Під екологічним ризиком також розуміють можливу міру небезпеки заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Оцінка екологічного ризику включає:

• вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для навколишнього середовища і населення;

• аналіз запобіжних заходів попередження й обмеження наслідків аварій;

• порядок розрахунку збитку, завданого діяльністю підприємства;

• деталізацію засобів зменшення цього збитку;

• оцінку впливу на середовище залишкового забруднення;

• систему інформування наглядових організацій і громадян про можливу аварію.

До поняття »ризик» входять такі складові:

• можливість відхилення від поставленої мети, заради якої реалізується вибрана альтернатива;

• імовірність досягнення бажаного результату;

• відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;

• можливість виникнення небажаних наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворюваність, смертність тощо) при проведенні чи плануванні інших дій в умовах невизначеності для суб’єкта, який ризикує;

• матеріальні, екологічні, моральні таінші втрати, пов’язані з реалізацією вибраної в умовах невизначеності альтернативи;

• очікування загрози, невдачі в результаті вибору альтернативи та її реалізації.

Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти сукупність методів, що дозволяють виявити й оцінити рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і застосовувати заходи запобігання (зменшення) негативних наслідків з урахуванням соціально-економічних, екологічних аспектів.
5. Основними проблемами, що обмежують можливість прогнозування економічних ризиків і отримання математично коректних моделей є: в аналітичному аспекті – відсутність достовірних і порівняльних даних за галузями і підприємствами; в організаційному аспекті – недооцінювання важливості управління екологічними ризиками на підприємстві; в економічному – нестабільність зовнішнього оточення підприємств; юридичному – певні недоробки в податковій системі й екологічному законодавстві.

32. Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.

Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:

— удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання, щоб фінансувати невідкладні екологічні заходи загальнодержавного і регіонального значення;

— суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;

— створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;

— забезпечення безпеки функціонування АЕС;

— реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;

— упровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохоронних проблем.

В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів" удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування.

Екологічна небезпека

Поняття "небезпека". Вплив, здатний викликати негативні порушення в самопочутті і здоров'ї людей, називається небезпекою.

Небезпека - це властивість елементів системи "людина - середовище проживання" здатна заподіювати шкоду людям, природному середовищу і матеріальних ресурсів.

Всі небезпеки за джерелами їх виникнення прийнято ділити на природні та антропогенні.

Природні небезпеки виникають при стихійних явищах в біосфері - таких, як землетруси, повені, урагани, циклони, лавини.

Характерною особливістю природних небезпек є несподіванка їх виникнення, хоча деякі з них людина навчився передбачати, наприклад, урагани, пунами. Природничі небезпеки відносно стабільні за часом і силою впливу.

Виникнення антропогенних небезпек пов'язано, перш за все, з активною техногенною діяльністю людини.

Джерелами антропогенних небезпек є люди, а також технічні засоби, будівлі, споруди, транспортні магістралі - все, що створено людиною. Збиток від антропогенних небезпек тим вище, чим більше щільність і енергетичний рівень використовуваних техногенних засобів.

Зростання негативного впливу, як правило, обумовлений порушеннями технологічних рекомендацій, трудової дисципліни і, що найголовніше - відсутністю необхідних знань про причини виникнення небезпек і про наслідки, що виникають в зонах дії небезпек.

//не обязательно это писать, но если вам покажется мало…

Екологічна катастрофа

Екологі́чна катастро́фа — надзвичайно швидка і тому небезпечна деструкційна зміна умов навколишнього середовища глобального чи локального масштабу, яка пов'язана з нанесенням величезної шкоди навколишньому середовищу, загибеллю рослин, тварин і людей.

Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Людство занадто повільно підходить до розуміння масштабів небезпеки, яку створює легковажне ставлення до навколишнього середовища. Тим часом рішення (якщо воно ще можливо) таких грізних глобальних проблем, як екологічні, вимагає невідкладних енергійних спільних зусиль міжнародних організацій, держав, регіонів, громадськості.

За час свого існування і особливо в XX столітті людство примудрилися знищити близько 70 відсотків усіх природних екологічних (біологічних) систем на планеті, які здатні переробляти відходи людської життєдіяльності, і продовжує їх "успішне" знищення. Обсяг допустимого впливу на біосферу в Загалом перевищено зараз у кілька разів. Більш того, людина викидає в навколишнє середовище тисячі тонн речовин, які в ній ніколи не утримувалися і які часто не піддаються або слабко піддаються переробці. Все це призводить до того, що біологічний мікроорганізми, які виступають в якості регулятора навколишнього середовища, вже не здатні виконувати цю функцію.

Екологічні катастрофи і Україна. Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення. Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує.