Теорії ринку з недосконалоюконкуренцією.

Сутністьринковоїекономіки.

Сутність ринкової економіки.

Економічна сутність ринкової економіки.

а). Ринкова економіка - це суспільна форма організації економіки, основана на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням шляхом ринку.

б). Умови виникнення і функціонування ринкової економіки:

– Першанеобхідна умова ринкової економікипов'язана зсуспільним розподілом праці.

– Також необхідне економічне відособлення товаровиробників як різних власників.

NB:Економічне відособлення може бути як в умовах приватної власності, так і в умовах колективної, общинної, корпоративної.

В). Сенс ринкової економіки.

Ринкова економіка - це економіка вільного підприємництва. Сенс ринкової економіки в тому, що вона утворює досить вільний, розкріпачений простір економічних дій.

2). Принципи ринкової економіки:

– Принцип свободи господарської діяльності

NB: Головна ознака ринкової економіки базується на принципісвободи господарської діяльності. Це означає право будь-якого господарюючого суб'єкта, буде то людина, родина, група, колектив підприємства, вибирати бажаний, доцільний, вигідний, більш прийнятний вид економічної діяльності і здійснювати цю діяльність в будь-якій формі, яка не суперечить державному закону.

– Принцип загальності.

NB1: Принцип загальності ринку характеризує неминучість проникнення ринкових відносин у всі сфери суспільного виробництва.

NB2:Економіку можна вважати ринковою тільки тоді, коли товарно-грошові відносини проникають у всі сфери економіки.

NB3:Економічні права кожного суб'єкта, включаючи можливості здійснення господарської діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції, повинні бути схожими, рівноцінними для всіх суб'єктів.

– Принцип вільного ринкового ціноутворення.

NB:При вільному ціноутворенні ціна не скована зовнішніми обмеженнями. Вона формується в результаті торгу, взаємної угоди між продавцем і покупцем в підсумку взаємодії попиту і пропонування

– Принцип самозабезпечення.

NB1:Ринковій економіці властиві процеси саморегулювання, які займають домінуюче положення в управлінні економічними об'єктами.

NB2: Самофінансування в ринковій економіці є частиною принципу самозабезпечення економічних, господарюючих суб'єктів всіма необхідними ресурсами. Оскільки будь-які ресурси купуються за гроші, самофінансування асоціюється з самозабезпеченням і означає покриття всіх видатків на існування з власної кишені.

Д). Для сучасної ринкової економіки характерні заходи соціального захисту населення від несприятливих або непередбачених наслідків.

NB1:Діють обмежувачі зарплати до певного мінімуму, а також податків з максимально допустимими ставками оподаткування.

NB2:Існує мережа соціальних компенсаторів у вигляді пільг, субсидій, розстрочок, безплатних товарів тощо.

Теоретичні моделісуспільноговідтворення.

Постійнеспоживаннялюдиноюматеріальних та нематеріальних благ, які є результатом постійногофункціонуваннявиробництва, йогоповторення. Процессуспільноговиробництва взятий не як одноразовий акт, а в безперервномуповторенні та відновленні, називаєтьсясуспільнимвідтворенням.

Суспільневиробництво – цескладний, багатограннийпроцес, який, з одного боку, охоплюєвсіфазисуспільноговиробництва – виробництво, розподіл, обмін, споживання, а, з другого, передбачаєвідтвореннявсіхйогоскладових –відтвореннясуспільногосукупного продукту, робочоїсили, виробничихвідносин, природнихресурсів. Економічна наука ретельнодосліджуєпроцесивідтвореннякожноїскладової, аналізуєіснуючізв’язки та взаємозалежностіміж ними.

Оскількиголовну роль у відтворенні і суспільствізаймаєлюдина, то всівідтворювальніпроцесиповинні бути націлені на покращання умов їїіснування. З цією метою необхідно:

1. забезпечитивідтвореннясуспільного продукту як основижиттєдіяльностілюдини, при цьомуважливодосягти не тількизростаннясуспільного продукту за обсягом, а й поліпшенняйогоструктури, якості;

2. створитиумови для вирішеннядемографічних проблем та професійноїпідготовкипрацівників, підвищенняїхньоїкваліфікації;

3. вирішитипроблемиекологічноїбезпеки, забезпечититакевідтворенняприроднихресурсів, за якого вони не виснажуються, а відновлюються в попередньомуабокращомустані та ін.

