Класифікація як метод товарознавства

Класифікація — поділ множини об'єктів на підмножини за схожістю або відмінністю відповідно до прийнятих методів.

Об'єкт класифікації — елемент множини, що класифікується. В товарознавстві таким елементом виступає товар. З безлічі всіх товарів за ознакою призначення для індивідуальних споживачів виділяються споживацькі товари, а для виробників продукції і/або виконавців послуг — товари промислового призначення і товари для управлінської діяльності (оргтехніка).

Ознака класифікації — властивість або характеристика об'єкту, за яким проводиться класифікація.

Ознаки класифікації підрозділяються на телеологічні (призначення, вживання), генетичні (вихідні матеріали, сировина, основні компоненти хімічного складу) і технологічні (конструкція, рецептура, процеси виробництва, способи обробки або оформлення).

Метою класифікації є систематизація, а також ідентифікація і прогнозування властивостей товарів. Систематизація досягається шляхом встановлення послідовності і взаємозв'язків певних класифікаційних угрупувань, одержаних конкретним методом класифікації. Ідентифікація як встановлення тотожності найістотніших ознак можлива лише при виявленні цих ознак, характерних для угрупувань або об'єктів класифікації.

В результаті розподілу множини на підмножини створюються класифікаційні угрупування, що можуть мати загальні і різні ознаки, а також можуть бути взаємозалежними або незалежними. Розрізняють два різновиди методу класифікації: ієрархічний; фасетний.

Ієрархічний метод класифікації — послідовний поділ безлічі об'єктів на підлеглі класифікаційні угрупування.

Особливістю ієрархічного методу є тісний зв'язок між окремими класифікаційними угрупуваннями, що виявляється через спільність і відмінності основоположних ознак. Основою розподілу множини на підмножини за основоположною для даного етапу ознакою є ступінь класифікації.

Ступінь класифікації — етап класифікації при ієрархічному методі, в результаті якого виходить сукупність класифікаційних угрупувань.

Кожна ступінь і угрупування виділені за своєю основоположною ознакою. Відмінності між угрупуваннями полягають в різних ознаках. Тому вибір основоположних ознак — відповідальна операція розподілу множини, від якої багато в чому залежить кінцевий результат. Такий вибір повинен базуватися на цільовому призначенні класифікації.

Кількість ознак і ступень визначає глибину класифікації. На практиці глибина класифікації звичайно не перевищує 10. Саме така глибина застосовується в багатьох класифікаторах.

При необхідності збільшити число ознак застосовують фасетний метод. Фасетний метод класифікації — паралельний поділ безлічі об'єктів на незалежні класифікаційні угрупування.

Кожний різновид методів класифікації характеризується певними перевагами і недоліками (табл. 2.1), знання яких дозволяє раціонально застосовувати ці методи з урахуванням цільового призначення.

Використовуючи класифікації за різними методами застосовують загальні і специфічні правила.

До специфічних правил класифікації об'єктів ієрархічним методом відносяться:

1. Першочерговість самих загальних ознак розподіляючи множину на підмножини.

2. Використовування на кожній ступені тільки однієї ознаки, що має принципове значення для цього етапу.

3. Послідовний поділ об'єктів— від більшого до меншого, від загального до приватного.

4. Вибір з безлічі ознак однакового ступеня спільності найістотнішого.

5. Необхідність встановлення оптимального числа ознак і ступень, а також глибини.

Таблиця 2.1 – Переваги і недоліки ієрархічного і фасетного методів класифікації

Специфічними правилами фасетного методу є:

1. Зразково однакова значущість і незалежність класифікаційних ознак, що використовуються.

2. Відсутність спільності класифікаційних ознак.

3. Можливість доповнення кількості ознак.

Розглянуті методи класифікації широко використовуються в товарознавстві у розподілі безлічі товарів на системні категорії: рід, класи, групи і т.п. Ці методи можуть застосовуватися як незалежно один від одного, так і сумісно.

