Показники оцінювання фінансового стану підприємства

Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних	Характеристика
1	2	3
Показники оцінювання майнового стану
Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні	Результат нетто-балансу	Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
Частка активної частини основних засобів		Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція.
Коефіцієнт зносу основних засобів		Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або 1) є коефіцієнт придатності.
Коефіцієнт оновлення основних засобів		Показує, які частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять основні засоби
Коефіцієнт вибуття основних засобів		Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин
Оцінювання ліквідності та платоспроможності
Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал)	Власний капітал + Довгострокові зобов’язання – Основні засоби та вкладення – Поточні активи – Поточні зобов’язання	Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція
Маневреність власних оборотних коштів		Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція
Коефіцієнт покриття загальний		Характеризує співвідношення активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1. Зростання його – позитивна тенденція
Коефіцієнт швидкої ліквідності		Він аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси)

Продовження табл. 7.1.1

1	2	3
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)		Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,2
Частина власних оборотних коштів у покритті запасів		Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника – 50%
Коефіцієнт покриття запасів		Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника менше за 1, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким
Показники оцінювання фінансової стійкості
Коефіцієнт концентрації власного капіталу		Характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим більший цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого капіталу. сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (100%)
Коефіцієнт фінансової залежності		Цей показник є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	(Власні кошти+Довгостроковікредити+Довгострокові позики – Позаоборотні активи)/(Власні кошти+Довгостроковікредити+Довгострокові позики)	Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовно. Оптимальне теоретичне значення цього показника не менше 0,5
Коефіцієнт довгострокових вкладів		Показує, яку частину основних коштів та інших поза оборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів		Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника – негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все більше залежати від зовнішніх інвесторів

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

− балансу;

− звіту про фінансові результати;

− звіту про рух грошових коштів;

− звіту про власний капітал;

− дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стан у підприємства, за доступністю можна поділити на:

− відкриту – інформація, яка міститься в бухгалтерській звітності та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже, є відкритою;

− закриту – планові та прогнозні показники підприємства, норми, нормативи, ліміти і тарифи, система їх оцінювання та регулювання фінансової діяльності.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна давати:

ü оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємства;

ü оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів;

ü можливість прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз–це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Успішність аналізу визначається різними факторами. З відомим ступенем умовності можна рекомендувати п'ять основних принципів, які доцільно мати на увазі, здійснюючи аналіз.

По-перше, перед початком виконання будь-яких процедур необхідно скласти достатньо чітку програму аналізу, включаючи переробку макетів аналітичних таблиць, алгоритм розрахунку показників, потрібних для їх розрахунку і для порівняльної оцінки джерел інформаційного і нормативного забезпечення.

По-друге, схема аналізу повинна бути побудована за принципом «від загального до конкретного». Спочатку дається опис найбільш загальних, ключових характеристик об'єкта аналізу і лише потім починають аналіз окремих випадків.

По-третє, будь-які відхилення від нормативних або планових показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, повинні ретельно аналізуватися.

По-четверте, завершеність і цільність будь-якого аналізу, що має. економічну направленість, значною мірою визначається обґрунтованістю сукупності критеріїв, що використовуються. Як правило, ця сукупність включає якісні і кількісні оцінки, однак її основу зазвичай складають обчислювані показники, що мають зрозумілу інтерпретацію і, за можливості, деякі орієнтири (межі, нормативи, тенденції).

По-п'яте, здійснюючи аналіз, не слід без потреби намагатися досягти надмірної точності оцінок. Як правило, найбільшу цінність представляє виявлення тенденцій і закономірностей.

Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об'єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою про­граму аналізу фінансово-господарської діяльності.

7.2

Ліквідність підприємства– це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Результат розраховується як коефіцієнт ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Для визначення спроможності підприємства погасити свої зобов'язання необхідно:

Ø проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів;

Ø проаналізувати структуру кредиторської заборгованості підприємства; визначити, є вона «стійкою» чи простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності вважається нормальним у межах 0,2-0,35.

7.3

Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом порівняння наявності і надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється при аналізі її за відносно короткий строк (тиждень, півмісяця). Платоспроможність виражається коефіцієнтом платоспроможності, тобто співвідношенням наявних грошових коштів із сумою термінових платежів на визначену дату або на очікуваний період.

Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або перевищує одиницю, це означає, що господарюючий суб'єкт платоспроможний. Якщо він менше одиниці, то в процесі аналізу слід встановити причини нестачі платіжних коштів (зниження зростання обсягу виручки, доходів, прибутків, невірне використання оборотних коштів, наприклад великі запаси сировини, товарів, готової продукції).

7.5

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

До показників задовільного фінансового стану підприємства можна віднести: стійку платоспроможність;ефективне використання капіталу;своєчасну організацію розрахунків;наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники незадовільного фінансового стану підприємства: неефективне розміщення коштів;брак власних оборотних коштів;наявність стійкої заборгованості за платежами;негативні тенденції у виробництві.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

Ø забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

Ø установлення раціональних фінансових відносин з суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

Ø визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінювання раціональності його використання;

Ø виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

Ø здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

− які грошові кошти може мати підприємство у своєму розпорядженні;

− які джерела їх надходження;

− чи достатньо засобів для виконання запланованих завдань;

− яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

− як повинен здійснюватись розподіл прибутку на підприємстві;

− як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Фінансове планування пов'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів базуються на планах з обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості продукції. Вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів.

Існують наступні види принципів фінансового планування:

1. Принцип фінансового співвідношення строків (золоте банківське правило) – отримання і використання коштів має здійснюватись у встановлені строки, тобто капітальні вкладення з тривалими строками окупності необхідно фінансувати за рахунок довгострокових залучених коштів.

2. Принцип платоспроможності – планування грошових коштів має постійно забезпечувати платоспроможність підприємства. У цьому випадку у підприємства має бути достатньо ліквідних коштів для забезпечення погашення короткострокових зобов'язань.

3. Принцип рентабельності капіталовкладень – для капіталовкладень необхідно вибрати найдешевші способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний селенг та ін.)

4. Принцип збалансованості ризиків – особливо ризикові довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів.

5. Принцип пристосування до потреб ринку – для підприємства важливо враховувати кон'юнктуру ринку та свою залежність від надання кредитів.

6. Принцип максимальної рентабельності – доцільно вибирати ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну рентабельність.

Методи фінансового планування– це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів. До них належать:

1) балансовий;

2) нормативний;

3) розрахунково-аналітичний;

4) оптимізація планових розрахунків;

5) економіко-математичне моделювання.

Балансовий метод– полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Застосовується при прогнозі надходжень і виплат їх грошових фондів, квартального плану доходів та витрат, платіжного календаря та ін.

Нормативний– полягає в тому, що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів) розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.

Розрахунково-аналітичний– планові показники розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді.

Оптимізація планових розрахунків– полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків. З метою отримання найоптимальнішого варіанта планових рішень проводять їх оптимізацію. Для цього можуть використовуватись різні критерії вибору:

ü максимум прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;

ü мінімум фінансових витрат;

ü мінімум поточних витрат;

ü мінімум вкладень капіталу за максимально ефективного результату;

ü максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Економіко-математичне моделювання– дає змогу знайти кількісне вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель– це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів.

8.3

Для контролю за надходженням фактичної виручки на розрахунковий рахунок та за витрачанням готівкових фінансових ресурсів підприємству необхідне оперативне планування, яке доповнює поточне. Це пов'язано з тим, що фінансування запланованої підприємницької діяльності повинне здійснюватися за рахуноквласних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за їх формуванням.

Оперативне фінансове планування полягає у складанні та виконанні платіжного календаря, касового плану та розрахунку потреби в короткостроковому кредиті.

Платіжний календар складають на квартал із розбивкою за місяцями або на місяць із розбивкою за декадами. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито суму грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.

Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства, спостерігати за станом оборотних коштів. Він також вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Платіжний календар складається на основі реальної інформаційної бази про грошові потоки підприємства.

Інформаційною базою платіжного календаря є плани підприємства, наприклад план реалізації продукції, кошторису витрат на виробництво, плану капітальних вкладень та ін.; виписки за рахунками підприємства; за нормативно встановленими термінами платежів фінансових зобов'язань; договори; графік виплати заробітної плати; внутрішні накази.

Крім того, підприємство складає касовий план, тобто план обороту наявних коштів, у якому відображаються їх надходження і витрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план– це план обігу готівки підприємства, необхідний для контролю за Ті надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк подається до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.Касовий план містить чотири розділи.

Перший розділ відображає надходження готівки (крім грошей, отриманих у банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

У другому розділі показують види видатків підприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та іншівиди оплати праці, на виплату пенсій і допомоги із соціального страхування, на господарські витрати та витрати на відрядження).

Третій розділ містить розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал із урахуванням всіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, що обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

Учетвертому розділі заповнюється календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб більш точно представити розмір зобов'язань перед працівниками підприємства із заробітної плати і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк відповідно до його вимог, у результаті чого і укладається договір про кредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізації продукції має забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.