Методи поділу витрат на постійні та змінні в залежності від обсягу виробництва

Оперативний контролінг використовує певні методи, пов’язані з такими дисциплінами: бухгалтерський облік, аудит, менеджмент, маркетинг, економіка, управлінський облік, планування та бюджетування тощо.

Метод контролінгу – це система прийомів та способів, за допомогою яких вивчається та розкривається суть предмета.

Оперативний контролінг використовує у своєму інструментарії різні методи задля досягнення певних цілей.

Методи оперативного контролінгу – створення системи управління досягнення поточних цілей, а також прийняття своєчасних рішень по оптимізації співвідношення витрат – прибуток.

На відміну від стратегічного, оперативний контролінг орієнтований на досягнення короткострокових цілей.

Основні підконтрольні показники:

– рентабельність капіталу;

– продуктивність;

– ступінь ліквідності.

Систему оперативного контролінгу використовують для підтримки оперативних рішень про недопущення кризового стану.

Одна з найважливіших задач контролінгу – управління прибутковістю підприємства, тому в центрі уваги його знаходяться витрати, їх види, місця виникнення і принципи управління ними. За розміри витрат на підприємстві відповідають керівники різних служб і підрозділів („центри відповідальності” згідно з термінологією контролінгу). Тому найважливішими об’єктами контролінгу є „витрати” і „центри відповідальності”.

Зміни обсягу випуску або реалізації будь-якого виду продукції пов’язано зі зміною прибутку, тому, приймаючи рішення, керівник повинен уявляти як воно відобразиться на витратах і виручці.

Тому для визначення обсягу випуску необхідно систематизувати витрати, поділивши їх на постійні (не залежать від обсягу випуску), змінні (змінюються пропорційно обсягу випуску), змішані (включають в себе постійну і змінну частину).

F = a0;   V = a1Q; М = b1Q + b0 ,

де F, V, М – постійні, змінні і змішані витрати на увесь обсяг випуску Q (відповідно).

Залежність витрат від обсягу випуску може бути як лінійною, так і нелінійною. Для виявлення характеру і параметрів цієї залежності використовуються спеціальні методи:

– інженерний (на основі технологічних схем);

– метод найменших квадратів;

– метод візуального контролю;

– метод інтерполяції (побудова прямої лінії за двома точками).

Найточніші результати дають інженерний метод і метод найменших квадратів.

Інженерний метод.

Суть його в тому, що на кожну статтю витрат технологи, інженери, виходячи з технологічної необхідності, встановлюють нормативи на витрату ресурсів у натуральному виражені, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни.

Недолік методу – висока трудомісткість. Крім того, важко встановити нормативи на такі витрати, як зарплата, витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загально цехові, загальногосподарські витрати. Метод застосовують, якщо мова йде про нову продукцію. Нову технологію, коли статистичні дані за минулі періоди відсутні.

Метод найменших квадратів – математично точний, але через велику кількість розрахунків потребує застосування комп’ютера.

Процес поділу витрат на постійні та змінні складається з таких етапів:

– групування витрат;

– збір статистичної інформації;

– побудова графіка залежності витрат від обсягу;

– визначення параметрів залежності витрат від випуску;

– перевірка цільності зв’язку між витратами й обсягом виробництва.

Постійні витрати F не залежать від обсягу випуску:

F = const = a0

Залежність змінних витрат від обсягу можна описати лінійною функцією:

Y = a₁ х     

де Y – сумарний обсяг змінних витрат на одиницю випуску (на увесь випуск);

a1 – величина змінних витрат на одиницю випуску (коефіцієнт пропорційності);

х – обсяг випуску.

Залежність змішаних витрат від обсягу випуску:

у = a₁ х + a₀

де у – сумарна величина змішаних витрат;

a1 х – змінна частина змішаних витрат;

a0 – постійна частина змішаних витрат.