

4) логісмографічний.

Російський учений Я.В. Соколов (1996) стверджував, що неможливо побудувати періодизацію на якійсь одній підставі і тому класифікував розвиток обліку за багатьма ознаками: характером і типом облікових носіїв, видами обчислювальної техніки, організаційною структурою, метою ведення обліку, методологією обліку, складом рахунків, формами рахівництва, галузями народного господарства, обліком витрат, зміною наукових доктрин. Так, залежно від характеру облікових носіїв він виділяє такі періоди:

1) період, коли в країнах Стародавнього світу носіями первинної інформації виступали ті матеріали, що були під руками - глиняні таблички у Вавилоні, папірус в Єгипті, черепки в Греції, воскові таблички в Римі, шнурки в імперії інків та ін.;

2) період, пов’язаний із виникненням паперу - паперова бухгалтерія;

3) період, коли розвивається безпаперова бухгалтерія, що використовує, наприклад, магнітні носії інформації.

Український учений М.Г. Чумаченко (1997) виділяє такі періоди:

1) з моменту виникнення товарно-грошових відносин і до кінця XVIII ст. (виникнення різних способів реєстрації фактів в облікових регістрах у вигляді систематичних і хронологічних записів, розповсюдження методу подвійного запису);

2) з кінця XVIII ст. і до кінця XIX ст. (видання перших праць з обліку, виникнення облікових теорій, визначення основних напрямків розвитку науки „рахівництво”);

3) з кінця XIX ст. і до початку XX ст. (становлення бухгалтерського обліку як галузі наукових знань);

4) початок XX ст. і до наших днів (розробка базових принципів об’єктивної оцінки майново-правового стану самостійно господарюючого суб’єкта в умовах зовнішнього ринкового середовища, галузевого напрямку в побудові системи бухгалтерського обліку, розширення державної регламентації національних систем і звітності).

Таким чином, вивчення періодизації розвитку обліку заслуговує надзвичайної уваги, тому що дозволяє зрозуміти сучасний розвиток і оптимальні напрямки прогнозування його еволюції в майбутньому.

Достовірно відомо, що облік як практична діяльність, як рахівництво виник 6000 років тому, як предмет літературного обговорення 500 років тому і 100 років він існує як самостійна наука. Бухгалтерія, як і всяка жива наука, могла з’явитися тільки у висококультурних народів, які займались господарством, торгівлею і промисловістю. Існує версія, що Стародавній Єгипет є колискою знань з бухгалтерії. Саме там знайдено найстаріші документи (3-4 тис. років до н.е.) з яких випливає, що перенесення до зерносховищ відбувалось у присутності обліковців, які вели рахунок внесення у комору мішкам та визнавали отриманий прибуток. Дякуючи природним багатствам та висококультурним штучним виробам, тогочасний Єгипет був однією з провідних торгівельних країн земної кулі. Саме через торговельні зв’язки єгиптяни розповсюджували знання бухгалтерії під сусідніми народами – фінікійцями, вавілонянами і євреями.

Країна Фінікія займала в Середземномор’ї багату гаванями і бухтами вузьку берегову смугу, довжиною приблизно 80 км і шириною біля 8 км, що впливало на розвиток торгівельного мореплавства. У ХІІІ ст. до н.е. Фінікія розгорнула великий колонізаторський рух. В цей час вона створила свої колонії на Сицилії, Мальті, північному березі Африки. На британських островах фінікійці здобували олово, на берегах Балтійського моря – янтар. Фінікійці стали першим мореплавним народом стародавнього світу, а їх міста були осередком світової торгівлі.

Після майже шести століть торговельного панування, починаючи з 32 р. до н.е. після підкорення Фінікії Олександром Македонським, фінікійська торгівля перейшла в інші країни, головним чином в Єгипетську Олександрію, а Фінікія врешті-решт занепала.

Розвиток бухгалтерії у стародавньому Вавилоні також пов’язаний з насиченими торговельними відносинами, завдячуючи відмінному географічному положенню країни. Швидкий обіг торговельного капіталу сприяв його інтенсивному накопиченню та спрямуванню на розвиток науки і культури. Якщо єгиптянам приписують винайдення алгебри, а найдавніша із збережених з арифметики книг містить задачі на дроби, то від вавілонян походить ділення кола на 360 градусів, градуса – на 60 хвилин, хвилини – на  60 секунд.

