ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ

Зміст теми розкривають такі питання:

3.1 Управлінський облік як вихідний елемент системи контролінгу та його завдання.

3.2 Характеристика основних методів управлінського обліку.

3.3 Облік за фактичною собівартістю.

3.4 Облік за нормативною собівартістю.

Управлінський облік як вихідний елемент системи контролінгу та його завдання

Управлінський облік – процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується українською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині підприємства.

Фактори, що сприяють зростанню ролі управлінського обліку:

– посилення конкуренції;

– розвиток автоматизації виробничих процесів;

– використання комп’ютерної техніки для управління та автоматизації облікових робіт.

До предмету управлінського обліку відносять дві основні групи, що у свою чергу поділяються на відповідні об’єкти.

І група – „Оборотні та необоротні активи підприємств” (забезпечують діяльність підприємства). Об’єкти аналізу:

– необоротні активи;

– запаси;

– грошові кошти;

– довгострокові та поточні зобов’язання;

– власний капітал;

– витрати, прибутки та фінансові результати.

ІІ група – „Господарські процеси та їх результати” (в сукупності складають господарську діяльність підприємства). Об’єкти аналізу:

– постачальницька заготівельна діяльність;

– виробнича діяльність;

– фінансово-збутова діяльність;

– організаційна діяльність.

Принципи управлінського обліку:

– безперервність діяльності підприємств;

– єдиний грошовий вимірник;

– повнота та систематичність;

– періодичність;

– оцінка результатів діяльності дочірніх підприємств;

– прийнятність та багаторазове використання;

– комплексність;

– бюджетний метод управління.

Управлінський облік пов’язує обліковий процес з процесом управління. Функції управління та інформація, що забезпечує їх дію, дозволяють сформулювати функції управлінського обліку:

1. Інформаційна. Забезпечення керівників усіх рівнів управління інформацією, яка необхідна для поточного планування, контролю і прийняття необхідних оперативних управлінських рішень.

2. Комунікаційна. Формування інформації, яка є засобом внутрішнього комунікаційного зв’язку між рівнем управління і різними структурними підрозділами одного рівня.

3. Контрольна. Оперативний контроль, оцінка результатів діяльності внутрішніх підрозділів і підприємства в цілому для досягнення мети. Тут виділяють центри відповідальності.

4. Прогнозна. Перспективне планування і координування розвитку підприємства в майбутньому, на підставі аналізу й оцінки фактичних результатів діяльності.

5. Аналітична. Вивчення всієї системи прийняття рішень з метою її удосконалення. На цьому етапі важливо зрозуміти, чи виконане поставлене завдання і що спричинило його невиконання.

Таким чином, на основі управлінського обліку складаються внутрішні бухгалтерські звіти, інформація яких призначена для власників підприємства і на основі якої прослідковується фінансовий стан підприємства.

Основними завданнями управлінського обліку є:

1) аналіз, обробка, узагальнення, зберігання та передача необхідної інформації для оперативного управління підприємством та прийняття оптимальних управлінських рішень щодо оптимізації процесу управління шляхом регулювання структури активів та пасивів підприємства;

2) перевірка законності та доцільності господарських засобів та коштів, ефективне використання майна;

3) підведення підсумків господарської діяльності та оцінка ефективності діяльності підприємства в розрізі реалізованих виробів, центрів відповідальності управлінських і технологічних рішень;

4) складання внутрішніх звітів, інформація яких призначена для власників підприємств та керівників, а також інших внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації.

Характеристика основних методів управлінського обліку

Методи управлінського обліку, як засоби, за допомогою яких ведеться облік, класифікують за різними ознаками (як види систем управлінського обліку), що схематично зображено на рис. 3.2 (стрілки на схемі показують можливість схожості ознак).

Рисунок 3.2 – Класифікація методів управлінського обліку

Облік за фактичною собівартістю

Метод обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Принципи обліку фактичних витрат:

– повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво;

– облікова реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва;

– локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, об’єктами та носіями витрат;

– віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання;

– порівняння фактичних показників з плановими.

Недоліки:

– виключається можливість оперативного контролю;

– виявлення та усунення причин перевитрат, порушень у технологічних процесах;

– пошук та мобілізація внутрішніх виробничих резервів.

Облік по фактичній собівартості проходить за трьома напрямами:

– базовий варіант;

– в цінах минулого періоду;

– в планових цінах.

Базовий варіант обліку фактичної собівартості відображає фактичні витрати без будь-яких коректив і розраховується за формулою:

ВФ = QФ * ЦФ,:

де ВФ – фактичні витрати;

QФ – фактична кількість;

ЦФ – фактична ціна.

Недоліки:

– відсутність нормативів для контролю за кількістю ресурсів;

– відсутність можливостей аналізу відхилень;

– складність розрахунку цін при обміні послуг між підрозділами;

– трудомісткість перерахунку на кожну одиницю ресурсів, що використовуються.

Перевага – простота.

Облік поточної собівартості в цінах минулого періоду визначається за формулою:

В = Ц МП * QФ + ВЦ,

де: В – витрати;

QФ – фактична кількість;

Ц МП – середня ціна минулого періоду;

ВЦ – відхилення витрат за рахунок ціни.

Недоліки:

– використання в якості нормативу середньої ціни за минулий період, що не сприяє контролю за витратами;

– відсутність нормативів щодо витрачання ресурсів;

– „скачки” собівартості як наслідок неможливості створення резервів.

Переваги:

– спрощення порівняння витрат за різні періоди;

– можливість контролю;

– спрощення ведення обліку.

Облік фактичних витрат у планових цінах проводиться за формулами:

ВЗФ = ВЗП + ВЗ + ВЧ,

де: ВЗФ, ВЗП – фактичні і планові витрати на заробітну плату;

ВЗ, ВЧ – відхилення витрат, викликані зміною ставок.

ВМФ = ВМП + ВQ + ВЦ,

де: ВМФ, ВМП – фактичні і планові витрати на матеріали;

ВQ, ВЦ – відхилення витрат, викликані зміною кількості та ціни на матеріали.

Недоліки:

– відсутність можливості контролю накладних витрат;

– „стрибки” собівартості як результат відсутності резервів.

Переваги:

– відсутність відхилення цін;

– можливість порівняння витрат різних періодів;

– можливість планування прямих витрат;

– можливість порівняння фактичних і планових значень.