Визначення поняття власне податків

У теорії заведено визначати власне податок як окремий специфічний обов’язковий платіж. Вирізняють декілька ознак податку, як спільних для всіх обов’язкових платежів, так і специфічних:

1) односторонній характер установлення — податок установлюється державою в особі парламенту, а отже, погоджується з усім народом, представником якого є парламент, проте не з кожним конкретним громадянином; ст. 74 Конституції України забороняє проведення референдуму з питань податків;

2) адресність до бюджету полягає в тому, що податок, на відміну від деяких інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого централізованого грошового фонду;

3) відсутність цільового призначення полягає в тому, що метою справляння податків, на відміну від інших обов’язкових платежів, є забезпечення державних видатків взагалі, а не якогось конкретного з них;

4) індивідуальна безвідплатність податку виражається в тому, що при його стягненні, на відміну від інших видів обов’яз­кових платежів, держава не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквівалента сплаченого податку, тобто податок сплачується незалежно від отримання якихось послуг чи благ із боку держави;

5) безповоротність стягнення податку полягає в тому, що законно сплачений до бюджету податок не підлягає поверненню ні за яких умов; повернення суми податку у разі його переплати не суперечить принципу безповоротності, оскільки всі ці випадки визначаються державою в односторонньому порядку й не впливають на характер платежу в цілому;

6) обов’язковість (примусовий характер стягнення) податку полягає в тому, що за порушення встановлених правил справляння податку, зокрема строків сплати, розміру платежу, за ухилення від сплати тощо законодавством передбачена юридична відповідальність платника; обов’язковість також передбачає мож­ливість примусового стягнення платежу в разі несплати у добровільному порядку;

7) перехід права власності випливає з економічної суті податку як форми перерозподілу національного доходу й полягає в тому, що при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність держави; такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов’язко­вих платежів державними підприємствами: ці платежі є податками лише за формою, а не за змістом;

8) регулярність (постійність, стабільність) внесення податку полягає в тому, що він вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки, на відміну від деяких інших обов’язкових платежів, адже держава може існувати лише в умовах стабільних надходжень до бюджету і, відповідно, забезпечувати стабільні видатки;

9) конкретний розмір суми податку визначається платоспроможністю платника, розміром доходу; отже, податок сплачується лише за наявності у платника самостійного джерела доходу: нема доходу — нема податку.

Одне із вдалих визначень поняття власне податку в теорії є таким:

податок — це встановлена законом форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безвідплатності, безповоротності, забезпечена державним примусом, яка не має характеру покарання чи контрибу­ції і має на меті забезпечення платоспроможності суб’єктів публічної влади.

Можна виділити такі специфічні ознаки податків:

― сплачуються лише до бюджетів;

― безвідплатність;

― відсутність цільового призначення;

― сума податку для конкретного платника визначається його платоспроможністю (доходом).