Види податків та їхня характеристика

За способом справляння(формою оподаткування чи покладення податкового тягаря) податки поділяють на прямі й непрямі.

Прямі (прибутково-майнові) податки справляються у процесі отримання й накопичення матеріальних благ безпосередньо з доходів чи майна платників. Загальною підставою для їхнього справляння є отримання платником відповідних доходів (прибутку) у грошовій чи іншій матеріальній формі або наявність певного майна. Кінцевим платником прямих податків є власник майна (доходу). Прямі податки справляються на основі платоспроможності, тобто більше платять ті, хто має вищий дохід. Такий підхід в оподаткуванні вважається найсправедливішим. Основними проблемами прямих податків є можливість ухилення від сплати та труднощі обліку об’єкта оподаткування. Приклади прямих податків: прибуткові з підприємств та громадян, податок на землю, на нерухомість тощо.

Непрямі (на споживання або адвалорні) податки справляються у процесі витрачання коштів. Підставою для справляння непрямих податків є придбання споживачем певних товарів чи послуг, у ціну яких і включаються суми цих податків. При цьому фактичним (кінцевим) платником є споживач товару, на якого податок перекладається шляхом надбавки до ціни, а юридичним (формальним) платником є продавець. Розмір податку на одиницю товару для окремого платника не залежить від його доходів. В абсолютному розмірі більше платить той, хто більше споживає, а отже, у кінцевому підсумку, той, хто має вищі доходи. Приклади непрямих податків: ПДВ, АЗ, ввізне-вивізне мито тощо.

За об’єктом оподаткування прямі податки поділяються на податки на майно та на доходи.

Податки на доходи (особисті) сплачуються платником із дійсно отриманого доходу (прибутку) і відображають фактичну платоспроможність платника. Приклади — прибуткові податки з підприємств та громадян.

Податки на майно (реальні, від англ. real — майно) справляються не з дійсно отриманого платником доходу, а з припущеного середнього доходу, одержуваного в даних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування (нерухомої власності, грошового капіталу тощо). Реальними податками обкладається переважно майно. У багатьох випадках важко визначити дохід, отриманий від певного майна або виду діяльності чи проконтролювати правильність оголошеного платником доходу. Наприклад, важко проконтролювати водія таксі. У таких випадках установлення плати за патент на заняття перевезенням людей у розмірі податку з припущеного доходу спрощує оподаткування. Інша причина справляння майнових податків — праг­нення зрівняти осіб, які використовують майно продуктивно
й непродуктивно. Оподаткування лише доходів звільнило б від оподаткування осіб, які використовують майно, наприклад земельну ділянку, лише для відпочинку. Приклади реальних (май­нових) податків: податок із власників транспортних засобів, на землю, на нерухомість.

За рівнем компетенції органів, що встановлюють та вводять у дію податки, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки.

Загальнодержавні податки встановлюються та вводяться в дію рішенням вищого представницького органу; справляються на всій території держави; зараховуються або до державного бюджету, або до місцевих бюджетів, або розподільно — і до держав­ного, і до місцевого.

Місцеві податки встановлюються та вводяться в дію переваж­но за участі як вищого представницького, так і відповідного місцевого органів влади. В Україні, зокрема, перелік місцевих подат­ків та граничні розміри їхніх ставок установлюються на рівні центрального представницького органу. Місцеві податки вводяться в дію на локальній території за рішенням органу місцевого самоврядування, справляються лише на даній території та завжди зараховуються до місцевих бюджетів.

За постійністю надходження податків до доходів тієї чи іншої ланки бюджетної системи виділяють закріплені та регулюючі податки.

Закріплені — це податки, доходи від яких безстроково, пов­ністю або частково (у процентному відношенні) закріплені законодавством за певними бюджетами і для їхнього зарахування до відповідного бюджету не потрібне спеціальне рішення представницького органу влади вищого рівня.

Регулюючі податки щорічно перерозподіляються між бюджетами різних рівнів з метою покриття дефіцитів. Розподіл сум цих податків і зарахування до відповідних бюджетів у певному розмірі визначаються щорічно рішенням вищого представницького органу про відповідний бюджет.

За цільовою спрямованістю введення податків розрізняють загальні й цільові податки.

Загальні податки вводяться для формування дохідної частини бюджету в цілому і не мають на меті покриття якихось конкретних видатків.

Цільові (спеціальні) податки вводяться з метою фінансування конкретного напряму державних видатків. Для цільових платежів часто встановлюється спеціальний цільовий фонд.

За характером суб’єкта або платника податку виділяють такі податки:

― з фізичних осіб;

― з юридичних осіб;

― з фізичних та юридичних осіб.

За регулярністю внесеннябувають регулярні й разові податки.

Регулярні (систематичні, поточні) податки справляються з певною періодичністю протягом усього терміну отримання доходу чи володіння майном.

Разові податки справляються у зв’язку з настанням відповідних юридичних фактів нерегулярного характеру, що спричиняють виникнення у платника обов’язку по сплаті цих податків.

За формою стягнення вирізняють грошові та натуральні податки. На сьогодні діючі в Україні податки є грошовими за формою. Проте іноді законодавство допускає заміну грошової форми на натуральну. Так, відповідно до ст. 32 Кодексу України про надра плата за користування надрами може вноситись як у вигляді грошових платежів, так і в натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім матеріалів, продуктів та послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

7. Функції податків

У літературі переважно виокремлюють три різновиди функцій податків.

Суть податків як фінансово-економічної категорії — перерозподіл вартості створеного ВНП між державою, юридичними та фізичними особами. Це здійснюється шляхом централізації частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. Таким чином визначається розподільча функція податків.

Фіскальна функція (фіск від лат. fiscus — державна казна, скарбниця) визначається тим, що податки є засобом наповнення державної казни.

Регулюючафункція полягає у можливості за допомогою податкової політики впливати на різні сторони діяльності платників. Спрощена схема регулюючої функції полягає в тому, що встановлюючи пільгові чи підвищені ставки оподаткування держава стимулює чи стримує розвиток тих чи інших видів господарської діяльності.

План семінарського заняття

1. Юридичне визначення сфери податків та інших обов’язко­вих платежів, їхнє місце в системі державних доходів України.

2. Поняття податків у широкому та вузькому розумінні.

3. Розмежування окремих видів обов’язкових платежів.

4. Поняття податкових та неподаткових обов’язкових платежів.

5. Визначення поняття власне податків.

6. Види податків та їхня характеристика.

7. Функції податків.

Термінологічний словник

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.

Загальнодержавні податки — це податки, що встановлюються та вводяться в дію рішенням вищого представницького органу, справляються на всій території держави й зараховуються або до державного бюджету, або до місцевих бюджетів, або розподільно — і до державного, і до місцевого.

Непрямі (на споживання або адвалорні) податки — це податки, що справляються у процесі споживання матеріальних благ і включаються до ціни товарів і послуг.

Податки на доходи — це податки, що сплачуються платником з дійсно отриманого доходу (прибутку) і відображають фактичну платоспроможність платника.

Податки на майно — це податки, що справляються не з дійсно отриманого платником доходу, а з припущеного середнього доходу, отримуваного в даних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування (нерухомої власності, грошового капіталу тощо).

Податок (наукове визначення) — це встановлена законом форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на засадах обов’яз­ковості, індивідуальної безвідплатності, безповоротності, забезпечена державним примусом, яка не має характеру покарання чи контрибуції і має на меті забезпечення платоспроможності суб’єктів публіч­ної влади.

Податок, збір (обов’язковий платіж) — обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Прямі (прибутково-майнові) податки — це податки, що справляються у процесі отримання матеріальних благ безпосередньо з доходів чи майна платників.

Навчальні завдання

1. Дослідити різновиди вживання терміна «податки» в науковій, законодавчій та діловій сферах.

2. Визначити місце, роль і значення податків у системі суміжних явищ, застосувавши порівняльний метод щодо економічних систем ринкового та соціалістичного типів.

3. Порівняти науково-теоретичний та законодавчий підходи до визначення та систематизації обов’язкових платежів.

4. На прикладі українського законодавства дослідити акту­альність проблеми законодавчого розмежування окремих видів обов’язкових платежів.

