Формування і розвитоккласичноїшколиполітичноїекономії.

Класичною (від лат. classicus – зразковий, загальновизнаний, найвідповідніший дійсності) називають політичну економію періоду становлення капіталізму і нерозвинутої класової боротьби.

Критерії класичної школи:

На відміну від меркантилістів класики:

- перенесли дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва;

- вартість товарів визначали кількістю витраченої на їх виробництво праці;

- визнали об’єктивний характер економічних законів;

- досліджували різні форми додаткового продукту – прибуток (промисловий і торговельний, банківський відсоток, земельну ренту.

Науковий характер класичної школи визначається наступними чинниками:

- прагненням буржуазії завоювати політичне панування в боротьбі проти феодалів;

- співпадінням її інтересів з інтересами суспільного виробництва, з процесом розвитку продуктивних сил;

- нерозвиненістю суперечностей капіталізму і класової боротьби.

Разом з тим класична школа не могла дати достатньої глибини науковості. Це пояснюється, передусім, нерозвиненістю самого капіталізму, його продуктивних сил, а також нерозвиненістю методів наукового пізнання.

Засновником класичної політичної економії став англійський ученийУільямПеттi (1623-1687).Його „Трактат про податки й збори” (1662)– головна праця в галузі політичної економії ХVII ст. Місце У.Петті в економічній нвуці визначається наступним:

- він заснував новий напрямок в політичній економії – класичну школу;

- визнав об’єктивний характер економічних законів;

- обґрунтував теорію трудової вартості.

З ім’ям Адама Сміта (1723-1790)пов’язано завершення процесу становлення політичної економії як особливої галузі знань. Головна праця – „Дослідження про природу й причинах багатства народів” (1776).

Сміт спостерігав капіталізм епохи мануфактурного виробництва, тобто того періоду, коли капіталізм ще не розкрив достатньо об’ємно своїх потенцій і протиріч. Тому Сміт неоднозначно підійшов до аналізу одних й тих же категорій.

Однією з особливостей методології А.Сміта є дуалізм (від лат. duo – два), двоїстість.

Це проявляється в використанні:

· екзотеричного (від грец. еxo – ззовні), описового методу

· езотеричного (від грец. оisophagos – стравохід) методу проникнення вглиб явищ, пізнання їхньої внутрішньої сутності.

В теорії вартостіА.Сміт просунувся набагато вперед порівняно з У.Петті й фізіократів. Він вважав, що вартість створюється працею в усіх галузях виробництва.

Однак у визначенні вартості Смітом були й помилки:

= по-перше, він визначав вартість тільки витратами живої праці.;

= по-друге, він вважав, що при капіталізмі вартість визначається працею, що купується, а не витрачається;

= по-третє, він визначав вартість сумою доходів трьох класів суспільства – заробітної плати робітників, прибутку капіталістів й земельної ренти землевласників.

Учення про доходи (заробітну плату, прибуток, ренту)витікає з учення Сміта про вартість, а тому воно також суперечливе. Сміт виділив три форми доходів відповідно трьом класам суспільства: заробітну плату, прибуток і ренту.

Учення про капітал і його розподіл на основний й оборотний. З одного боку, Сміт історично підійшов до аналізу капіталу, підкреслив, що капітал виникає на тому етапі розвитку, коли запаси, що спрямовані у виробництво, приносять доход. З іншої – Сміт розумів капітал тільки як запас, тобто розглядав не суспільну сторону капіталу, а лише натурально-речову, і таким чином увіковічнив капітал, тобто припустився антиісторичного підходу до його аналізу.

Епоха Давида Рікардо (1772-1823)була епохою промислового перевороту, тому він чітко сформулював інтереси промислової буржуазії: відкрито виступав за високі темпи накопичення капіталу, розглядав робітничий клас як клас, що виробляє багатство.

Головна праця „Начала політичної економії й оподаткування” (1817) тричі перевидавалась за життя автора.

Основним завданням політичної економії і метою свого дослідження Рікардо вважав вивчення законів розподілу створеного продукту між класами суспільства.

На відміну від Сміта, який вважав, що вартість складається з доходів, Рікардо підкреслював, що вартість не складається, а розпадається на доходи, що вартість первісна відносно доходів: спочатку необхідно створити багатство, а тільки потім розподіляти його між класами суспільства.
В ученні про заробітну плату й прибутокД.Рікардо зробив важливий висновок про протилежність руху заробітної плати й прибутку (чим більша заробітна плата, тим менше прибуток в рамках створеної працею вартості), а також висновок про протистояння капіталістів і робітників, про суперечливість їхніх інтересів.

Прибуток Рікардо характеризував як надлишок вартості над заробітною платою, як продукт неоплаченої праці.

Учення про земельну ренту є досягненням Д.Рікардо. Він підкреслював, що єдиним підґрунтям ренти є праця сільськогосподарських робітників, і що рента утворюється у відповідності до закону вартості, а не є наслідком сил природи. Рікардо вважав, що єдиною підставою для одержання ренти є власність на землю.
Проблема грошей й грошового обігу. Рікардо підкреслив, що основою грошової системи є золото. Вартість золота він визначав як і вартість всіх інших товарів – витратами праці. Рікардо розрізняв вартість і ціну товарів, як вираження вартості в грошах, і підкреслив взаємозв’язок кількості грошей в обігу з сумою товарних цін. Однак як і його попередники він так і не розкрив до кінця природу й сутність грошей. Як і Сміт він фактично визнавав тільки одну функцію грошей – як засобу обігу.

Місце Д.Рікардо в історії політичноїекономії обумовлено наступними здобутками:

- розвитком теорії трудової вартості;

- визначенням вартості витратами праці;

- вимірюванням витрат праці робочим часом;

- аналізом економічних категорій як похідних від вартості;

- постановкою питання про суперечливість класових інтересів.

В цілому місце класичної школи політичної економії визначається тим, що вона досліджувала виробництво, визначила вартість працею, визнала об’єктивність економічних законів, а також обумовила подальшу еволюцію буржуазної економічної науки і стала однією з теоретичних основ марксизму.