Фінанси суб’єктів господарювання

Заступник директора з НР

____________________ Г.С. Пугач

Укладач             __________________ Жукова Д.О.

Затверджено на засіданні ЦК ЕД

Протокол № ____ від «___» ____ 20__ р.

Голова ЦК ЕД _____________ к. е. н. Руденко Н.І.

Тема 1

Предмет фінансової науки. Суть і функції фінансів

Програмні питання:

1.1Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин

1.2Функції фінансів

1.3Фінансові категорії (с.в.)

1.4 Роль фінансів у суспільстві

1.1

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. У 90-ті pp. XX ст. фінансові теорії зазвичай розробляють економісти, які спеціалізуються в галузі фінансів. Доказом є те, що в 1990 і 1997 pp. лауреатами Нобелівської премії з економіки за значний внесок у розвиток теорії фінансів були Т. Марковіц, M. Міллер, В. Шарпе, а також P.K. Мертон і М. Шоуіз.

Фінансова наука успішно відіграє свою роль у суспільстві тільки за умови використання певних методів пізнання. Головні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фінансів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції й дедукції, аналогії, моделюванні та ін.

Фінанси– відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов'язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які виконують різні функції; головною з них вважається функція загального еквівалента – товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси – від-посини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави та суб'єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси– це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов'язаних із процесом виробництва та виконанням державою функцій. Фінансам властиві одночасно такі ознаки:

1) це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, що виникають за наявності держави;

3) відносини стосовно перерозподілу розподіленого сукупного продукту.

Основою виконання державою функцій є матеріальна передумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів – валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характеризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу – фонди накопичення і фонди споживання – здійснюється акумуляція та розподіл ресурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій економічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

− відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

− відносини, що виникають під час розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

− відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фондів суб'єктів господарювання.

На сьогодні в країнах із розвинутою економікою поняття фінанси трактується як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною частиною фінансових відносин і використовується з метою поліпшення суспільного добробуту. Головна ознака, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, – рух грошових потоків, у якому відображаються такі фінансові відносини, як:

· обмін, зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

· розподіл і перерозподіл – у вигляді сплати податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від розміщення акцій, одержання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси – це грошові відносини, що виникають:

а) між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

б) підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

в) державою та підприємствами у процесі сплати податків;

г) підприємством і громадянами під час внесення ними податків та добровільних платежів;

д) окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

е) підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

ж) самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси– це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси– сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний перехід на новий рівень застосування фінансів в економічній системі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефективного використання різноманітних факторів фінансових ресурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства й окремого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресурсів вирішуються економічні та соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність через формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосування в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, відсоток від інвестицій), а також пенсії.

Отже, фінанси – це складна багатогранна система, що охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорівнях.Вирізняють два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення– це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

Ø бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

Ø кредитування – надання коштів на принципах повернення платності, терміновості забезпеченості;

Ø самофінансування – фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

Ø оренда (лізинг) – передача права користування майном суб'єктові підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

Ø інвестування – процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

Об'єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами. Предмет фінансів становлять підприємницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мікро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою розширеного відтворення та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості ВВП.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відносини, адже фінанси не існують за межами юридичних відносин. Оскільки фінанси зумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відображається на фінансах. Доходи класифікуються за трьома стадіями руху:

− первинний розподіл (первинні доходи);

− перерозподіл (вторинні доходи);

− кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси перерозподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нарахування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фондів та ін. Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів – їх реалізація. Доходи, що реалізують, називають кінцевими; їх витрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибутків може спрямовуватися на заощадження в будь-якій формі (внески в банки, придбання цінних паперів та ін.). Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпеченні високого рівня якості життя широких верств населення.Сума первинних доходів теоретично має дорівнювати сумі кінцевих прибутків із урахуванням заощаджень. Суттєво впливає на вирівнювання економічного та соціального розвитку окремих регіонів та підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного спрямування коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.

1.2

Усвідомлення об'єктивних функцій фінансів мас важливе значення для правильної організації фінансової діяльності, як на рівні держави, так і на мікроекономічному рівні. На сьогодні питання про функції фінансів залишається актуальним, оскільки в сучасній економічній літературі є відмінності щодо трактування функцій фінансів.

В розподільчій концепції пропагується позиція про те, що на фінанси, які визначаються як сукупність економічних відносин, пов'язаних із обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій вартості валового внутрішнього продукту, покладаються дві функції– розподільча і контрольна.

Сутність розподільчої функції фінансів, на думку авторів розподільчої концепції, полягає в тому, що фінанси виступають основним інструментом для розподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного багатства між суб'єктами національної економіки: окремими підприємствами, галузями виробництва, окремими регіонами, країнами, соціальними групами населення. Подібну функцію, в обмеженому діапазоні, виконує і ціна. Ціна– це грошовий вираз вартості будь-якого товару. Ціна формується, в основному, на основі попиту і пропозиції. При визначенні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також закладається певна сума накопичень у формі прибутку. Можна дійти висновку, що ціни визначають параметри фінансових потоків та процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП. Але, держава, використовуючи фінансове регулювання, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду, фонду соціального страхування і т.д. Ціни на певний товар чи послугу можуть бути змінені завдяки змінам в оподаткуванні доданої вартості, акцизів, прибутку підприємств. Ціни можуть бути змінені внаслідок зміни монетарної політики центрального банку. Наприклад, зміна валютного курсу або відсоткової ставки на кредит як наслідок зміни облікової ставки, може привести до зміни цін. Отже, фінанси мають ширший діапазон впливу, ніж ціна. Ціна є спільним результатом, наслідком ринкового та державного регулювання. Є підстави стверджувати, що цінові та фінансові методи взаємодоповнюють один одного, а їхнє переважне використання залежить від конкретної економічної ситуації.

Сутність контрольної функції пов'язується із фінансовим контролем, який є елементом системи управління фінансами. Це зумовлено тим, що фінанси надають можливість вартісного контролю за кожною господарською операцією, процесом, оскільки будь-який етап господарської діяльності може бути виражений через грошовий вимірник, а його параметри можуть бути порівняні з розрахунковими. Внаслідок порівняння можна судити про дотримання суб'єктом господарської діяльності фінансово-господарського законодавства, доцільності здійснення витрат, економічної ефективності фінансово-господарської діяльності. Отже, за допомогою фінансових важелів і показників може бути організований контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, організацій, установ як з боку держави, так і власників. Державний контроль– це контроль з боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ, юридичних і фізичних осіб. Власники підприємницьких структур здійснюють внутрішній контроль за фінансово-господарською діяльністю своїх підприємств шляхом аналізу звітів про фінансові результати, балансів, показників, які відображають фінансову стійкість, автономність, ліквідність, рентабельність тощо.

Інші дослідники аргументовано доводять про необхідність врахування динаміки фінансової сфери, для відображення цього факту, на їх думку, необхідне збільшення кількості функцій фінансів. Наприклад, Кудряшовим В.П. до найбільш важливих функцій фінансів додатково відносяться:

1. Мобілізація коштів.

2. Розподіл залучених коштів.

3. Організація раціонального використання залучених коштів.

4. Здійснення контролю за формуванням і використанням залучених коштів.

Мобілізація коштів суб'єктами підприємницької діяльності може проводитись,наприклад, шляхом випуску і розміщення акцій. Мобілізація коштів державою для фінансування державних видатків здійснюється за рахунок податків, зборів, платежів, надходжень від приватизації, одержання дивідендів на державні пакети акцій тощо.

В подальшому проводиться розподіл мобілізованих коштів за різними напрямами з метою забезпечення певної діяльності. Так, розподіл фінансових ресурсів державою передбачає їх використання за певним призначенням: фінансування освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища, безпеки держави, утримання органів державного управління, проведення інвестиційної політики, фінансування капітальних витрат тощо. Суб'єкти підприємницької діяльності розподіляють мобілізовані фінансові ресурси для формування та поповнення необоротних та оборотних активів.

Організація раціонального використання залучених коштів означає систему різнопланових заходів, які забезпечують на макрорівні цільове і ефективне використання коштів в рамках державних програм, раціональний розподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів, на мікрорівні– оптимальний розподіл фінансових ресурсів господарюючими суб'єктами. Для ефективного використання цих ресурсів необхідна організація фінансового контролю як на мікрорівні, так і на макрорівні.

Функції фінансів в ринковій економіці слід розглядати суттєво ширше. Зокрема, завдяки фінансам з'являється можливість забезпечення контрольованого переміщення обмежених економічних ресурсів у часі і просторі. Фінанси передбачають управління ризиками. Вони визначають оптимальні способи здійснення розрахунків, які стимулюють обмін товарами, послугами, активами. Завдяки фінансам забезпечується можливість об'єднання фінансових ресурсів для створення великомасштабних підприємств, а також подрібнення капіталу будь-якого підприємства серед значної кількості власників. Внаслідок цього власник може «плавно», без видимих наслідків для персоналу підприємств, змінюватись. Фінанси забезпечують широке фінансове інформування для можливості прийняття оптимальних рішень суб'єктами економіки. В ринковій економіці фінанси забезпечують можливість кредитування економічних проектів, якщо вони економічно ефективні. Фінанси надають можливість забезпечити ліквідність («перетікання» з однієї форми в іншу) фінансових активів. Крім цього фінанси забезпечують можливість накопичення багатства та формування заощаджень. Нарешті фінанси забезпечують можливість здійснення фінансового контролю та макрорегулювання національної економіки.

1.4

Роль фінансів у економічному житті сучасного суспільства важко переоцінити. Фінанси:

• Забезпечують кругообіг матеріальних ресурсів, товарів послуг і тим самим неперервність процесу відтворення виробництва та життєдіяльності суспільства як на макро-, так і на мікрорівні.

• Забезпечують поступальний розвиток національної економіки держави, зокрема створення ВВП, формування централізованих фондів держави.

• Забезпечують перерозподіл національного доходу через бюджет та через інші централізовані фонди для забезпечення життєдіяльності незаможних груп населення, закупівлі державою суспільних благ і послуг (неділимі блага) оборонного, освітнього, природоохоронного, науково-дослідницького характеру тощо.

• Здійснюють розподіл і перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами на користь тих, які економічно є більш ефективними.

• Приймають активну участь у підтримці виробничого процесу, забезпечуючи його необхідними складовими на кожному його етапі, контролюючи за ефективним використанням ресурсів, праці.

• Надають можливість здійснення різноманітних видів ефективної економічної діяльності шляхом мобілізації грошових ресурсів внаслідок використання фінансових інструментів (наприклад, випуск цінних паперів) та забезпечують оптимальний розподіл мобілізованих ресурсів.

• Дозволяють забезпечити ефективного власника виробничих активів шляхом подрібнення виробничих активів та «плавного» перетікання їх від одного до іншого власника (власників).

• Утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічних і соціальних сфер суспільства і дозволяють визначити "здоров'я" економіки.

• Забезпечують можливість перевірки дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності й повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також забезпечення взаємних розрахунків підприємницьких структур.

Тема 2

Фінансова політика держави

Програмні питання:

2.1 Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави

2.2 Види фінансової політики, її стратегія і тактика

2.3 Сутність фінансового механізму

2.4 Складові елементи фінансового механізму

2.5 Державне управління фінансами в Україні

2.6 Організація фінансового контролю в державі (с.в.)

2.1

Широко термін «політика» означає цілеспрямовану діяльність держави в соціальному середовищі на досягнення визначеної мети, більш вузько - визначену програму, напрямок такої діяльності.

В науковій літературі існують різні трактування поняття фінансової політики. Початково зміст фінансової політики, її основні напрями розглядались в теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і сягають досліджень класиків А. Сміта і Д. Рікардо, англійського економіста Дж. Кейнса та їх послідовників. Частина західних вчених-фінансистів, науковців, політиків, фундаторів економічної науки схиляється до думки, що фінансова політика взагалі не є предметом наукових досліджень. У вітчизняній науковій літературі дефініція «фінансова політика» інтерпретується з різних позицій.

Узагальнюючи погляди вчених щодо трактування економічної сутності дефініції «фінансова політика», будемо вважати, що фінансова політика держави– це визначений урядом напрямок діяльності, що передбачає цілісну сукупність організаційних, правових, інформаційних, інших заходів, спрямованих на ефективне формування фінансових ресурсів держави, їх розподіл, раціональне використання і контроль відповідних фінансових потоків за допомогою використання потенціалу фінансової системи та забезпечення функціонування фінансових механізмів.

Фінансова політика синтезує в собі об'єктивні фінансові та управлінські аспекти, які виникають в процесі побудови і реалізації концепції розвитку фінансової системи держави. Фінансова політика держави включає стратегію і тактику управління.

Фінансова стратегія включає довготривалий курс держави щодо розвитку її фінансової системи, державних фінансів. Прикладом стратегічних завдань і забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, впровадження програмно-цільового методу формування бюджету, сприяння розвиткові фінансового ринку тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає у оперативному перегрупуванні фінансових ресурсів для розв'язання конкретних завдань. Прикладом фінансової тактики є тимчасове надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

Реалізація фінансової політики відбувається через фінансове право, фінансову систему та фінансовий механізм.

Фінансове право– сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини на етапах мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів.

Фінансова система– організована сукупність взаємопов'язаних фінансових інститутів, фінансових інструментів, фінансового ринку, які функціонують у визначеному правовому полі і забезпечують реалізацію всіх фінансових функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки.

Фінансовий механізм– сукупність правових, економіко-організаційних, фінансових методів, засобів, інструментів та важелів регулювання з метою формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку держави, суб'єктів господарювання, домогосподарств.

На фінансову політику впливають внутрішні й зовнішні фактори. До внутрішніх факторів відносять: галузева структура економіки, національний та соціальний склад населення, рівень добробуту населення, стабільність національної грошової одиниці, ефективність податкової, цінової та кредитної політики тощо. До зовнішніх факторів відносять: ступінь інтеграції національної економіки у світову економічну систему, географія і диверсифікація постачальників сировини і енергоресурсів, структура експорту та імпорту, наявність системи обміну технологіями тощо.

В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні держава повинна проводити фінансову політику, спрямовану на:

1) формування та ефективне використання бюджету розвитку, формування «точок зростання» інформаційної економіки;

2) удосконалення форм, методів взаємовідносин національної економіки із державним бюджетом;

3) реформування податкової системи в контексті встановлення більш жорстких методів і форм податкового контролю, оптимізації податкового навантаження;

4) створення ефективної системи соціального захисту населення;

5) стабільність курсу національної валюти;

6) підвищення ефективності регулювання діяльності банківських установ через облікову ставку НБУ, зменшення відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення більш жорстких нормативів регулювання адекватності банківського капіталу, встановлення оптимальної межі іноземного капіталу у банківському секторі України тощо;

7) розвиток діяльності структурних складових фінансового ринку, легалізацію тіньових капіталів, зменшення питомої ваги «тіньового сектора» економіки;

8) демонополізацію і створення конкурентного економічного середовища;

9) забезпечення вигідного для розвитку національної економіки структури експорту та імпорту;

10) створення умов для раціонального використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров'ю людини.

2.2

Фінансова політика розглядається в контексті її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, страхової, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної.

Бюджетна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл та використання фінансових ресурсів державного бюджету. Бюджетна політика впроваджується в процесі затвердження бюджетної резолюції, прийняття рішень щодо шляхів фінансування бюджетного дефіциту, формування проекту державного бюджету та затвердження останнього, виконання бюджету, організації бюджетного контролю, затвердження звіту про виконання державного бюджету.

До основних засад бюджетної політики належать: визначення альтернативних джерел формування доходів бюджетів, максимізація доходної частини державного бюджету за рахунок оптимізації податкових та неподаткових надходжень, раціональний розподіл видатків бюджету, ефективне використання коштів державного бюджету в умовах обмеженості фінансових ресурсів, обмеження зростання державного боргу, регулювання міжбюджетних відносин та посилення ролі органів місцевого самоврядування.

Податкова політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на мобілізацію фінансових ресурсів у доходну частину державного бюджету, місцевих бюджетів, державних цільових фондів у формі податків, зборів, обов'язкових платежів. Податковою політикою вирішується проблема формування таких підходів, які сприяли б, з одного боку, забезпеченню достатності фінансових ресурсів для виконання державою своїх функцій, а з іншого – не перешкоджали розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, галузей економіки та ефективного розвитку національної економіки загалом. Пріоритетними напрямами податкової політики на сучасному етапі розвитку економіки України повинні бути:

• підвищення стимулюючої та регулюючої функцій оподаткування;

• забезпечення стабільності податкового законодавства, введення мораторію на внесення змін і доповнень у існуючі законодавчі та нормативно-правові акти з питань оподаткування;

• зменшення кількості податкових пільг;

• оптимізація оподаткування: зменшення податкового навантаження, підвищення ролі прямого та прогресивного оподаткування.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика– це напрямок діяльності, що реалізується державою через синхронні зміни у системі оподаткування та видатках уряду, і спрямований на досягнення економічного зростання внаслідок створення сприятливих умов для виробничо-господарської та фінансової діяльності суб'єктів господарювання. Метою фіскальної політики є досягнення повної зайнятості, зростання виробництва, контроль за інфляцією тощо.

Грошово-кредитна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів центрального банку (Національного банку України) і спрямований на регулювання руху кредитних ресурсів, підтримання стабільності національної грошової одиниці, впорядкування темпів інфляції, управління обсягами кредитування, встановлення необхідних обсягів грошової маси в обігу тощо.

До фінансових інструментів і важелів, що використовуються в процесі проведення грошово-кредитної політики відносяться:ставка рефінансування;обов'язкові резервні вимоги для комерційних банків;процентні ставки за кредит;термін надання кредитів;забезпеченість кредитів;пільги;валютний курс;швидкість обігу грошей;пропозиція грошей.

Валютна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс економічних, юридичних та організаційних заходів і спрямований на забезпечення нормального функціонування і стабільності курсу національної валюти, підтримання рівноваги платіжного балансу. Регулювання валютно-ринкової кон'юнктури проводиться НБУ за допомогою формування золотовалютних резервів, використання валютних інтервенцій, валютних обмежень тощо.

Страхова політика – це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс організаційних заходів, методів та інструментів і спрямований на забезпечення функціонування страхових фондів, що формуються на основі страхових внесків від громадян, фізичних та юридичних осіб, доходів, отриманих від розміщення тимчасово-вільних коштів цих фондів, та здійснення страхового захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків.

Інвестиційна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на акумулювання внутрішніх та зовнішніх інвестицій в пріоритетні напрями економічної діяльності, на розвиток тих галузей та підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес. Інвестиційна політика займає одне з головних місць у системі сучасних зовнішньоекономічних зв'язків і має значний вплив на економічний розвиток держави та регіонів. Подальший розвиток національної економіки неможливий без достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та ефективного проведення інвестиційної політики.

Інноваційна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональне використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Інновації - це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології на основі наукових знань, принципово нові товари або послуги, організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що створюють "точки зростання" інформаційної економіки, суттєво поліпшують структуру та якість виробництва, підвищують якість життя людей.

Амортизаційна політика– це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, спрямований на ефективне відновлення основних засобів шляхом встановлення норм амортизаційних відрахувань. На рівні держави амортизаційна політика проводиться шляхом диференціації основних засобів на групи і запровадження для кожної групи окремих норм амортизаційних відрахувань. Загальним для всіх груп є метод нарахування амортизації, а саме – від залишкової вартості основних засобів. На рівні окремих суб'єктів підприємницької діяльності існують такі методи нарахування амортизації: прямолінійний, метод прискореного зменшення залишкової вартості основних засобів, кумулятивний, виробничий, метод подвійного зменшення тощо.

2.3

В фінансовій літературі термін «фінансовий механізм» використовують досить часто, але трактування його економічної сутності науковцями є різними.

Г.Г. Кірейцев розглядає це поняття у контексті діяльності підприємницьких структур, він зазначає, що фінансовий механізм– це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

В.М. Опарін розглядає поняття «фінансовий механізм» більш широко і зазначає, що фінансовий механізм– це сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Близьке за сутністю визначення фінансового механізму дають і вчені В.І. Оспіщева та О.П. Близнюк.

В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик пропонують таке визначення: «Фінансовий механізм– це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави у процесі створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення».

О.М. Ковалюк вказує, що «... фінансовий механізм– це система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовуються у фінансовій діяльності держави і підприємств за відповідного нормативного, правового та інформаційного їхнього забезпечення, в контексті відповідної фінансової політики на мікроекономічному та макроекономічному рівнях».

Із найбільш загальних позицій термін «механізм» означає сукупність складових (деталей) цілого (системи), які, взаємодіючи, служать для передачі і перетворення руху на кожному етапі і забезпечують рух системи у визначеному напрямку.

Держава, або підприємство, як складні системи, повинні розробити фінансову політику, тобто усвідомити куди саме слід прямувати на даному відрізку часу, а потім її реалізувати, втілити. Для цього й створюється фінансовий механізм у формі методів, інструментів, важелів, які забезпечують формування необхідних потоків коштів. Вхідні потоки будуть формувати доходну частину фондів, а вихідні – забезпечувати цільові витрати, таким чином здійснюється практична реалізація цілей фінансової політики.

2.4

Формування та функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах фінансів. Саме тому, науковці досліджують фінансовий механізм страхування, фінансовий механізм суб'єктів підприємницької діяльності, фінансовий механізм державних підприємств, механізм функціонування державних фінансів тощо.

У рамках фінансового механізму виділяють його основні складові, а саме: джерела фінансового забезпечення та модель фінансового регулювання

1. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:

- бюджетне фінансування, що здійснюється на безповоротній основі за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів;

- кредитування, яке здійснюється за рахунок мобілізації тимчасово-вільних коштів на основі принципів забезпеченості, платності, поверненості, цільового призначення;

- самофінансування, засноване на використанні власних ресурсів для забезпечення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Фінансове регулювання використовує сальдовий та нормативний методи.

В основу сальдового методу покладено такий показник як різниця між надходженнями коштів та їх витратами за певний проміжок часу. В нормативному методі основою є норма - емпірично встановлений показник витрачання того, чи іншого ресурсу. На основі цих методів здійснюється фінансове планування, фінансове оперативне управління, фінансовий контроль.

Фінансове планування– діяльність щодо формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів для розширеного відтворення та задоволення поточних потреб держави, підприємств, домогосподарств.

Фінансове оперативне управління– комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, для регулювання, складання та виконання фінансових планів, а також здійснення поточного контролю за їх виконанням.

Фінансовий контроль– вид діяльності, здійснюваний всіма ланками влади та комерційними структурами з метою забезпечення відповідного рівня фінансової дисципліни та цільового використання централізованих та децентралізованих фондів.

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі.

У фінансовому регулюванні використовуються фінансові інструменти– певний спосіб фінансування, який реалізується як певний договір, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника, або як визначені законом взаємовідносини держави і інших суб'єктів економіки. На рівні держави такими інструментами є податки, субсидії, трансферти тощо, на рівні підприємств – фінансові інструменти грошового ринку: депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів тощо.

Фінансовими важелями на макрорівні є, наприклад, ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо. Фінансові важелі часто використовуються для стимулювання потрібних процесів та застосування фінансових санкцій для зменшення небажаних явищ і процесів.

Фінансові стимули– це рівень заробітної плати, доходів працівників, матеріальні допомоги, премії, пенсії, стипендії, надання різних пільг, зокрема - податкових пільг, податкових канікул, списання податкової заборгованості. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створювані з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів тощо.

Фінансові санкції охоплюють штрафи і пеню. Штрафи– це ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил, накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеню накладають при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховують за кожен день прострочення платежу, встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу (санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, пені за несвоєчасну сплату платежів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, вилучення до бюджету коштів, використаних не за призначенням, відміна наданих пільг).

2.5

Ефективне функціонування фінансової системи держави, здійснення цілеспрямованої фінансової політики за допомогою фінансового механізму залежить від організації управління фінансами в державі.

Управління фінансами відбувається через систему державних органів та інститутів за допомогою форм і методів організації управлінської діяльності. Така діяльність зумовлена історичними, економічними та політичними умовами розвитку держави, воно підпорядковується фінансовій політиці держави.

В управлінні фінансами вирізняють об'єкти і суб'єкти управління.

Об'єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб'єктами– ті організаційні структури, які здійснюють управління (фінансові державні органи, фінансові відділи підприємств та ін.). Сукупність усіх організаційних структур, що виконують управління фінансами, становить фінансовий апарат.

Основне завдання органів управління фінансовою системою в державі полягає в забезпеченні злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінансовими органами й інституціями.

В управлінні фінансами розрізняють декілька функціональних складових: планування, стратегічне й оперативне управління та контроль.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Його об'єктом є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарювання, а результатом – складання фінансових планів. У процесі планування держава та суб'єкти господарювання оцінюють стан своїх фінансів, виявляють можливість збільшення фінансових ресурсів, розробляють напрями їх ефективного використання.

Стратегічне управління– це загальне управління фінансами, що включає дії, розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни.

Стратегічне управління виявляється у визначенні фінансових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встановлення обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо; здійснення вищими органами державної влади та управління (Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України). До сфери безпосереднього державного управління належать лише державні фінанси.

У сфері управління фінансами до повноважень Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет України, контроль за виконанням Державного бюджету, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання, розгляд і затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи та фінансової політики в країні, контроль за їх виконанням, використанням позик, одержаних Україною, утвердження усіх рішень, пов'язаних із фінансовою політикою держави.

У сфері управління фінансами головними повноваженнями Кабінету Міністрів України є: розробка та реалізація стратегічних напрямів єдиної державної фінансової політики, проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховного Радою Державного бюджету України та подання звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

Оперативне управління фінансами– це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основні оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами – головна функція апарату фінансової системи держави: Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та організацій.

Центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади з управління фінансами є Міністерство фінансів України, яке входить до складу і підпорядковується Кабінету Міністрів, втілює у життя фінансову політику держави. Основні функції Міністерства фінансів полягають у таких діях:

Ø розробленні та реалізації основних напрямів фінансової політики держави, забезпеченні її втілення в життя;

Ø забезпеченні стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний розвиток країни;

Ø організації бюджетного процесу, складанні проекту та забезпеченні виконання Державного бюджету України;

Ø концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України та її регіонів;

Ø аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;

Ø удосконаленні методів фінансово-бюджетного планування;

Ø проведення роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);

Ø здійсненні фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних коштів, коштів державних цільових фондів;

Ø регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання шляхом установлення правил виконання фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України. Цей фінансовий орган створений згідно з указом Президента України від 27 квітня 1995 р. з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, чіткого контролю за надходженням коштів до Державного бюджету та їх використанням. Головними завданнями Державного казначейства Україні є:

Ø організація виконання Державного бюджету України на основі принципу єдиного казначейського рахунку та здійснення контролю за цим;

Ø управління коштами Державного бюджету України та коштами державних цільових позабюджетних фондів;

Ø фінансування видатків Державного бюджету України;

Ø ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

Ø управління державним внутрішнім і зовнішнім боргами;

Ø здійснення керівництва підвідомчими територіальними органами;

Ø ведення зведених реєстрів розпорядників коштів Державного бюджету, державних позабюджетних фондів;

Ø розроблення нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності й організації виконання бюджетів усіх рівнів для підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Отже, Міністерство фінансів України організовує виконання Державного бюджету через Державне казначейство України та його територіальні органи.

Основний критерій на якому ґрунтується виконання бюджетів – забезпечення надходжень податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Цю функцію виконує Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) з широкими правами та Податкова міліція, яка перебуває у складі ДПАУ. Державна податкова адміністрація втілює в життя податкову політику держави.

Тема 3

Фінансова система

Програмні питання:

3.1 Функції фінансової системи

3.2 Структура фінансової системи

3.3 Найважливіші державні фінансові інститути з регулювання та управління фінансовою системою (с.в.)

3.1

Широко під системою розуміють організовану сукупність, утворену із скінченого числа взаємопов'язаних елементів, які, внаслідок взаємодії, дають більший ефект впливу, ніж сума впливів кожного з окремих елементів. Прикладом системи є будь-яке успішне виробниче підприємство, між елементами якого (цехами, управлінськими підрозділами і т.д.) виникає взаємодія, а сумарний результат виробничої діяльності підприємства с більшим за суму окремих результатів діяльності окремих підрозділів.

Фінансова система – організована сукупність взаємодіючих між собою у визначеному правовому полі складових: державних і недержавних фінансових інститутів, фінансового ринку, фінансових інструментів і технологій, які сукупно забезпечують реалізацію всіх фінансових функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки.

Коли мова йде про розуміння суті фінансової системи, недоцільно проводити паралелі щодо подібності структурних одиниць, які її формують, хоча вони можуть мати схожу назву. Більш виправданим є підхід, який називають функціональним. Це зумовлено тим, що функції фінансової системи будь-якої з країн є відносно стабільними і схожими.

Узагальнення завдань, покладених на фінансову систему, дає можливість виділити такі її основні функції:

1. Забезпечення переміщення економічних ресурсів у часі і просторі.

2. Забезпечення управління ризиками економічної діяльності.

3. Забезпечення оптимальних способів здійснення розрахунків, які стимулюють обмін товарами, послугами, активами.

4. Забезпечення можливості об'єднання фінансових ресурсів для створення великомасштабних підприємств та забезпечення подрібнення капіталу будь-якого підприємства серед значної кількості власників.

5. Забезпечення широкого фінансового інформування для можливості прийняття оптимальних рішень суб'єктами економіки.

6. Забезпечення можливості кредитування економічно ефективних проектів.

7. Забезпечення ліквідності фінансових активів.

8. Забезпечення можливості накопичення багатства та формування заощаджень.

9. Забезпечення можливості здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

Перша функція фінансової системи нами вже згадувалась у попередніх розділах. Головне завдання фінансів загалом – забезпечення контрольованого здійснення всіх економічних процесів, важливих для підтримання життєдіяльності і розвитку суспільства. Це пов'язано з тим, що всі економічні ресурси обмежені, і тому фінансова система має сприяти їх раціональному використанню. На сьогодні існує дуже широкий спектр фінансових інструментів для забезпечення руху матеріальних ресурсів у часі і просторі, якщо це необхідно.

Друга функція фінансової системи покликана забезпечити ризиковану, але потрібну суспільству економічну діяльність. Прикладом може бути морська торгівля.

Третя функція фінансової системи – це платіжна функція. Повинні бути наявні зручні способи здійснення розрахунків, які стимулюють обмін товарами, послугами, активами.

Четверта функція фінансової системи зумовлена необхідністю забезпечувати мобілізацію коштів для виконання суспільно важливих, економічно вигідних проектів. Це здійснюється, наприклад, через випуск цінних паперів, зокрема шляхом випуску і продажу акцій. Власникам коштів пропонуються зазначені цінні папери і внаслідок здійснення ними купівлі акцій, вони стають співвласниками створюваного за їхні кошти підприємства і отримуватимуть дивіденди за умови успішної діяльності останнього. Власники акцій також можуть їх згодом продати і отримати додатковий дохід від свого вкладення коштів.

П'ята функція фінансової системи – забезпечення широкого фінансового інформування для можливості прийняття оптимальних рішень різними суб'єктами економіки – дозволяє багатьом громадянам, підприємцям, підприємствам приймати більш виважені рішення у своїй щоденній діяльності і спрямовує кошти до економічно ефективніших проектів. Це здійснюється через законодавчо встановлене обов'язкове оприлюднення визначеної банківської інформації, щоденне повідомлення фондових індексів, які є інтегральними показниками здоров'я економіки, опублікування фінансових показників підприємств, які емітують цінні папери тощо.

Шоста функція фінансової системи пов'язана із забезпеченням можливості кредитування економічно доцільних проектів. Тобто у випадку, коли позичальник може внаслідок виконання проекту повернути сам кредит, відсотки за користування кредитом, отримати прибуток, фінансова система повинна забезпечити можливість фінансування такого проекту за рахунок позичених коштів. Ціна за користування кредитом має бути адекватною і встановлюватись ринковим способом.

Сьома функція фінансової системи пов'язана із забезпеченням ліквідності фінансових активів. Ліквідність (англійське «liquid» еквівалентне «рідкий, текучий») означає можливість легкої зміни форми фінансового активу залежно від виниклої потреби, наприклад, перетворення цінних паперів у готівку, валюти однієї країни в валюту іншої країни і т.д. У цьому разі суб'єкти господарської діяльності мають широкий вибір форм зберігання і застосування своїх фінансових активів, що зменшує час і спрощує проведення господарських операцій, підвищує їх ефективність.

Восьма функція фінансової системи пов'язана із необхідністю забезпечення можливості накопичення багатства та формування заощаджень тим суб'єктам господарської діяльності, які ефективно працюють. Тобто фінансова система повинна мати протидію інфляційним процесам, забезпечувати стабільність національної грошової одиниці, її конвертованість в інші валюти тощо. Тільки в цьому разі можливе фінансове планування, накопичення необхідної суми коштів для інвестування в економічно привабливі проекти, поступальний економічний розвиток як окремих суб'єктів господарської діяльності, так і економіки держави в цілому.

Дев'ята функція фінансової системи пов'язана із забезпеченням можливості макрорегулювання національної економіки з використанням фінансових важелів. Це необхідно у випадку несприятливих зовнішніх збурень (світові фінансові кризи, різке зростання цін на енергоносії і т.д.) або внутрішніх економічних процесів, які виникли з тих чи інших обставин. В цьому разі фінансова система повинна надавати набір інструментів для урядового втручання з метою коригування монетарної, бюджетної, податкової, боргової, митної політики.

3.2

Діяльність фінансової системи з функціональними властивостями забезпечується фінансовими інститутами, що забезпечують адекватне економічним умовам використання фінансових інструментів, правильну організацію роботи фінансового ринку, і функціонують у визначеному правовому полі. У різних країнах структура фінансової системи відрізняється, по-різному розвинуті ті, чи інші її складові, оскільки це пов'язано із рівнем розвитку і особливостями національної економіки.

Фінансові інститути

Фінансові інститути можна умовно поділити на установи, організації, на які покладено роль фінансових посередників при виконанні певних функцій фінансової системи і ті, на які покладено роль регуляторів. Серед перших: страхові компанії (основна діяльність – управління ризиками, формування заощаджень, інвестування), комерційні банки (кредитування, здійснення розрахунків, формування заощаджень), недержавні пенсійні фонди (формування заощаджень, інвестування), фондові біржі (забезпечення подрібнення капіталу підприємств серед значної кількості власників, фінансове інформування, об'єднання фінансових ресурсів через торгівлю цінними паперами) тощо. Всі зазначені інститути покликані забезпечувати ліквідність фінансових активів, з якими вони працюють, а також функцію можливості накопичення багатства.

До фінансових інститутів-регуляторів можна віднести державні фінансові установи. В Україні це, по-перше, Міністерство фінансів України разом з підпорядкованими установами такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Митна служба України, вони здійснюють бюджетно-податкове, митне регулювання та фінансовий бюджетний контроль. По-друге, Національний банк України, який здійснює монетарне, валютне регулювання, а також контроль за діяльністю банківської системи. По-третє, Рахункова палата як представник законодавчого органу - Верховної ради України. По-четверте, інші інститути-регулятори,такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо, які здійснюють регулювання окремих секторів фінансової системи. Фінансові інститути-регулятори забезпечують виконання функції фінансової системи із здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

Фінансовий ринок

Фінансовий ринок є неодмінним атрибутом фінансової системи. Через взаємодію на фінансовому ринку фінансові інститути виконують ті функції, які на них покладені. Фінансовий ринок покликаний забезпечити просторову (місце, реальне чи віртуальне, яке створене телекомунікаційною мережею, де зустрічаються продавці, покупці), часову, функціональну взаємодію учасників ринку з приводу купівлі-продажу фінансових ресурсів (грошей, валюти, капіталу, цінних паперів, боргових зобов'язань тощо) і фінансових послуг.

Завдяки взаємодії попиту-пропозиції на певний фінансовий ресурс, а також додаткових впливів регулюючих фінансових інститутів, встановлюється рівноважна ринкова ціна. Фінансовий ринок в кожній країні має свою структуру, яку формують інші ринки-складники фінансового ринку. Серед найбільш важливих слід назвати ринок грошей (короткотермінові позики), ринок капіталів (довготермінові позики), ринок похідних фінансових інструментів (деривативів), ринок цінних паперів тощо. Фінансовий ринок кожної країни, зокрема України, так чи інакше взаємодіє із світовим фінансовим ринком, враховує тенденції його розвитку.

Фінансові інструменти

Фінансові інструменти є засобами розв'язання потреби фінансування конкретних господарських процесів. Один із фінансових інструментів – лізинг. Він дуже часто використовується у випадках, коли суб'єктам господарювання потрібно придбати, наприклад, виробничу техніку без наявності на даний момент вільних коштів. Кошти з’являться пізніше, коли ця техніка стане працювати і забезпечувати виробництво. Ситуація є типовою для сільськогосподарського виробництва, коли врожай і виручка за нього буде отримана восени, а діяльність повинна проводитися вже весною.

Загалом у міжнародній практиці фінансовим інструментом називається певний спосіб фінансування, який реалізується як контракт, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника. В результаті такого договору з’являється певна стаття в активах першого і стаття в пасивах другого укладачів контракту. В розвинених ринкових економіках широко використовуються фінансові інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів і т.д.) та фінансові інструменти капіталу (акції, державні облігації, іпотечні цінні папери, промислові облігації і т.д.). В Україні фінансові інструменти, що зарекомендували себе у міжнародній практиці, використовуються все ширше. Мотивацією для цього є все більше урізноманітнення господарських процесів.

Тема 4

Фінанси суб’єктів господарювання

Програмні питання:

4.1 Сутність фінансів підприємств, їх функції

4.2 Фінансові ресурси підприємств. Джерела формування фінансових ресурсів

4.3 Управління фінансами підприємств. Організація фінансової роботи на підприємстві

4.4 Доходи суб’єктів господарювання. Витрати підприємства, їх класифікація

4.5 Фінансові результати та фінансові показники (с.в.)

4.1

Фінанси підприємств забезпечують діяльність сфери суспільного виробництва, яке створює матеріальні блага та послуги, формує валовий внутрішній продукт і національний дохід суспільства, а також, завдяки оподаткуванню, формує основну частину фінансових ресурсів держави.

Фінанси підприємств– це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через створювану на мікрорівні систему грошових фондів, які забезпечують процес підготовки виробництва, виготовлення і реалізації продукції, утворення виручки, доходу і прибутку та забезпечення виробничого і соціального розвитку.

Забезпечуючи процес виробництва товарів і послуг фінанси підприємств формують певні економічні взаємовідносини між всіма учасниками виробничого процесу, які оцінюються розмірами частки коштів, яка спрямовується до кожного учасника.

Фінанси підприємств виконують ряд функцій.

Через грошові потоки здійснюється розподіл отримуваного доходу між учасниками виробничого процесу. Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) йде на покриття витрат, які були здійснені задля її отримання, та доходу. До цих витрат, в першу чергу, відносять витрати на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів виробництва (амортизаційні відрахування), матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, сплата відповідних податків і зборів до бюджету та інші витрати. Частина коштів, що залишається як дохід, спрямовується на створення резервного та інших фондів підприємства, які необхідні для виробничого і соціального розвитку учасників виробничого процесу.

Фінанси підприємств передбачають числову оцінку потоків коштів, обсягів тих чи інших економічних процесів в еквіваленті грошової одиниці, отже появляється можливість кількісної оцінки і, відповідно, ретельного контролю за кожною виробничою операцією зокрема та виконанням підприємствами запланованих обсягів виробництва, продажу продукції, отримання доходу і прибутку загалом, формуванням і цільовим використанням підприємницьких фондів.

Фінанси підприємств дозволяють здійснити диверсифікацію ризиків підприємницької діяльності.

Вони також забезпечують можливість об'єднання коштів для створення великомасштабних підприємств, а також подрібнення капіталу будь-якого підприємства серед значної кількості власників. Внаслідок цього власник може «плавно», без видимих наслідків для персоналу підприємств, змінюватись.

Однією із функцій є також забезпечення широкого фінансового інформування громадськості з метою надання їй можливості прийняття виважених фінансових рішень.

Підприємствами формуються зовнішні та внутрішні фінансові взаємовідносини.

Зовнішні:

- виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та державні цільові фонди, бюджетне фінансування, одержання субсидій;

- виникають між окремими підприємствами у зв'язку з спільними фінансовими інвестиціями у цінні папери та одержанням на них доходу, здійсненням пайових внесків, участю у розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

- формуються у підприємств з банківськими установами у зв'язку з відкриттям банківських поточних рахунків у національній та іноземній валютах, одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредитними ресурсами;

- формуються у підприємств з страховими компаніями у зв'язку із сплатою страхових платежів;

- виникають між окремими підприємствами у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями.

Внутрішні:

- пов'язані з формуванням статутного капіталу та інших фондів підприємницьких структур;

- пов'язані із розподілом доходів і формуванням прибутку підприємства;

- пов'язані з розподілом чистого прибутку та його використанням;

- з формуванням та використанням фонду амортизаційних відрахувань.

4.2

Загалом під терміном «ресурс» розуміють засоби, які, після певних перетворень і застосування, дозволяють отримати бажаний результат. Широко «фінансові ресурси»– це кошти, які можуть бути спрямовані на виконання визначених завдань відповідно до певного плану, і дозволяють отримати бажаний економічний результат.

Погляди українських вчених, які досліджували економічну сутність фінансових ресурсів, є різними.

У В.М. Опаріна та Ю.М. Воробйова фінансові ресурси ототожнюються з капіталом суб'єктів господарювання. А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк розглядають фінансові ресурси як сукупність централізованих і децентралізованих коштів у розпорядженні суб'єктів господарювання, які є джерелом виробничого і соціального розвитку.О.Д. Василик, К.В. Павлюк фінансові ресурси характеризують як грошові нагромадження і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення неперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.В.Г. Бєлоліпецький подає визначення фінансових ресурсів як частини грошових коштів отриманих від доходів і зовнішніх надходжень, що призначені для здійснення фінансових зобов'язань та витрат з метою забезпечення розширеного виробництва. На наш погляд, це найбільш вдале визначення фінансових ресурсів, оскільки їх структура пов'язується із призначенням, створюється основа для управління і ефективного використання фінансових ресурсів з єдиних позицій.

Отже, підфінансовими ресурсами підприємствбудемо розуміти сукупність коштів з фондів підприємств та від зовнішніх надходжень, що можуть бути спрямовані на формування основного та оборотного капіталу, необхідного для провадження підприємницької діяльності і забезпечення розширеного виробництва.

Фінансові ресурси підприємств за джерелами їх формування прийнято поділяти на