Кодування товарів

Кодування — утворення і присвоєння коду класифікаційному угрупуванню і/або об'єкту класифікації.

Код — знак або сукупність знаків, вживаних задля позначення класифікаційного угрупування і/або об'єкту класифікації.

Метою кодування є систематизація об'єктів шляхом їх класифікації, ідентифікації, ранжирування і присвоєння умовного позначення (коду), за яким можна знайти і розпізнати будь-який об'єкт серед безлічі інших.

Необхідність в кодуванні товарів і інших об'єктів існувала давно, але особливо значущість кодування зросла в останні десятиріччя з впровадженням електронно-обчислювальної техніки. В результаті розширилося цільове призначення кодування, яке полегшує обробку техніко-економічної інформації за допомогою ЕОМ, підвищує ефективність функціонування АСУ.

Присвоєння кодів здійснюється на основі певних правил і методів.

Правила кодування полягають в наступному:

— код повинен мати певну структуру побудови;

— код може бути виражений за допомогою різних, заздалегідь обумовлених знаків;

— код повинен сприяти впорядкуванню об'єктів.

Структура коду — умовне позначення складу і послідовності розташовування знаків в ньому.

Ранжирування — встановлення певного порядку переліку об'єктів за ступенем їх значущості.

Структура коду складається з таких елементів, як алфавіт, основа, розряд і довжина.

Алфавіт коду — система знаків, прийнятих для утворення коду. Як алфавіт для кодів найбільш часто застосовують цифри, букви або їх поєднання, штрихи і пропуски. Відповідно розрізняють цифровий, буквений, буквено-цифровий і штриховий алфавіти коду.

Основою коду називається загальне число знаків в його алфавіті. Послідовність розташування знаків в коді визначається його розрядом. Розряд коду — позиція знака в коді.

Пропуск — певна відстань між знаками (буквами, цифрами, штрихами), що виконує розділову функцію і/або виражена в міліметрах може означати число.

Код характеризується також за довжиною.

Довжина коду — число знаків в коді без урахування пропусків. Наприклад, 54 3121 1211 має довжину коду 10, а основа — 12.

Щоб уникнути помилок при зчитуванні кодів звичайно запроваджується контрольне число, що використовується з метою перевірки запису коду.

Кодування товарів і інших об'єктів здійснюється декількома способами, різновидами методу кодування. До них відносяться порядковий, серійно-порядковий, послідовний, паралельний способи

Порядковий метод кодування — утворення і присвоєння коду із чисел натурального ряду.

Серійно-порядковий метод кодування — утворення і присвоєння коду із чисел натурального ряду, закріплення окремих серій і діапазонів цих чисел за об'єктами класифікації із певними ознаками.

Послідовний метод кодування — утворення і присвоєння коду класифікаційного угрупування і/або об'єкту класифікації з використанням кодів послідовно розташованих підлеглих угрупувань, що були одержані за ієрархічним методом класифікації.

Паралельний метод кодування — утворення і присвоєння коду класифікаційної групи і/або об'єкту класифікації з використанням кодів незалежних угрупувань, що були одержані за фасетним методом класифікації.

Сукупність правил і методів кодування класифікаційних угрупувань і об'єктів класифікації заданої множини називається системою кодування.

Класифікатори

Класифікатор — нормативний документ, що є систематизованим зведенням найменувань і кодів класифікаційних угрупувань і/або об'єктів класифікації.

Структуру класифікатора складають його позиції і місткість.

Позиція класифікатора — найменування і код класифікаційного угрупування або об'єкту класифікації.

Місткість класифікатора — найбільше число позицій, яке може містити класифікатор. Так, за десяти розрядною побудовою, найбільш часто вживаною для класифікаторів, всі об'єкти, що класифікуються, підрозділяються на десять класів, підкласів, груп, підгруп, видів і підвидів.

Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) — міжнародний класифікатор експортно-імпортних товарів. ТН ЗЕД призначена задля встановлення митних тарифів вказаних товарів при перетині митного кордону (Додаток А)