5. Дослідити закріплені в Законі України «Про систему оподаткування» обов’язкові платежі з точки зору їхньої належності до визначених у теорії різновидів податків (прямі й непрямі, на майно й на доходи тощо).

Запитання для перевірки знань

1. Як юридично визначається сфера податків та інших обов’язкових платежів в Україні?

2. У чому полягає необхідність розмежування окремих видів обов’язкових платежів?

3. Які платежі відносять до категорії податкових у законодавчій та науковій сферах?

4. Які платежі відносять до категорії неподаткових у законодавчій та науковій сферах?

5. Які ознаки належать до специфічних ознак власне податку?

6. Які функції виконує податок?

7. Який зміст понять податку у вузькому та широкому розумінні?

8. Які бувають класифікації податків?

Рекомендована література

1. Про систему оподаткування: Закон України від 25 черв. 1991 р. № 1251 // Відомості Верховної Ради України.— 1991. — № 39. — Ст. 510, зі змін. і допов.

2. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Х.: Консум, 1997. — 432 с.

3. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Х.: Легас, 2001. — 584 с.

4. Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брызгалина. — М.: Аналитика-Пресс, 1997. — 600 с.

5. Налоги, налогообложение и налоговое законодательство / Под ред. Е. Н. Евстигнеева. — СПб.: Питер, 2000. — 320 с.

6. Основы налогового права: Учеб.-метод. пособие / Под ред.
С. Г. Пепеляева. — М.: Инвест-фонд, 1985. — 496 с.

7. Федосов В. М, Опарін В. М., П’ятаченко Г. О. Податкова система України. — К.: Либідь, 1994.

8. Фінансове право: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та ф-тів / За ред. Л. К. Воронової і Д. А. Бекерської. — К.: Вентурі, 1995. — 272 с.

9. Фінансове право: Підручник / Кер. авт. кол. і відп. ред. Л. К. Воронова. — Вид. 2-ге, виправл. та допов. — X.: Фірма «Консум», 1999. — 496 с.

ТЕМА 2. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1. Загальне поняття про податкову систему.

2. Система принципів оподаткування.

3. Загальна характеристика системи податків України.

4. Загальні правила встановлення та скасування податків (обов’язкових платежів) та їхніх елементів в Україні.

5. Основні характеристики податкових систем.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1. Загальне поняття про податкову систему

Як відомо, податкова система є провідною складовою системи державних доходів. Законодавче визначення податкової системи дає ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»: «Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування».

З наукової точки зору вищенаведене визначення, очевидно, є неповним, оскільки систему не можна визначити лише як просту сукупність її елементів. Податковій системі властиві ознаки, характерні для будь-якої системи, — елементний склад, співвідношення, взаємодія, взаємозалежність елементів, органічна цілісність і єдність тощо.

Отже, наведене визначення, по суті, є визначенням системи податків, яка є елементною складовою податкової системи, але не вичерпує змісту останньої.

У літературі з податкового права наводять хоч і більш загальне, проте й більш відповідне визначення, за яким податкова си-
стема — це взаємопов’язана сукупність діючих в даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування. При цьому в теорії до суттєвих умов оподаткування, крім переліку видів чи системи податків, відносять:

― принципи податкової політики;

― систему та принципи податкового законодавства;

― загальні елементи податків;

― систему податкових органів, їх права, обов’язки, відповідаль­ність;

― порядок установлення та введення в дію податків;

― порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

― порядок та умови податкового провадження (справляння податків);

― форми та методи податкового контролю;

― права, обов’язки, відповідальність, способи захисту прав та інтересів платників та інших учасників податкових правовідносин;

― порядок міжнародного оподаткування тощо.

Таким чином, поняття податкової системи не є тотожним поняттю системи податків: перше з них є ширшим і включає в себе, окрім системи податків, ще цілий ряд як політико-правових, так і економічних елементів.

2. Система принципів оподаткування

Як відомо, принципи (від лат. principium — основа, першопочаток) — це основоположні й керівні ідеї, провідні положення, фундаментальні засади певної сфери. Тому стосовно оподаткування принципами слід вважати базові ідеї та положення, що лежать в основі податкової сфери.

З огляду на багатоаспектність змісту податків, їхній комплекс­ний характер та неоднозначну природу, у літературі щодо сфери оподаткування вирізняють три категорії принципів:

― юридичні принципи оподаткування, або принципи податкового права;

― організаційні принципи податкової системи, або принципи побудови податкової системи;

― економічні принципи оподаткування.

Окрім поділу на три підсистеми, в рамках кожної з них заведено виокремлювати загальні принципи, притаманні системі оподаткування в цілому, та спеціальні принципи оподаткування, які стосуються лише окремих його розділів і положень, наприклад такі: принципи застосування відповідальності за порушення податкового законодавства, принципи обчислення та сплати податку на прибуток підприємств, принципи справляння податків із нерезидентів, принципи місцевого оподаткування тощо.

Юридичні принципи оподаткування звичайно розглядаються у складі теми, що стосується поняття та змісту податкового права.

Вважається, що економічні принципи оподаткування вперше було сформульовано в 1776 р. А. Смітом у роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів». А. Сміт виділив п’ять принципів оподаткування, які пізніше було названо «Декларацією прав платника»:

1) принцип господарської незалежності та свободи платника, який ґрунтується на праві приватної власності й займає провідне місце, а відповідно, всі інші принципи — підпорядковане щодо нього становище;

2) принцип справедливості, який полягає у рівному обов’язку громадян сплачувати податки відповідно до своїх доходів, якими вони користуються під заступництвом і захистом держави;

3) принцип визначеності, відповідно до якого сума, спосіб та час платежу мають бути завчасно відомі платнику;

4) принцип зручності, відповідно до якого податок має стягуватись у такий час і таким способом, які є найзручнішими для платника;

5) принцип економії, відповідно до якого витрати по справлянню податків повинні бути меншими, аніж самі податкові надходження.

До організаційних принципів податкової системи звичайно відносять положення, відповідно до яких здійснюються її побудова та структурна взаємодія її елементів. Окрім того, організаційні принципи податкової системи обумовлюють основні напрями її розвитку та управління. До організаційних принципів у літературі відносять, зокрема, принцип єдності, принцип еластич­ності, принцип стабільності, принцип множинності податків, принцип вичерпного переліку податків.

В Україні законодавчо регулюються так звані принципи побудови системи оподаткування, які за назвою близькі до організаційних, проте аналіз їхнього складу підтверджує думку про певну умовність чіткого розмежування принципів оподаткування, оскіль­ки серед законодавчих принципів побудови системи оподаткування можна побачити елементи всіх названих категорій. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», принципи побудови системи оподаткування в Україні такі:

― стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

― обов’язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

― рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обо­в’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) — на більші доходи;

― рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

― соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

― стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

― економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

― рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

― компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їхнім платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

― єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

― доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

3. Загальна характеристика
системи податків України

Однією з провідних складових податкової системи є система податків. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про систему оподаткування» види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України, поділяються на дві великі категорії — загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних належать такі податки та збори (обов’язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір;

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Слід зауважити, що наведений перелік вимагає додаткових уточнень. Деякі з наведених платежів насправді не введені в дію (податок на нерухоме майно), інші вже не діють чи не справляються (зокрема гербовий збір, збір до Чорнобильського фонду та деякі інші).

До місцевих податків належать такі:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать такі:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за право проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранс­порту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

4. Загальні правила встановлення та скасування
податків (обов’язкових платежів) та їхніх
елементів в Україні

Визначені Законом України «Про систему оподаткування» загальні правила щодо встановлення і скасування податків та їхніх елементів для зручності можна умовно поділити на такі дві групи: правила щодо встановлення і скасування податків у цілому та правила щодо встановлення і скасування окремих елементів податків.

Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їхнім платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про систему оподаткування». Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому законі.

Щодо встановлення і скасування окремих елементів податків і зборів (обов’язкових платежів) Закон України «Про систему оподаткування» визначає такий ряд положень.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Зміни і доповнення до законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їхньої сплати вносяться до законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках змен­шення розміру ставок податків, зборів (обов’язкових платежів) або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб’єктам підприємницької діяльності або фізичним особам.

Окремої уваги заслуговує питання щодо припинення обов’яз­ку по сплаті податку. Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі ліквідації юридичної особи забор­гованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому відповідними законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість із податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому відповідними законами України.

Обов’язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податку і збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.

5. Основні характеристики податкових систем

Основні характеристики податкових систем здебільшого поділяють на дві категорії: політико-правові та економічні. З точки зору побудови податкової системи держави визначального значення надають чинникам політико-правового характеру. До числа найважливіших відносять три політико-правові характеристики організації податкової системи.

По-перше, це усталені в державі пропорції в розподілі господарсько-економічних функцій та соціальних ролей між центральною державною адміністрацією та місцевими органами влади. Другою важливою політико-правовою характеристикою податкової системи є роль податків серед джерел доходів бюджетів різних рівнів. Третьою обставиною, яка визначає характер податкової системи, є ступінь контролю центральної адміністрації за органами місцевої влади або співвідношення компетенцій центральних і місцевих органів влади в питаннях регулювання податкової сфери.

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їхньої сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому комунальний податок, а також ринковий збір, збір за припаркування автотранспорту, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак — є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів.

Суми місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.

До основних економічних характеристик податкових систем відносять такі показники, як податковий тягар, співвідношення доходів від внутрішньої і зовнішньої торгівлі, співвідношення прямих і непрямих податків, структура прямих податків.

Податковий тягар (навантаження) вважається найбільш узагальненим показником, що характеризує роль податків у житті суспільства й держави. Він визначається як відношення загальної суми податкових платежів до сукупного національного продукту і, таким чином, показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється шляхом бюджетних механізмів.

Податковий тягар у країнах — членах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) варіюється від 52 %
у Швеції до 30 % у США і Туреччині. В основній групі країн він становить близько 40—45 %. При цьому спостерігається певна тенденція до його зростання.

План семінарського заняття

1. Загальне поняття про податкову систему.

2. Система принципів оподаткування.

3. Загальна характеристика системи податків України.

4. Загальні правила щодо встановлення та скасування податків (обов’язкових платежів) та їхніх елементів в Україні.

5. Основні характеристики податкових систем.

Термінологічний словник

Організаційні принципи податкової системи — це положення, відповідно до яких здійснюються побудова та структурна взаємодія елементів податкової системи.

Податкова система (наукове визначення) — це взаємопов’язана сукупність діючих в даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування.

Податковий тягар (навантаження) — це найбільш узагальнений показник, що характеризує роль податків у житті суспільства і держави; він визначається як відношення загальної суми податкових платежів до сукупного національного продукту і, таким чином, показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється шляхом бюджетних механізмів.

Принцип єдиного підходу — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Принцип однократності оподаткування — об’єкт одного й того самого виду підлягає оподаткуванню податком одного й того самого виду лише одного разу протягом одного податкового періоду.

Принципи оподаткування — це базові ідеї і положення, які лежать в основі організації та функціонування податкової сфери.

Система оподаткування (законодавче визначення) — це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Навчальні завдання

1. Порівняти підходи до визначення податкової системи, застосовані в законодавстві України та Російської Федерації.

2. Дослідити співвідношення понять «податкова система» та «система податків».

3. Дослідити співвідношення організаційних, юридичних та економічних принципів оподаткування.

4. Порівняти податкові системи країн СНД, України з податковими системами розвинутих країн Заходу за основними характеристиками податкових систем.

5. Дослідити залежність між рівнем податкового тягаря та станом розвитку економічних та правових відносин у тій чи іншій країні.

Запитання для перевірки знань

1. Яка відмінність наукового та законодавчого підходів до визначення поняття податкової системи?

2. Які складові відносять до суттєвих умов оподаткування?

3. Наскільки адекватно співвідносяться термін «система оподаткування» та відповідне законодавче визначення?

4. Що таке система податків та як вона співвідноситься із податковою системою?

5. Які категорії складають систему принципів оподаткування?

6. Що таке економічні принципи оподаткування?

7. Що таке організаційні принципи оподаткування?

