V. Нейтрально-шкідливі відносини або аменсалізм.

Аменсалізм –тип відносин між популяціями, коли одна пригнічується в результаті життєдіяльності іншої, не приносячи їй ні користі, ні шкоди. Така форма взаємодії частіше зустрічається в рослин. Наприклад, світлолюбиві трав'янисті види, які ростуть під ялиною, відчувають пригнічення внаслідок сильного затінення їх кроною, тоді як для самого дерева їх сусідство може бути байдужим.

VІ. Взаємонейтральні відносини або нейтралізм.

Нейтралізм – форма взаємовідносин популяцій в екосистемі, при якій обидві популяції, займаючи один екотоп, не впливають одна на одну. Найчастіше це стосується мешканців різних ярусів або середовищ існування, не пов’язаних харчованими ланцюгами. Наприклад гриби і птахи прямо не впливають один на одного; білки й лосі, які живуть в одному лісі, практично не контактують один з одним.

Природні ресурси: види, значення.

Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства.

Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

Види:

 П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

Розрізняють відновні і невідновні природні ресурси.

Невідновні природні ресурси (— ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Відновні природні ресурси — ресурси рік, озер, морів, океану, рослинний і тваринний світ тощо.

Природними ресурсами є:

· землі, земельні ресурси

· надра

· води

· повітряний простір

· атмосферне повітря

· клімат

· радіочастотний ресурс

· тваринний світ

· рослинний світ

· альтернативні джерела енергії.

Природні ресурси є компонентами навколишнього середовища, серед якого виділяють

· водне середовище

· повітряне середовище

· ґрунт

· рослинний і тваринний світ

· геологічне середовище

· техногенне середовище

· соціальне середовище.

Значення:

Природні ресурси найбільше впливають на розвиток і територіальну організацію тих виробництв, технологічні процеси яких пов'язані з використанням природних багатств. Крім добувної промисловості, природні ресурси істотно впливають на галузі обробної промисловості, що тяжіють до яжерел сировини і палива. Звичайно, роль природних ресурсів у формуванні виробничо-територіальних комплексів визначається не тільки рівнем розвитку продуктивних сил і техніко-економічними особливостями розміщення галузей, а й характером самих ресурсів. Найважливішими на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва є насамперед земельні, водні, лісові й мінеральні ресурси.

Соціально-економічне значення природних ресурсів.

Природні ресурси є головним об'єктом природокористування, в процесі якого вони піддаються експлуатації і наступній переробці. Природні ресурси, позбавлені природних зв'язків у результаті впливу праці, переходять в розряд природної сировини.

Сировина - та частина природних ресурсів, яку можна використовувати в певних технічних, економічних і соціальних цілях. Значення окремих видів сировини для промисловості визначається рівнем цивілізованості суспільства.

Запаси – більш приватна категорія, пов'язана з конкретним часовим періодом. Вони являють собою ту оцінену частину сировини, яку людину взмозі використати на базі досягнутих технологічних, економічних і соціальних умов у відповідності з черговістю їх промислової експлуатації.

Природні ресурси (земля, багатства надр, природні біологічних і підземні водні ресурси) є невироблені матеріальними активами. У цій якості вони поряд з нефінансовими виробленими активами (основні та оборотні фонди, цінності), а також нематеріальними (патенти, авторські права тощо) та фінансовими активами входять в обсяг національного багатства країни.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни.

 Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди.

Екологічна культура

Серед різноманітних форм культури одне з вагомих місць у наш час посідає така її форма, як екологічна культура. Перефразуючи Освальда Шпенглера, можна сказати, що екологічна культура — це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура є цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів.
Екологічна культура звернена до двох світів — природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою в природі і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті.. Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних ознак виду принципово нового гатунку. Про їхнє значення можна мати судження від протилежного: людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля (житла, одягу, знарядь праці, зброї, медичних препаратів та ін.) має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І, навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптивними набутками, несумірними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокористування. Людські спільноти, обдаровані екологічною культурою, значною мірою виходять за межі тиску біотичних чинників, а людина внаслідок цього стає в біосфері пануючим, домінантним видом. Екологічна культура постає як засіб піднесення природності людського буття до надприродності, вивищення однієї з форм живої речовини — людини розумної — до чинника, що організовує природний світ. Долаючи за допомогою здобутих засобів обмеженість своїх тілесних потенцій в осягненні природи, людина стає мірилом та умовою існування всієї іншої біоти як системоорганізуючий стрижень біосфери. Саме тому екологічна культура стає набутком і всієї біосфери, шляхи та напрямки розвитку якої в таких умовах вже не можуть залишатися попередніми.

28 Глобальні екологічні проблеми

Зміни в атмосфері

В наш час підвищилася роль людини на атмосферу. Повітряна оболонка Землі є однією з найголовніших умов життя. Без їжі людина може жити місяць, без води - лише тиждень, але без повітря людина не зможе проіснувати більше двох хвилин. Маса атмосфери колосальна - 5,15х1015 тон. Проте, атмосферне повітря можна вважати невичерпним природним ресурсом лише умовно, адже людині для життя потрібне повітря певної якості. А під впливом антропогенного фактора його хімічний склад і фізичні властивості дедалі погіршуються, на Землі вже

практично не залишилося таких ділянок, де повітря зберігало б свою первісну чистоту та якість.

Парниковий ефект

Клімат на нашій планеті в минулому періодично змінювався. За тисячі й мільони років чергувалися періоди значного похолодання й, навіть, зледеніння з теплими епохами. Нині вчені дуже занепокоєні: схоже на те, що Земля розігрівається значно швидше, ніж це було будь-коли в минулому. Це спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері вуглекислого газу. В земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає сонячне світло, але затримує тепло розігрітої Сонцем поверхні землі. Це викликає розігрівання планети, відоме під назвою парникового ефекту.

Парниковий ефект змінить такі критично важливі перемінні величини, як опади, вітер, шар хмар, океанські течії, а також розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть більш сухими, а узбережжя вологішими, зими – коротшими й теплішими, а літо – тривалішим і жаркішим (додаток 2).

Найнеприємнішими для людства є два наслідки парникового ефекту. Перший – значне збільшення посушливості в основних зернових районах (Україна, Кубань та ін.). Другий – це підйом рівня Світового океану на 2-3 метри за рахунок танення полярних льодових шапок. Це викличе затоплення багатьох прибережних ділянок.

Кислотні дощі

Окиси сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні капельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на Землю у вигляді кислотних дощів. Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

§ врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження листя кислотами;

§ кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що веде до деградації флори і фауни;

§ деградують і гинуть ліси;

§ отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;

§ зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які ними живляться;

§ зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селей;

§ різко прискорюється руйнування пам´ятників архітектури, житлових будинків;

§ вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

Забруднення води

У результаті інтенсивного використання людством водних ресурсів відбуваються значні кількісні і якісні зміни в гідросфері. Кількісні зміни полягають у тому, що в певних районах змінюються кількість води, придатної для господарських потреб, водний баланс, режим річок тощо. Якісні зміни зумовлені тим, що більшість річок і озер є не лише джерелом водопостачання, а й тими басейнами, куди скидають промислові, сільськогосподарські й господарсько-побутові стоки. Це призвело до того, що нині на Землі вже практично не залишилося великих річкових систем з гідрологічним режимом і хімічним складом води, не спотворених діяльністю людей.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральної солі, луги тощо) й органічної природи (нафта й

нафтопродукти, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є токсичними для мешканців водойм. Це - сполуки миш´яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому тощо. В тканині деяких риб концентрація отрути може в тисячу разів перевищувати її концентрацію у воді, що небезпечно для птахів, тварин і людей.