Особливемісцесередскладовихсуспільноговідтвореннязаймаєвідтвореннявиробничихвідносин, стан якогобезпосередньовпливає на всііншіелементивідтворення: і відтвореннясуспільного продукту, і робочоїсили, і природнихресурсів. Процесвідтвореннявиробничихвідносин у сучаснійукраїнськійекономіціхарактеризуєтьсярозвиткомрізноманітних форм власності на засобивиробництва та йогорезультати, поглибленням товарно-грошовихвідносин, впровадженнямекономічнихметодівуправління, заснованих на пізнанні і використанніекономічнихзаконів, що, у сукупності з іншими заходами, забезпечуєстановленняринковихвідносин в нашійкраїні.

Відтвореннямає два види – просте і розширене. Простевідтворення – цетакийпроцесвиробництва, якийвідновлюється в незміннихобсягах

При розширеномувідтворенівідбуваєтьсякількісне і дуже часто якіснезростаннякінцевихрезультатіввиробництва. Такевідтворенняможливе за умов, при якихдодатковий продукт використовується не тільки на особисте, а виробничеспоживання, тобто коли частинадодаткового продукту використовується для нагромадженняІнколи в економіціспостерігається і звуженевідтворення.
Результатом суспільноговиробництва є суспільний продукт, тобтосукупністьекономічних благ, створених у суспільстві за визначенийперіод часу.

Економічне благо — цезасібзадоволення потреб, щомається в обмеженійкількості, на противагу благам неекономічним (наприклад, повітря). Вони складаються з речей і послуг і поділяються на довгострокові, щоприпускаютьбагаторазовевикористання (автомобіль, книга і т.д.), і недовговічні, зникаючі в процесі разового споживання (хліб, напої, сірники і т.д.). Потреби — цевнутрішнімотиви, щоспонукують до економічноїдіяльності. Вони підрозділяються на первинні, задовольняючижиттєвоважливі потреби людини (їжа, одяг і ін.), і вторинні, до якихвідносятьсявсіінші потреби. Первинні потреби не можуть бути замінені одна іншою, але вторинні — можуть. Приведений розподіл є історичноумовним.

Суспільний продукт характеризується не тільки з натурально-речовинноїсторони, але і маєвартіснуоцінку.

Сукупний (валовий) суспільний продукт включаєматеріальнівитрати і чистий продукт. Матеріальнівитративтілюють у собіминулуупредметненупрацючивитратизасобіввиробництва на створенняекономічних благ.

Чистий продукт суспільства — цесукупнийсуспільний продукт за винятком матеріальнихвитрат. Вінстворюється живою працеюпрацівників у даномуроці.

52. Теоріїграничності у сприйняттіукраїнськоїекономічної думки.

Європейський контекст розвитку української економічної думки підтверджується, зокрема, тим, що будь-які новаторські вияви в економічній теорії швидко ставали надбанням українських економістів. Це стосується і теорій граничності, навколо яких в Україні вже наприкінці 70-х років XIX ст. виникла полеміка.

В. Барвінський (1850-1883) виступав проти трудової теорії вартості, заперечував суспільно необхідний характер праці тощо.
У 1890 p. M. Туган-Барановський опублікував ґрунтовну працю з політичної економії "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", а відтак виконав низку досліджень, присвячених теоріям граничної корисності.

До талановитих прихильників теорій граничності можна зарахувати Р. Орженцького (1863-1923). У 1919 р. він очолив заснований М. Туган-Барановським соціально-економічний відділ у Києві.

Р. Орженцький залишив цінну науково-теоретичну спадщину, яка є органічною частиною української й світової економічної думки кінця XIX - початку XX ст. Слід відзначити його міркування про закони цінності, що відображені в дослідженні "Основні закони цінності та їх практичне застосування".
Р. Орженцький запровадив поняття "максимальна розцінка" і "мінімальна розцінка". Він заперечував трудову теорію вартості на тій підставі, що: 1) конкретну працю не можна звести до абстрактної праці; 2) загальна кількість суспільної праці залежить від потреб, які не пов´язані з працею; 3) праця не є єдиною спільною властивістю благ, що обмінюються; 4) кількість праці є показником, а не основою вартості. Р. Орженцький зробив спробу об´єднати математичні методи дослідження з психологічною теорією цінності. Усе це відповідало теоріям граничності, розширювало і збагачувало їх.

У цьому напрямі проводив дослідження О. Білімович (1876- 1963), який, як і Р. Орженцький, народився у Житомирі. Він закінчив юридичний факультет Київського університету із золотою медаллю за статистичне дослідження "Товарний рух на російських залізницях".О. Білімович є автором багатьох праць з економіки, а в контексті розвитку маржиналізму вартою уваги є його монографія "До питання про розцінку господарських благ".

В своїх дослідження О. Білімович також використав працю М. Туган-Барановського "Учення про граничну корисність...", в якій зроблена одна з перших спроб поєднати трудову теорію з теоріями граничності.