8. Як побудовано систему податків України?

9. Які основні правила щодо встановлення та скасування податків та їхніх елементів?

10. Які основні категорії характеристик податкових систем та їхній зміст?

Рекомендована література

1. Про систему оподаткування: Закон України від 25 черв. 1991 р. № 1251 // Відомості Верховної Ради України.— 1991. — № 39. — Ст. 510, зі змін. і допов.

2. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Х.: Консум, 1997. — 432 с.

3. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Х.: Легас, 2001. — 584 с.

4. Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брызгалина. — М.: Аналитика-Пресс, 1997. — 600 с.

5. Налоги, налогообложение и налоговое законодательство / Под ред. Е. Н. Евстигнеева — СПб.: Питер, 2000. — 320 с.

6. Основы налогового права: Учеб.-метод. пособие / Под ред.
С. Г. Пепеляева. — М.: Инвест-фонд, 1985. — 496 с.

7. Федосов В. М, Опарін В. М., П’ятаченко Г. О. Податкова система України. — К.: Либідь, 1994.

8. Фінансове право: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та ф-тів / За ред. Л. К. Воронової і Д. А. Бекерської. — К.: Вентурі, 1995. — 272 с.

9. Фінансове право: Підручник / Кер. авт. кол. і відп. ред. Л. К. Воронова. — Вид. 2-ге, виправл. та допов. — X.: Фірма «Консум», 1999.— 496 с.

ТЕМА 3. ЕЛЕМЕНТИ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ ПОДАТКУ

1. Поняття та правове значення елементів юридичного складу податку.

2. Елементи юридичного складу податку та їхня характеристика.

2.1. Суб’єкт оподаткування.

2.2. Предмет, об’єкт та джерело податку.

2.3. Податкова база та масштаб податку.

2.4. Одиниця оподаткування.

2.5. Податковий період.

2.6. Способи (методи) визначення бази податку.

2.7. Метод оподаткування.

2.8. Ставка податку.

2.9. Податкові пільги.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

1. Поняття та правове значення
елементів юридичного складу податку

До законів про оподаткування ставляться підвищені вимоги, оскільки вони зачіпають матеріальні інтереси як окремих осіб —платників податків, так і держави та суспільства в цілому. Податок має бути точно визначеним, тобто будь-який закон про податок має містити вичерпний перелік положень, що однознач­но визначає, по-перше, зобов’язану особу, розмір зобов’язання та порядок його виконання і, по-друге, межі вимог держави щодо майна платника.

Неповнота, нечіткість, неоднозначність податкового закону можуть призвести, з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на легітимних підставах, а з іншого, — до зловживань зі сторони податкових органів.

Податок — це складна система відносин, комплексне економіко-правове явище, яке містить у собі сукупність певних взаємо­діючих складових елементів, кожен із яких має самостійне юридичне значення.

У зв’язку з цим податкові закони, які регулюють окремі види податків, тобто спеціальні податкові закони, повинні мати відповідну обов’язкову структуру. Українське податкове законодавство через визначення принципу єдиного підходу елементами такої структури визначає: платника податку, об’єкт оподаткування, джерела сплати податку, податковий період, ставки податку, строки та порядок сплати податку, підстави для надання податкових пільг.

Таким чином, об’єктивно, податок є певною структурою, що складається з необхідних елементів. Яке правове значення цього явища? У науці податкового права існує теорія, відповідно до якої обов’язок по сплаті податку чи збору виникає лише тоді, коли податок чи збір достатньо визначені в законодавстві. Законодавча визначеність податку полягає в тому, що відповідним спеціальним податковим законом мають бути врегульовані всі необхідні елементи відповідного податку. Лише сукуп­ність усіх необхідних елементів закону про податок є необхідною підставою для виникнення у платника обов’язку по сплаті податку.

Якщо законодавець з якоїсь причини не встановив та/або не визначив хоча б одного з таких елементів, обов’язок платника по сплаті податку не може вважатися встановленим. У ситуації недостатньої визначеності необхідних елементів податку платник може отримати підстави не сплачувати його взагалі або сплачувати найвигіднішим для себе способом.

Отже, податок є складною системою взаємопов’язаних елемен­тів. Причому, не дивлячись на велику кількість різновидів податків і їхні відмінності, існує певний набір елементів та їхня структура, які мають загальне чи універсальне значення щодо всієї множини обов’язкових платежів. Іноді говорять про існування універсальної «податкової формули». Увесь набір універсальних елементів податку з точки зору їхнього значення для юридичної визначеності податкового зобов’язання поділяють на такі дві категорії: необхідні та факультативні елементи податку (податкового закону).

Таким чином, ті елементи податкового закону, без яких податкове зобов’язання не може вважатися встановленим, у теорії називають необхідними або суттєвими елементами податкового закону. До обсягу цього поняття відносяться: платник або суб’єкт податку, об’єкт оподаткування, предмет, масштаб податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка та метод оподаткування, порядок обчислення податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок його сплати.

Окрім названих елементів, виділяють також так звані факультативні елементи, відсутність яких безпосередньо не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, проте суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. Це, зокрема:

― порядок стягнення недоїмки і повернення неправильно утриманих сум податку;

― відповідальність за податкові правопорушення;

― податкові пільги.

У теорії податкового права розрізняють поняття встановлення і визначення як щодо податку в цілому, так і стосовно його елементів. Установити елемент закону про податок означає номі-
нально прийняти (узаконити, затвердити) щось як одну з підстав виникнення податкового зобов’язання чи способу його виконання. Визначити елемент закону про податок означає описати фактичну сторону елемента, виділити його серед інших схожих (суміжних) явищ (предметів, обставин) на основі певних ознак, даних.

Суб’єкт оподаткування

Суб’єктом оподаткування, або платником, заведено називати особу, на яку покладено юридичний обов’язок сплатити податок за рахунок власних коштів. Отже, податок неодмінно має скорочувати доходи суб’єкта оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему оподаткування» платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі).

З точки зору обсягу податкових зобов’язань перед даною державою платники за принципом постійного місцеперебування поділяються на резидентів і нерезидентів.

Від поняття платника чи суб’єкта податку слід відрізняти пов’язані з ним похідні поняття носія податку, податкового представника (агента), збирача податку

Похідні суб’єкти податку пов’язані з явищами перекладення податкового навантаження та податкового представництва й відображають особливості платників залежно від виду обов’яз­кового платежу.

У випадку непрямих податків фактично відбувається перекладення податкового навантаження з суб’єкта оподаткування, тобто особи, яка сплачує податок у бюджет, на іншу особу — носія податку, який фактично сплачує суму податку в складі ціни придбаного товару.

Таким чином, носій податку — це особа, яка несе податкове навантаження в кінцевому підсумку, тобто в результаті процесу перекладення податку.

Іноді, щоб підкреслити вказане явище, вживають терміни юридичний платник і фактичний платник, маючи на увазі, що носій податку є фактичним платником, а юридичний платник є формальним платником.

Слід зауважити, що перекладення податкового навантаження можливе лише на підставі закону. Забороняється використання податкових застережень, тобто будь-яких угод між особами про перекладення обов’язку по сплаті податку на іншу особу.

Не дивлячись на явище перекладення, у будь-якому разі податок сплачується з коштів на рахунку, що є власністю платника, тобто за рахунок його власних коштів.

Обов’язок сплатити податок за рахунок власних коштів не означає, що платник повинен сплатити податок лише безпосе-
редньо. Існує поняття податкового представництва. Розрізняють податкове представництво за законом і за призначенням (довіреністю).

Законодавством передбачені випадки, коли від імені платника та за рахунок його коштів податок має бути сплачений іншою особою. Так, зокрема, підприємства, установи й організації, які виплачують заробітну плату своїм працівникам, зобов’язані обчислити, утримати і перерахувати до бюджету прибутковий податок із громадян. Іноді вживають поняття податковий представ­ник. Це особа, на яку на підставах та в порядку, передбачених законом, покладено обов’язок по обчисленню, утриманню та перерахуванню податку до бюджету чи державного цільового фонду від імені іншої особи (платника) та за рахунок коштів останньої. Таке представництво є представництвом за законом.