Знання з математики застосовувались для удосконалення системи обліку, кредитування, ціноутворення. В одному з музеїв Англії зберігається архів вавилонського банкірського дому VIII ст. до н.е., в якому знаходяться чисельні документи про торгівлю та продаж, передачу в оренду земельних ділянок. У документах міститься опис господарського інвентарю з вказанням вартості кожного предмета.

Досліджуючи староєврейські письмена, науковці приходять до висновку, що єгиптяни поширювали знання бухгалтерії серед єврейського народу. В книзі Ісуса сина Сирохова, який жив у ІІІ ст. до н.е. кожному сину Ізраїля наказується: «Якщо щось видаєш, видавай по рахунку і вазі, а всяке отримання проводь по запису» (глава 42, ст.7). Євреї в давнину були народом небагатим і торгівля не складала їх улюбленого заняття. Переважна більшість єврейських племен додержувалась звичаїв та переконань своїх батьків – займались землеробством і скотарством.

Вчення Мойсея хоча і не забороняло євреям торгівлю, але й не сприяло їй, оскільки не заохочувало до накопичення багатства. Особливу увагу Мойсей звернув на придбання землі і утворення поземельних відносин, що видно із виданих ним законів. Лише в деяких місцях Мойсей говорить про прибуткове користування майном: «Ібо Господь, Бог твій, благословить тебе, як він казав тобі, ти будеш давати позички багатьом народам, а сам не будеш брати позички, і панувати будеш над багатьма народами. А вони над тобою панувати не будуть» (книга 5, стаття 15). В іншому місті (книга 5, стаття 23) забороняється прибуткове користування майном серед євреїв, допускається тільки по відношенню до іноземців: «не будеш позичати братові своєму на відсотки срібла, на відсоток їжі та всякої речі, що позичається на відсоток. Чужому позичиш, а братові своєму не позичиш на відсоток, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, в усьому, до чого доторкнеться твоя рука, на тій землі, куди ти входиш, на володіння його».

По законах Мойсея євреї рахувалися святим народом, не маючи нічого спільного з іншими. Про це промовисто сказано ним у книзі 5, статті 14: «Не будеш їсти жодного падла – даси його прихожанину, що в брамах твоїх, і він їстиме його, або продаси чужинцеві, бо ти народ святий для Господа, Бога твого».

Такі національні радикальні переконання звичайно, ставали на заваді зближення з чужими народами та перешкоджали розвитку торгових відносин. Зовнішня торгівля у євреїв вперше з’явилася при царі Соломоні. Але вона була, висловлюючись сучасною термінологією, швидше приватним бізнесом, ніж державною політикою. Цар Соломон у товаристві з царем Фінікії з особливим зиском перепродували коней, яких доставляли їм араби.

Значення євреїв у світовій торгівлі починається в середині віку і досягає свого розвитку тільки в новітні часи. Поза сумнівом, що правила поведінки задавала шкала цінностей, яка була викладена Мойсеєм у святому для євреїв вченні, відіграла при цьому не останню роль.

У Китаї (ІІ-ІІІ cт. до н.е.) були сформовані основні принципи складського обліку. У цей період була вже досить розвинена система обліку матеріальних цінностей. Облікові працівники були зосереджені в трьох відділах, де фіксувалось надходження, витрачання й залишок цінностей. Перший та другий відділи відображали рух цінностей, а третій відділ здійснював інвентаризацію й виводив натуральний залишок, але не відображав облікового залишку. Це призводило до того, що тільки вища адміністрація володіла інформацією про справжній стан справ.

Керуючись рухом загальних історичних подій, подальше розповсюдження бухгалтерії дослідники відводять грекам та римлянам.

У найдавніші часи для Греції ще були характерними торгівля чи промисловість. Головним зайняттям греків було землеробство і скотарство за допомогою невільників. Вільні греки не переобтяжували себе високими вимогами до життя, проводили час у безтурботній святковості, віддавши внутрішню і зовнішню торгівлю в країні тільки підприємливим фінікійцям.

Головними державами в Греції були Спарта та Афіни. Спартанці віддавали перевагу військовому ремеслу, ставлячись з презирством до фізичної праці та торгових відносин з чужоземцями. Повну протилежність складали Афіни. У V ст. до н.е., особливо при правлінні Перикла (до 429 р. до н.е.), торгове значення Афін дійшло до найбільшого розвитку.

Особливе торгове значення в Греції мало містечко Коринф, яке з 627 по 584 рр. до н. е. було головним книжковим ринком (ринком рукописів) давнини. Згодом світовий книжковий ринок перейшов до Олександрії, а з часів мусульманського руху – до Візантії.

Характерною рисою грецької торгівлі була торгівля за гроші. Кредитні відносини були мало розвинені через панування недовіри у фінансових справах. Часто кредитор, давши купцеві гроші для окремої операції, усюди фізично супроводжував боржника до закінчення операції. Відсотки за позики були великими. В Афінах, які вважались більш безпечними щодо фінансового ризику, вони складали від 10% до 36% річних.

Посередниками у кредитних справах були міняли, які здійснювали банківські операції, приймаючи вклади та видаючи позики. Різниця у відсотках складала їх прибуток.

Уряди грецьких держав докладали чималих зусиль для упорядкування торгівлі та кредитних операцій. За торгівлею був постійний поліцейський нагляд, закони про боргові зобов’язання були жорстокими.

В Афінах казначеї громадських храмів, воєначальники, будівничі громадських будівель були зобов’язані оприлюднювати фінансові звіти: звіти вирізьблювались на камені та виставлялись у громадських місцях. Для підтвердження достовірності звітів, зі слів Аристотеля, призначались окремі посадові особи – «логісти». В промовах Гіппократа і Демосфена є вказівки про ув’язнення, конфіскацію майна фінансових логістів, які надавали недостовірні чи сфальсифіковані фінансові звіти.

За довгий час до появи римлян на території теперішньої Італії жили етруски, які вважались культурним народом. Вони займались землеробством та скотарством, розробкою копалень, мали відмінних ремісників. Етруски підтримували постійні торгові відносини з греками, фінікійцями, а також з північними варварськими народами. Їх вироби проникали в землі, які знаходяться на території сучасної Німеччини, і доходили аж до Балтійського моря. Найбільш значущими торговими містами етрусків були Піза та Кіпр. Поступово цей народ не витримував конкуренції римлян, злився з ними та зник з історії з часів об’єднання Італії під владою Риму. Історія римської торгівлі являє собою продовження історії етрусків. Рим з часів заснування (753 р. до н.е.) у побутових та соціальних відносинах вважався землеробною державою. Римляни до 263 р. до н.е. мореплавством не займались та зневажливо ставились до торгівлі. Тямущі сільські господарі користувались у давніх римлян найвищою повагою, які прямо від плуга закликались в сенат. Їм доручалось керівництво над військом та інші важливі посади. Хліборобство та виноробство були найбільш шанованими у суспільстві. Дріб’язкова торгівля переслідувалась та вважалась ганебною. Римляни поважали тільки оптову торгівлю, оскільки вважали, що не вдаючись до обману вона приносить більше користі.

В Римі, як і в Грецьких державах, промислами займались в основному колишні раби та плебеї (некорінне населенні Риму). Патриціям (корінне населення Риму) не дозволялось вести торгівлю і володіти кораблями понад встановлені норми. Внаслідок таких правопорядків торгівля велась римлянами в основному при посередництві іноземних племен.

Втрутившись у справи Сицилії, римляни вступили на шлях завоювань і досить швидко заволоділи Середземномор’ям.

Сицилія, Сардинія, Корсика і Македонія перетворились у Римські провінції, що сприяло розвитку торгівлі.

З усіх галузей комерційної справи перше місце займали фінансові операції. Багато кредитних угод, які проводяться зараз, були знайомі римлянам. Вільні капітали віддавались в руки банкірам, які заносили їх у свої рахункові книги для обліку.

У римлян були на високому рівні організовані фінансові установи, в яких була особлива кімната – «рахункова» або «контора», де велися прибуткові, видаткові та інші книги, записи в яких мали юридичне значення.

За римськими звичаями кожен римлянин вів домашню книгу обліку, і цим книгам вірили більше, ніж іншим речовим доказам. Однією з головних причин, які спонукали римлян до ведення домашніх книг, були відносини з банківськими установами, податкові зобов’язання та обмін даних для визначення цензу. Цензом називали оцінку майна, яка періодично повторювалась з метою визначення класу, до якого належав платник податку. Зайнятий римлянином ценз визначав його права і обов’язки як громадянина держави. Іншими словами, майновий стан римлян визначав їх місце і роль у тогочасному суспільстві.

Майновий стан перевіряли окремі посадові особи – цензори, яким кожен платник податку підтверджував під присягою занесення в книги обліку належного цьому майна в повному обсязі. Невірне відображення майна у книгах призводило до позбавлення громадських прав, займаної посади та приналежності до відповідного ієрархічного класу.

Римляни вважали, що керувати державними справами може лише той, хто довів своє вміння вести домашнє господарство. Тому, призначаючи на будь-яку офіційну посаду, адміністративні здібності претендента визначали і по стану домашніх книг обліку. Таким чином, ведення домашніх книг обліку здійснювалось римлянами як в інтересах держави, так і в особистих.

Високий ступінь розвитку бухгалтерії у римлян засвідчують використовувані ними терміни, які за своїм змістом відповідають сьогоднішнім: каса, бухгалтер, один бік рахунку, весь рахунок, погасити борг, касовий запис, занесені в реєстр статті, збалансувати рахунок, визначити сальдо.

Падіння Римської імперії і завоювання Європи напівдикими народами на довгий час призупинили розвиток людських знань. Результати, отримані зусиллями багатьох поколінь, знаходились у забутті або переходили як власність окремих осіб з покоління в покоління. Ворогування народів і жорстокі війни затримували розвиток торговельних відносин. Цим пояснюється повна відсутність слідів існування бухгалтерії за великий проміжок часу. Сліди бухгалтерської думки виявлені вченими лише у середині XIV ст. Це, наприклад, виписка з Головної книги Генуезької ради, яка знаходиться в державному архіві Флоренції, Головна книга Віно Йоргана Гелдерна, яка зберігається у міському архіві Гамбурга. Ці документи датовані 1367 роком.

Отже, у країнах Стародавнього світу виникають перші принципи й прийоми обліку, зароджуються елементи системи обліку, звітності й контролю.

Термінологічний словник

Запис систематичний– реєстрація господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, за допомогою якого господарські операції групуються за однорідними господарськими ознаками.

Запис хронологічний- реєстрація фактів господарського життя в порядку їх здійснення за датами.

Періодизація розвитку обліку– поділ історичного процесу розвитку обліку на відповідні хронологічні періоди; класифікація історичних етапів розвитку бухгалтерського обліку за відповідною ознакою.

Поточний облік- обробка, реєстраційний запис даних первинного (складського) обліку, тобто носіїв інформації, в облікові реєстри, їх групування та перегрупування.

Принципи бухгалтерського обліку– правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій, а також відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Рахівництво (практика обліку) –мистецтво здійснення за визначеними правилами записів господарських оборотів в особливих рахунках і бухгалтерських книгах.

Рахунковедення (теорія обліку) –наука про бухгалтерський облік, що має свій предмет і методи обліку.

 Контрольні питання

1. Охарактеризуйте типові підходи різних авторів до вивчення історії бухгалтерського обліку.

2. Пояснити сутність і принципи періодизації бухгалтерського обліку.

3. Які основні періоди розвитку бухгалтерського обліку пропонують учені

різних країн?

4. Скільки років існує бухгалтерія як практична діяльність - рахівництво?

5. Поясніть, як Я.В. Соколов класифікував розвиток обліку.

6. Які основні етапи розвитку бухгалтерського обліку за М.Г. Чумаченком?

7. Розглянути облікову культуру в Стародавньому Єгипті.

8. Розкрити особливості облікового мистецтва в Стародавньому Вавилоні та Шумері.

9. Указати на перші принципи та прийоми обліку в Китаї.

10. Виділити схожі та відмінні риси між стародавніми системами розвитку

обліку в Стародавній Греції й Римі.