Учений з належною ефективністю використав праці професора Одеського університету Р. Орженцького "Цінність і ціна. Політико-економічний нарис", "Вчення про економічне явище. Вступ в теорію цінності" та ін. Очевидно, така увага О. Білімовича до праць Р. Орженцького не була випадковою, а пояснюється близькістю поглядів двох вчених на економічні категорії та процеси.
В. Арнольд захищав застосування математичних методів в політичній економії. Він уважав, що політична економія може мати шанси на успіх тільки тоді, коли тісно співпрацюватиме в своїх методах з природничими науками
Отже, теорії граничності в різних їх модифікаціях і національних особливостях посідають важливе місце в історії економічної науки. Джерела економічних теорій граничності - у класичній політичній економії, а їхнє утвердження стимулювали об´єктивні обставини економічного життя. Саме тому ці теорії органічно ввійшли в підручники з економічної науки XX ст. їх концептуальний апарат, поняття і категорії становлять основу сучасної економічної науки.

Теорії ринку з недосконалоюконкуренцією.

На початку ХХ ст. в результаті модифікації економіки вільної конкуренції в монополістичну ідеї економічного лібералізму і положення про невтручання держави в економіку перестали відповідати реальній дійсності. Слідом за інституціоналістами недосконала конкуренція стала предметом дослідження і у неокласиків. Проблеми недосконалого ринку, представленого монополізованими структурами, досліджували майже одночасно американець Е. Чемберлін і англійка Дж.Робинсон.

У своїй теорії монополістичної конкуренції Е. Чемберлін визначив такі основні положення:

· сутність монополії і монополістичної конкуренції. Суттю монополії, на його думку, є контроль над пропозицією, а, значить і ціною, який досягається посиленням взаємозамінності конкуруючих товарів, тобто «Диференціацією продукту».

· сутність недосконалого (нерівноважного) ринку. Кожен продавець розглядається Е. Чемберліном в якості монополіста, формуючого власне коло покупців за рахунок володіння своїм «унікальним» товаром, а рівень «диференціації продукту» відображає, якою мірою продавець регулює ціну і виступає на ринку монополістом

· концепція «диференціації продукту». Основною ознакою диференційованого продукту, по Чемберліну, є наявність у товару (послуги) одного з продавців будь-якої істотної відмітної ознаки.

· концепція нецінових факторів конкуренції. Він позначив фактори нецінової конкуренції на базі диференціації продукту (якість товарів і реклами), а також «зручність місцезнаходження продавця, загальна атмосфера або загальний стиль, властиві його закладу, його манера ведення справ, його репутація як чесного ділка, люб'язність, ділова вправність»;

· теорія вартості і феномен надлишку потужності. За умов «чистої» конкуренції, на думку Е. Чемберліна, ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників і будь-який продавець може продати стільки товарів, скільки йому заманеться, але тільки за чинною ціною.

· концепція витрат виробництва і збуту. Витрати виробництва, на думку Е. Чемберліна, не вичерпуються витратами на виробництво в межах фабрики. До них можна віднести також витрати на перевезення, сортування, зберігання, доставку додому и т.д

Дослідженням ринкових аспектів функціонування монополій займалася також Дж.Робинсон. Однак на відміну від Е. Чемберліна, пов’язує монополістичну конкуренцію з однією з характеристик природного стану ринку в рівновазі. Дж.Робинсон бачила в недосконалій конкуренції насамперед порушення і втрату нормального рівноважного стану конкурентної господарської сістеми. Основні теоретичні положення економічної теорії недосконалої конкуренції Дж.Робинсон можна звести до наступного:

· в умовах досконалої конкуренції підприємці менше зацікавлені в монополізації виробництва, ніж в умовах недосконалого ринку, в якому окремі фірми не можуть досягти оптимальних розмірів, функціонують неефективно.

· монополія вимагає помітною відособленості продукції від товарів - субститутів (диференціації), необхідно і додаткову умову, відповідно до якого «фірма-монополіст повинна характеризуватися розмірами, що перевищують оптимальні»;

· ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних продавців і один- єдиний покупець, Дж.Робинсон назвала монопсонией, тобто монополією покупців;

· умови недосконалої конкуренції сприяють утворенню великих об'єднань, поглинаючих багато перш конкурували між собою фірми. Збільшення розмірів одиниці управління, на думку Дж.Робинсон, обов'язково сприяють ще більшої несправедливості у розподілі багатства;

· у зв'язку з проблемами монополізації виробництва Дж.Робинсон вказує на необхідність вирішення дилеми: ефективність чи справедливість. На її думку для того, щоб пояснити перевагу монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва.