Змістовий модуль 2. Засоби навчання в географічній освіті

Тема 2. 1 Система засобів навчання географії та методика роботи з ними

Студент має знати:

зміст термінів:

· «засоби навчання», «основні засоби навчання», «програма», «підручник»,

· «вербально-інформаційні засоби навчання»,

· «технічні засоби навчання», «комп'ютерне навчання»,

· «наочні засоби навчання»,

· «демонстрація», «ілюстрація»;

· класифікацію засобів навчання;

· види засобів навчання, які входять до кожної з груп;

План

Поняття про засоби навчання географії

Класифікація засобів навчання

Головніі засоби навчання та методика роботи з ними

Наочні засоби та їх роль у формуванні географічних уявлень

Технічні і технологічні засоби навчання

Кабінет географії як складова навчального простору

Засоби навчання – це різні види джерел знань, які використовуються у навчальному процесі з метою формування в учнів відповідних знань, умінь і навичок. До засобів навчання географії можна віднести не тільки ті предмети, які зазвичай є в шкільних кабінетах географії – глобуси, карти, телевізор, комп’ютер чи біля школи – метеомайданчик з приладами, екологічна стежка з описаними зупинками. В географії, яка охоплює весь реальний простір існування людини, джерелами навчальної інформації можуть бути як окремі елементи геопростору (річка, шматок гірської породи, дерево, житловий будинок, вулиця, підприємство і т.д.) так і структуровані територіальні системи чи комплекси – ПТК і ТВК різних рівнів, адміністративні одиниці, окремі населені пункти, країни тощо.

В нашу технологічну епоху потужним джерелом навчальної інформації з географії єглобальна комп’ютерна мережа Інтернет, яка дозволяє миттєво отримувати інформацію майже з будь-яких куточків світу. Завдяки Всесвітній мережі, засобом навчання географії, доступним для учнів, став такий науково-технічний продукт людства як детальні космічні знімки земної поверхні, якими донедавна користувалось тільки обмежене коло науковців і фахівців.Доступ до сучасних засобів зв’язку спростився і полегшився такою мірою, що зараз опанування засобами телекомунікацій стає складовою загальної ерудиції та належного рівня підготовки учня середньої школи.

Модернізація навчально-виховного процесу за останні 25 років у світі та й в Україні, відбулась саме в руслі застосування новітніх засобів навчання. В умовах інформаційного суспільства сфера засобів навчання, в тому числі з географії, так стрімко поповнюється новими науково-технічними здобутками, що появилась проблема своєчасного освоєння його вчителями та учнями.

Надфундаментальними і прикладними аспектами теоретико-методологічних і науково-методичних проблем створення, впровадження та застосування програмних і технічних засобів навчання та інформаційно-комунікаційних технологій в освіті працює спеціально створений в УкраїніІнститут інформаційних технологій і засобів навчання АПН України, Інститут передових технологій та численні науково-технічні й педагогічні кадри.

2. Класифікація засобів навчання географії. Для ефективного використання в навчальному процесі засобів навчання, розмаїття яких динамічно зростає, вчителеві необхідно орієнтуватись в цьому багатогранному комплексі традиційних і сучасних джерел знань і наочностей. Тому актуальним завданням є їх класифікація (групування за ознаками і педагогічними наслідками). На наш погляд, найбільш вдалою є класифікація засобів навчання, розроблена російським педагогом С.Г. Шаповаленко, представлена у вигляді кругової діаграми, остільки вона дає уявлення про засоби навчання як ієрархічну систему. МАЛ…Центральне місце в цій схемі займають головні засоби навчання географії – концепції навчання (на державному рівні – цеКонцепція змісту географічної освіти в загальноосвітніх школах, а в кожній школі є ще власна концепція організації навчання та вибору профілю, яка втілюється в навчальному плані школи), ідеї навчання (наприклад ідея особистісного розвитку учня), програми з предмета, підручники, географічні карти, глобуси. Усі ці засоби навчання визначають напрям шкільної географії (концепції і програми) та її основні предметні ознаки (карти і глобуси), тому логічно займають центральне місце на круговій схемі класифікації. Окремі сегменти на схемі займають вербально-інформаційні засоби навчання, які несуть інформацію через слово (для вчителя – це навчально-методичні посібники, наукова література, методичні періодичні видання, інструктивні матеріали та ін.; для учня – підручники, посібники, збірники задач, зошити на друкованій основі, дидактичні матеріали, схематичні посібники та ін..), наочні засоби, які можна розділити на підгрупу натуральних об’єктів (природні і техногенні об’єкти, гербарії, колекції гірських порід та ін.) та їх моделей (картини, фотографії, відео-і звукозаписи та ін..), технічні і технологічні засоби навчання (до першої підгрупи можна віднести вимірювальні прилади, компас, калькулятор, телевізор, комп’ютер, до другої – мультимедійні засоби і програмне забезпечення, яке дає можливість технологізувати навчальний процес).

Класифікація методів навчання географії на сьогодні доволі «розмита», адже деякі засоби навчання можна одночасно віднести до різний видів. Так, географічна карта є водночас і моделлю земної поверхні (площинною) і засобом, створеним за допомогою символів, схематичні посібники (опорні схеми, графічні моделі-схеми, які відображають структуру явища) можна віднести як до наочних засобів так і до вербально-символічних, комп’ютерне програмне забезпечення є водночас і технічним засобом і символічним.

3. Навчальна програма з географії – нормативний документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, що визначає мету, послідовність і зміст навчання, а також вимоги до його результатів: обсяг знань, умінь і навичок. Навчальна програма складається з таких розділів: пояснювальної записки, яка розкриває мету навчання, основні ознаки і завдання окремих курсів; змісту навчального матеріалу, який поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них; обсягу знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з кожної теми курсів («навчальних досягнень учнів»).

Матеріал рубрики «Навчальні досягнення» покладено в основу тематичного оцінювання. У змісті навчальних програм з географії наведено перелік обов’язкових для виконання практичних робіт, які заплановані в усіх курсах, а також проведення екскурсій у природу та на виробництво.

Програма з географії має лінійно-ступеневу побудову, яка характеризується постійним ускладненням знань з кожним роком навчання. Одночасно кожен наступний навчальний матеріал ґрунтується на попередньо вивченому. Програмі відповідають всі загальнодидактичні принципи. Особливо вирізняється краєзнавчий. Тут мають місце принцип демократизації, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Програму називають головним засобом навчання тому, що з неї розпочинається створення навчально-методичних комплексів для всебічного забезпечення курсів географії у школі. До складу таких комплексів, окрім навчальних програм, входять варіативні підручники і навчальні посібники, атласи, контурні карти, робочі зошити, хрестоматії, різноманітні дидактичні матеріали, методична література. На основі програм кожна школа складає навчальний план вивчення предметів.

Важливою ознакою програм з географії є їх оновлення, залежно від нових методичних знахідок, науково-методичного прогресу і змін в соціальному житті. Внесенням змін до програм займаються комісії, створені при Науково-методичному центрі Міністерства освіти і науки, до яких входять провідні вчені, спеціалісти-практики.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з географії відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики. Для учня –це головний нормативний багатофункціональний засіб навчання.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу, чіткість у формулюванні визначень термінів, законів, ідей. Він має бути написаний точною і доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення шрифтом важливого матеріалу. Не другорядним є і його художнє оформлення.

Структура підручника визначається тими навчально-виховними завданнями, які він покликаний виконувати як засіб навчання. Підручник складається з двох основних частин – навчального тексту та методичного апарату. Залежно від дидактичних завдань навчальний текст може бути основним (до нього належать визначення понять, формулювання законів, виклад концепцій, теорій тощо), пояснювально-описовим (опис географічних об’єктів, пояснення явищ, наведення фактів) та додатковим (здебільшого це цікаві факти, історичні довідки, які доповнюють картину, створену основним та описовим текстом).

За методом викладу матеріалу тексти підручника можуть бути репродуктивні, проблемні, комплексні. Репродуктивний текст – високоінформативний, структурований, зрозумілий учням, відповідає завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подають у формі проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій позначають суперечності, вирішують проблему, аргументують логіку формування думки. На жаль проблемних текстів ще дуже мало в підручниках з географії.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за: генетичним (у послідовності, в якій він формувався історично); логічним (викладення його відносно сучасної логічної структури географічної науки); психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами. Наприклад, текст підручника для молодших школярів, яким властиве конкретно-образне сприйняття, краще будувати індуктивним способом (від одиничних прикладів, які учні мали можливість спостерігати в житті, до узагальнення). Текст підручників для старшокласників, яким властиве абстрактне мислення, має дедуктивний характер. може бути аналітичним або синтетичним, побудованим за допомогою дедуктивного чи індуктивного методу.

Не менш важливим є позитивне емоційне забарвлення тексту, особливо це актуально для підручника з географії рідної країни, покликаного виховувати патріотичні почуття.

До методичного апарату (його ще називають позатекстовий компонент) підручника належать: апарат організації засвоєння змісту (до нього входить блок добування знань та умінь – робота з ілюстраціями, творчі, підсумкові; блок самоконтролю і взаємоконтролю – запитання і завдання; методичні ключі до теми – інструктивні матеріали: пам'ятки, зразки розв'язування задач, прикладів; таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи); ілюстративний апарат (фотографії, малюнки, плани, карти, схеми, графіки та ін.); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія, значки рубрик).

Усі питання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні та продуктивні (проблемні).

В деяких підручниках є запитання, що стоять перед текстом параграфа. Вони носять в основному пропедевтичний характер і мають на меті зацікавити учнів матеріалом, перевірити їх ерудицію. Реалізується ця вимога з допомогою рубрики «На цьому уроці ви дізнаєтесь»

Сучасним підручникам географії властива велика кількість ілюстрацій різних видів. Щоправда, майже немає малюнків (ними чомусь прийнято вважати фотографії), які б створювали позитивне емоційне тло підручника, як це властиво аналогічним зарубіжним засобам навчання.

У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він конкретизує навчальну програму, показує, який зміст має бути вкладено до запрограмованих тем, як потрібно трактувати певні питання програми та орієнтує учнів щодо методики роботи. Він також потрібен під час підготовки учнями домашніх завдань, повторення матеріалу тощо. Проте матеріал підручника необхідно доповнювати додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані учнями тільки з нього, будуть обмеженими. Тому, крім підручника, слід використовувати додатковий матеріал.

Підсумовуючи вищесказане про підручник, виділимо основні його функції в процесі навчання географії (за Л.В. Тименко):

1) інформаційно-конкретизуюча, яка дає змогу вчителю вибрати з величезної маси відомостей ті, які найбільш конкретно відповідають тематиці одного або декількох уроків;

2) систематизуюча, яка забезпечує приведення значної кількості завдань, відомостей, фактів тощо до певної системи, що сприяє кращому засвоєнню знань та вмінь;

3) демонстраційна, яка визначає потребу демонстрації окремих елементів змісту підручника у процесі викладання конкретної теми;

4) виховна функція, яка формує перш за все ставлення та інтерес до праці, сприяє формуванню наукових уявлень про навколишній світ та його охорону;

5) інформаційно-пізнавальна функція, яка сприяє засвоєнню знань з питань природоустрою та екології планети, економіки та соціальних проблем людства на різних рівнях –від глобального до локального;

6) пізнавально-перетворююча функція, яка є особливо важливою під час виконання практичних та творчих робіт, а також відповідях на запитання;

7) мотиваційно-контролююча функція передбачає самостійну роботу з підручником для кращого засвоєння знань та вмінь на уроках географії.

Процес демократизації і ринкова економіка в Україні сприяли появі альтернативних підручників з кожного шкільного курсу географії. Були проведені Всеукраїнські конкурси підручників, в результаті чого якість підручників, за якими навчаються школярі в 2010-2011 н.р., найвища за всю історію нашої незалежної держави. А з курсу географії України переможцями стали кілька підручників (як з фізичної так і з соціально-економічної частин), кожен з яких має свої переваги.

Організація роботи з підручником. Навіть найкращий підручник не зможе виконати свої функції, якщо вчитель не навчить учнів працювати з цим засобом навчання. Тому вчитель повинен планувати роботу з підручником на уроці, пояснювати учням як виконувати з його допомогою домашнє завдання.

У методиці навчання географії розроблені наступні прийоми роботи з підручником:

· орієнтування в підручнику (знаходження необхідного параграфа, малюнка, визначення структури підручника);

· робота з текстом (пояснювальне читання, знаходження необхідних даних, розподіл тексту на логічні блоки, формулювання понять, складання плану);

· робота з текстовими картами (читання умовних знаків карти, зіставлення карт, характеристика обєктів, які на них зображені);

· робота зі статистичними матеріалами (аналіз, порівняння, систематизація, розрахунки);

· робота з малюнками, ілюстраціями, фотографіями (опис, аналіз, порівняння);

· робота з питаннями й завданнями (орієнтування в питаннях і завданнях, самостійна робота з ними, відбір інформації, необхідної для відповіді на питання).

Орієнтуванню в підручнику і його можливостям як засобу навчання, необхідно присвятити час на одному з перших уроків курсу. Вчитель знайомить учнів зі змістом і оформленням нового для них підручника, розкриває його структуру, називає авторів, пояснює, як користуватися змістом і словником термінів, додатками, ілюстративним матеріалом.

Робота з текстом підручника має різний характер і навчальну мету, залежить від віку учнів та рівня їх підготовки. В табл.1 показано види роботи з текстом підручника і частота їх застосування в різних класах (за Л.Панчешніковою). СХЕМА

В 6-у класі найбільш раціональні такі прийоми роботи з підручником, як пояснювальне читання, відповіді на питання по тексту, складання плану тексту, виділення в ньому головної думки, додаткового й пояснювального матеріалу. Дуже важливо навчити школярів розрізняти логічні частини навчального тексту: опис, факти, пояснення, висновки, визначення понять. Пояснювального читання у 6-у класі вимагає матеріал, який містить багато незнайомих школяреві термінів. Це текст розділів «Вступ», «Зображення Землі на глобусах і картах», «Географічна оболонка», «Висновок». Слід привчати шестикласників користуватись словником термінів, які є в підручнику, якщо вони забули значення якогось із них.

У тексті сучасних підручників поняття переважно виділені іншим шрифтом, але учні здебільшого читають описовий текст, який їм зрозуміліший, тому вчителеві необхідно привчати шестикласників до засвоєння насамперед значення понять.

У 7-у класі особлива увага звертається на наступні види роботи з текстом: порівняння, складання по тексту схем, малюнків і таблиць, виписування даних, складання переліку обєктів, розгорнутого плану до тексту. Застосування цих прийомів зумовлене як особливостями змісту курсу, так і з розширенням та поглибленням у семикласників навиків роботи з підручником.

В курсі «Фізична географія України (8 клас) доцільно практикувати вибіркове пояснювальне читання деяких складних тем (наприклад, «Геосинкліналі й платформи», «Атмосферні фронти, циклони й антициклони» і т.п.). Навчальний ефект дають завдання на складання розгорнутих планів до тексту, креслення схем (наприклад, що відбивають види природних ресурсів або класифікацію обєктів, по яких проходить державний кордон України), таблиць, що показують різні звязки й залежності (наприклад, рельєфоутворюючі процеси й форми рельєфу, що виникають під їхнім впливом, властивості повітряних мас і погодні умови в літній і зимовий період, що складаються під впливом цих повітряних мас, і т.д.),

Робота з текстом підручників для 9 го і 10-го класів ґрунтується на вже сформованих уміннях, але труднощі в учнів викликає нова (переважно економічна) термінологія, а також чимала кількість цифрового матеріалу, посилань на статистичні таблиці додатка. Використання тексту в цих підручниках тісно переплітається з аналізом позатекстових компонентів.

Для якнайшвидшого освоєння учнями специфіки роботи з підручниками економічної географії, доцільні такі прийоми, як вибіркове читання, установлення причинно-наслідкових звязків на основі роботи з текстом. Найчастіше їх можна виразити у вигляді таблиць з колонками: особливості – причини особливостей.

Новими прийомами в роботі з підручниками 9-го і 10-го класів є складання тез і конспектів тексту підручника, складання по тексту схем, що відбивають основний матеріал теми. Іноді конспектування носить форму таблиць, створених учнями самостійно при проробленні тексту. Наприклад, при вивченні будь-якого економічного району можна запропонувати таке завдання по тексту підручника: в одній колонці таблиці відбити галузі спеціалізації району, в іншій – причини, що обумовили цю спеціалізацію.

Робота з текстом підручника здебільшого поєднується з роботою з позатекстовими його компонентами, які доповнюють навчальну інформацію чи ілюструють її – текстовими картами, малюнками, схемами, таблицями, фотографіями, графіками та ін..

Для ефективної роботи з наочністю підручника вчитель ставить завдання насамперед розглянути її, а далі пропонує підготовлені запитання чи завдання. Наприклад до схем можна давати наступні запитання: «Яка будова…, З яких елементів складається…, Зв’язок між якими елементами ілюструє…? тощо», до фотографій – «Які властивості (об’єкта, явища) зображені на світлині? і т.д.

В 6-му і 7-му класах ведеться цілеспрямована робота з ілюстративним матеріалом підручника, формуються вміння характеризувати об’єкти і явища, зображені на фотографіях і малюнках. Наприклад, при вивченні особливостей природи й занять жителів північної частини Центральної Азії проводиться аналіз малюнка підручника по завданнях: «Визначите, що зображено на передньому, середньому й задньому плані малюнка», «Опишіть характер рельєфу», «Визначите пору року». Особлива увага в 7-му класі приділяється навчанню читанню й зіставленню текстових карт, карт-схем, простих і складних профілів, кліматичних графіків і діаграм.

При роботі з підручником 8-го класу ускладнюється аналіз текстових карт, які несуть додаткову до тексту інформацію про такі компоненти природного комплексу, як рельєф, клімат, внутрішні води. От чому при підготовці до уроків учителеві необхідно планувати спеціальну роботу з аналізу таких карт. Наприклад, при складанні характеристики однієї з великих рік України поряд з текстом використовуються й всі позатекстові компоненти (карти, таблиці, додатки, малюнки).

На завершальному етапі навчання географії в 10 класі застосовуються всі вже названі види роботи, але особливо поширені прийоми – аналіз статистичних таблиць, текстових карт і різних картограм і діаграм.

Навчальна функція підручника довершується блоком самоконтролю знань, який в сучасних підручниках складається із запитань і завдань різних видів складності. Запитання репродуктивного (першого) рівня орієнтовані на елементарні знання учнів і вимагають простого переказу засвоєного матеріалу: «Що ти засвоїв?», «Про що довідався?». Засвоєння цього найлегшого рівня знань всіма учнями класу входить до першочергового завдання вчителя. Для відповіді на запитання другого рівня складності, які носять частково-пошуковий характер, необхідні більш ґрунтовні знання. Робота над ними дає змогу розкрити спосіб пошуку правильної відповіді: «Як я про це дізнався?», що є надзвичайно важливим. Найскладніші запитання – третього рівня. Щоб виконати і їх, учень мусить провести самостійне дослідження: «Чому це відбувається?» «Яка при цьому виникає проблема і як необхідно вчинити, щоб її правильно розв'язати?».

Диференціація в сучасних підручниках з географії контрольних запитань на три рівні складності дає можливість учням розвивати своє мислення у такому темпі, який під силу їхньому інтелекту. Такий підхід не руйнує психіку дитини, а відтак, не шкодить її здоров'ю. Безумовно, відповіді на запитання II й III-го рівнів складності мусять бути оцінені більш високими балами. Вчителю доцільно з'ясувати, кому під силу, хто зможе дати відповіді на запитання II- III-го рівнів складності. Якщо таких не знайдеться в класі, тоді вчитель пропонує: «Поміркуймо разом».

В більшості випадків на одному уроці вчитель організовує різні види роботи з підручником.

Загальними методичними вимогами до роботи з підручником географії є:

· Систематична робота з підручником на всіх етапах уроку (вивчення нового матеріалу, закріплення, узагальнення), а також під час виконання домашнього завдання;

· Цілеспрямоване навчання учнів вмінню працювати з усіма компонентами підручника;

· Поступове ускладнення видів роботи з підручником від теми до теми, від курсу до курсу;

· Застосування підручника в поєднанні з іншими засобами навчання: картами, схемами, таблицями, відеофрагментами, позакласним читанням.

У навчальному просторі сучасної школи подекуди є можливість використовувати електронні підручники, які створені в Україні для кожного з шкільних курсів географії. Методика їх застосування передбачає не тільки наявність комп’ютерних класів, але й навички роботи у вчителів з цим сучасним технічним засобом. Остільки є проблеми і з першим і з другим фактором, то широкого застосування електронні підручники з географії ще не набули.

Окрім підручника, в процесі навчання вчителі та учні використовують посібники. Навчальний посібник – це книга, зміст якої не відповідає програмі, але матеріал розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До цієї категорії навчальних видань належать довідники, словники, хрестоматії, збірники задач і вправ, тощо.

Підручники і навчальні посібники сприяють формуванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю, є засобом керівництва їх пізнавальною діяльністю.

Глобус – модель Землі і традиційний для географії засіб навчання, якому понад п’ятсот років. В епоху інформаційних технологій і комп’ютеризації він залишається незамінним засобом формування геопросторової компетентності учнів. Проте, як показує досвід сучасної школи, він часто виконує декоративну роль в кабінетах географії, пасивно «спостерігаючи» вивчення Землі з найвищих його полиць. Поступившись зручній у користуванні (але не цілком придатній для загальногеографічного пізнання) площинній моделі Землі – карті, глобус, за рідкісного свого використання, як це не парадоксально, міцно закарбовує в учнів спотворене уявлення про геопростір, якого не можуть позбутись навіть студенти географічних факультетів.

Відсутність у навчальній програмі тем, спеціально присвячених глобусу, як об’ємній моделі Землі, застосування цієї моделі лише в одному вигляді – нахиленому до площини стола під кутом 66°33', спричинило стабільну прогалину в уявленнях сучасних школярів в системі просторових координат «Я на Землі». Проблемою для сучасних школярів і навіть більшості студентів географічного факультету є просте завдання показати себе (точніше свою модель) на глобусі (це зовсім не те, що показати на ньому свій населений пункт), або іншими словами – зорієнтувати глобус для того місця, де вони живуть, здійснити на глобусі подорож від полюса до полюса, «не падаючи» з південного, повертати його, як слід, навколо своєї осі (спробуй, згадай – «за» чи «проти» годинникової стрілки?), пояснити, чому глобус, як модель Землі, має правильну кулясту форму, тоді як насправді Земля – геоїд, використати глобус як джерело знань про свою країну та ін.

Спробуємо з’ясувати, як з допомогою глобуса, у рамках діючої програми з шкільної географії, можна формувати в учнів систему просторових уявлень, які є ключовими у їхній географічній компетентності.

У сучасній школі учням вперше належить ознайомитись з глобусом в курсі «Природознавство», який містить двогодинну тему «Земля — планета Сонячної системи». Проте, у діючій програмі, передбачено демонстрування п’ятикласникам тільки фотографій Землі з космосу, яких на думку авторів очевидно достатньо, щоб засвоїти форму та розміри Землі, обертання Землі навколо своєї осі. Але сумлінному учителю, який дбає за усвідомлене засвоєння знань, в рамках цієї теми таки доведеться ознайомити учнів з моделлю Землі – глобусом.

Важливо, щоб п’ятикласники не тільки бачили глобус, але й працювали з ним. Бажано, щоб в класі було кілька глобусів, які не закріплені до підставки (в школі їх переважно списують як «поламані»). Саме такий глобус-куля в долонях учня дає можливість йому не лише розглянути зблизька Землю, але й пригорнути її, рідну, величезну, і водночас, – «кульку», «м’ячик», сповнитись відчуттям спорідненості з нею, любові до неї, відповідальності за її долю.

На відміну від дистанційного візуального споглядання глобуса на вчительському столі, який не дає емоційного ефекту, тактильне сприймання його долонями, може викликати в одинадцятилітньої дитини цілу гаму позитивних почуттів, які стануть ядром сприйняття нею рідної планети як своєї найбільшої Батьківщини.

Інший, не менш важливий наслідок від глобуса-кулі в руках п’ятикласника – формування правильних уявлень в просторовій системі координат «Я на Землі». Обертаючи такий глобус в руках, розглядаючи на ньому різні материки та океани учень бачить їх завжди зверху (а не як на закріпленому глобусі – «збоку», «знизу»), ніби проектуючи на них свою присутність. Щоб закріпити у свідомості п’ятикласника уявлення про те, що Земля, і глобус як її модель, не мають «верху» і «низу», можна здійснити з ними мандрівку від північного полюса до південного. Чому саме з північного? Тому, що споглядаючи фотографії Землі, зроблені з космосу, в учнів складається стереотип сприйняття північного полюса як маківки Землі. Саме цей, неусвідомлений стереотип, необхідно у п’ятикласника знівелювати.

Отож, ставимо глобус на підставку (нею може слугувати смужка картону, скріплена степлером у вигляді циліндричного кола) так, що північний полюс є його маківкою, кладемо на нього монету, яка буде моделювати нас, мандрівників, а далі пересуваємо монету по глобусі на південь, весь час повертаючи його на підставці так, щоб у будь якій точці мандрівки монета перебувала на маківці глобуса. Дійшовши у такий спосіб до південного полюса, монета знову ж таки, опиняється на маківці глобуса-Землі. Для п’ятикласника цього очевидного факту – південний полюс так само є «верхом» Землі як і північний, чи будь-яка інша точка на Землі, поки що достатньо для правильного розуміння положення людини на Землі, яка аж ніяк не може «впасти вниз головою з Антарктиди». Посилатись в цьому випадку на силу земного тяжіння, яка утримує всі об’єкти на земній поверхні, звісно можна, але для географів важливо сформувати, насамперед, уявлення про наше просторове положення на земній кулі.

З допомогою глобуса необхідно виробити у п’ятикласників і навичку відтворювати добовий рух Землі навколо своєї осі. Напрям руху Землі (глобуса), найкраще запам’ятати на підставі логічного висновку, який можуть зробити самі учні, а не з допомогою асоціацій з годинниковою стрілкою. Поширене правило про добовий рух Землі проти годинникової стрілки методично неграмотне, остільки з часом більшість учнів його забуває і не може логічно розв’язати дилему – «за» чи «проти». Водночас, кожен п’ятикласник з власного спостереження знає, що сонце сходить на сході, а заходить на заході. Насправді не Сонце рухається по небосхилі, а Земля повертається навколо своєї осі йому «на зустріч». Отже, Земля рухається у протилежному, до руху Сонця по небосхилі, напрямку, тобто із заходу на схід.

На нашу думку, запам’ятовування напрямку обертання Землі за схемою «на зустріч Сонцю» більш коректне, бо опирається на життєвий досвід учнів і його можна завжди пригадати, засвоївши зв’язок між видимим рухом Сонця по небосхилу і невидимим для нас обертанням Землі.

В курсі «Загальна географія» учні знайомляться з глобусом як об’ємною моделлю Землі. Дуже важливо щоб під час вивчення першого розділу «Географічне пізнання Землі» йому належала роль основного засобу ілюстрації найважливіших подорожей відомих мандрівників у давнину і сучасних географічних досліджень. Карті півкуль чи карті світу на цих уроках належить другорядна роль, бо за конкретно-образного сприйняття, яке властиве шестикласникам, і їхнього незнання специфіки карти як моделі Землі, у підсвідомості учнів можуть відкластись «два» Тихих океани, «дві» Антарктиди, або неймовірний контур останньої, формується неадекватний образ рідної планети.

Демонструвати подорожі Генріха Мореплавця, Христофора Колумба, Васко да Гами, Фернана Маґеллана та ін. дослідників Землі потрібно на знятому з підставки глобусі, відтворюючи маршрути так, як ми це робили під час мандрівок на глобусі у у п’ятому класі.

У наступній темі курсу – «Способи зображення Землі», глобусу належить чільне місце на всіх семи уроках. І не тільки тому, що він є однією з двох її моделей. Використання глобуса необхідне для формування більшості понять цієї теми, які є базовими в географії: «масштаб», «географічна карта», «картографічні спотворення», «орієнтування», «шкала вистот і глибин», «градусна сітка» і т. д.

На першому ж уроці цієї теми, на якому вчитель дає характеристику глобуса, вивчається і масштаб. Тому глобус можна відразу використати для вирішення проблеми, пов’язаної з невідповідністю між кулястою формою моделі Землі і неправильною, геоїдною формою самої Землі, про яку учні дізнались ще в курсі «Природознавства». Вирішення цієї навчальної проблеми (до неї можна долучити й таке питання: «Чи не спотворюють найвищі гори планети її кулястої форми?») дає можливість вчителеві дуже виразно продемонструвати учням сутність масштабу як зменшення величини просторового об’єкта при його моделюванні чи зображенні. Найкраще застосувати для вирішення цієї проблеми математичне доведення, з якого випливає, що різницю між екваторіальним і полярним радіусом Землі, яка становить 21,4 км і яка, власне й зумовлює неправильну форму Землі, показати на глобусі, масштаб якого 1: 20 00000, тобто в 1 см 200 км (це один із найкрупніших масштабів шкільного глобуса, діаметр якого становить понад 60 см) хоч і можливо, але око її не сприйме (різниця між радіусами глобуса дорівнюватиме 1 мм). Так само прості підрахунки показують, що найвища вершина світу – г. Джомолунгма, яка має майже 9 км висоти, порівняно з радіусом Землі є такою ж непомітною, як дві клітинки у зошиті поруч з майже триповерховим будинком (співвідношення між висотою Евереста і середнім радіусом Землі складає 1 до 720), а отже не може порушити її кулястої форми.

В курсі «Географія материків і океанів» ми закріплюємо у семикласників навичку орієнтувати глобус для конкретних точок чи контурів земної поверхні. Перед вивченням першого океану можемо сформулювати для учнів правило орієнтування глобуса, не вдаючись до пояснення причини, яка змушує нас до цього прийому. Правило доволі просте: щоб зорієнтувати глобус для якоїсь точки (контура) на Землі, його необхідно зняти із закріпленої осі, поставити на довільну підставку і повернути так, щоб точка, для якої ми його орієнтуємо, займала верхнє положення (була на маківці глобуса), а вісь спрямувати на північ.

Глобус орієнтуємо для кожного материка чи океану, який вивчаємо. Зорієнтований глобус дає можливість вивчати територію материка чи акваторію океану з ефектом присутності на них учнів, запобігти формуванню спотворених уявлень про форму Антарктиди та її «перекинутість» (на стандартно закріпленому глобусі її навіть показати важко).

Інші переваги глобуса над настінною картою – збереження форми і площі зображених об’єктів та їхнього взаєморозміщення, знає кожен учитель географії, тому таким необхідним для учнів є його акцент на спотвореності величини і форми зображених на карті у верхніх широтах материків, островів, океанів, некоректності усяких вимірювальних робіт на дрібномасштабних картах.

Має застосування в рамках цього курсу і «стандартний» глобус, вісь якого закріплена на підставці під кутом 66°33' до площини стола. Його, як модель Землі, яка показує положення нашої планети щодо площини власної орбіти, необхідно використовувати під час формування знань про загальні кліматичні закономірності Землі, а також особливості кліматів материків та океанів.

Оптимальним варіантом є присутність на уроках курсу двох варіантів моделі Землі – закріпленого і зорієнтованого глобусів, які дають можливість учням одночасно бачити Землю з космосу і бачити себе на Землі, формуючи в них досвід переходу з однієї системи просторових координат до іншої.

Здійснюючи з семикласниками уявну мандрівку по материках і океанах планети в процесі їх вивчення, вчителеві географії саме в пору продемонструвати їм ще одну особливість земної поверхні – її крутизну, яка проявляє себе в тому, що найкоротша віддаль між двома точками на земній поверхні має форму не прямої лінії, а дуги – ортодромії.

З геометрії – ще однієї просторової науки, з якою знайомляться семикласники, відомо саме про перший варіант найкоротшої віддалі між точками, які лежать на площині. Якщо ж учні користуються на уроках географії тільки картою – площинною моделлю земної поверхні, то вони перенесуть це уявлення і на земну поверхню. Але сучасний учень, мобільний у просторі, який має (чи матиме в недалекому майбутньому) досвід польоту літаком, плавання на морському судні, повинен би знати , що траекторія його руху цими видами транспорту близька до ортодромії, а не прямої лінії.

Сформувати уявлення про ортодромію, чи побудувати її на карті, можна доволі простим способом. Даємо учням цікаве проблемне завдання, яке складається з трьох частин і для виконання якого їм потрібна цупка нитка, лінійка, політична карта світу і глобус.

Перша частина завдання – простежити на карті світу над якими країнами вони будуть пролітати, якщо вилетять з Києва, наприклад, до Нью-Йорка, Мехіко, Сіднею чи в ін. міста (варіантів точок «приземлення» може бути дуже багато – вершини, острови в океані чи будь які інші цікаві місця, які є зображені на дрібномасштабній карті та глобусі, але широта і довгота яких, відмінна від точки «вильоту»). Приклавши лінійку до карти між початковою і кінцевою точками уявної мандрівки, учні з’єднують їх простим олівцем у вигляді прямої лінії, називаючи при цьому країни, які вони побачать з вікна літака.

У другій частині завдання пропонуємо учням з’єднати ці ж точки вильоту і приземлення ниткою на глобусі і знову назвати країни над якими пролітатиме літак. Учні виявлять, що на глобусі їхній переліт відбуватиметься над зовсім іншими країнами, ніж вони зазначили на карті. Учителеві треба тільки закріпити це відкриття: шлях літака на глобусі, який є моделлю Землі, відповідає реальному його переміщенню і має форму дуги. Як же ж показати її на карті? Для виконання цієї частини завдання найкраще працювати в парах: один учень притримує натягнуту на глобусі нитку, другий – зазначає олівцем точки перетину нитки з меридіанами. Далі семикласники визначають координати точок перетину і записують їх в зошит. Потім відкладають за цими координатами точки на карті, з’єднують їх між собою і отримують криву лінію, яка показує найкоротшу віддаль між двома точками на земній поверхні й називається ортодромією.

В результаті виконання завдання семикласники отримали на карті дві траекторії свого уявного польоту – пряму лінію, яка характерна для площини, (і яку вони собі уявляли до того, поки не застосували глобус) і криву (ортодромію), яка відповідає земній дійсності. Попутно учні закріпили навички визначення географічних координат і розширили знання політичної карти світу.

У восьмому класі, в рамках вивчення природи України, яка є водночас завершальним етапом фізико-географічної освіти в загальноосвітній школі, глобус має також широке застосування. Необхідність глобуса як ілюстративного засобу і як джерела географічної інформації очевидна в таких темах, як «Географічне положення України», «Годинні пояси», «Картографічні проекції», «Кліматичні умови та ресурси», «Річкові системи і басейни» (очевидною є балтійська і середземно-чорноморська зорієнтованість нашої гідросітки, а звідси – переважання з давніх давен зв’язків з країнами цих басейнів), «Природні комплекси морів...».

Восьмикласникам вже властиве абстрактне мислення, вони обізнані із законами фізики і геометрією, тому під час вивчення географічного положення України можна довести їм необхідність орієнтування глобуса, яке вони виконували у попередніх класах.

Вивчаючи географічне положення України ставимо завдання учням показати себе у вигляді моделі (її роль може виконувати булавка) на глобусі, який є моделлю Землі. Для виконання завдання використовуємо стандартно закріплений глобус, на якому у точці нашого місцеположення (наприклад місто Львів) приліплюємо горошину пластиліну, в який заколюєм булавку. Переважно восьмикласники правильно прикріплюють булавку до глобуса –перпендикулярно до дотичної у вибраній точці, тобто так, як під силою земного тяжіння падають на кулясту поверхню предмети. Водночас, вони не можуть не помітити, що булавка на глобусі, яка є моделлю того, хто її прикріпив, насправді не паралельна до свого оригіналу, а відхиляється вбік. Щоб чіткіше побачити цей кут відхилення, в цій самій точці заколюємо ще одну булавку (бажано з голівкою іншого кольору), яку розміщуєм строго вертикально, тобто паралельно до нашої постаті. Проблема, яка постає перед учнями, очевидна: в обох випадках ми начебто правильно зображуєм себе на глобусі у місці власного проживання, то ж чому виникає «роздвоєння», звідки появився кут?

Якщо учні мають досвід орієнтування глобуса, то вони переважно знають як знівелювати цей кут, правильно вказуючи, що треба повернути глобус так, щоб точка нашого місцеположення опинилась на його маківці. Учитель, з допомогою нескладного малюнка, може пояснити, чому виник кут між нашими двома моделями і через що ми повертаємо (орієнтуємо) глобус. Справа в тому, що горизонтальна площина стола, яка імітує орбіту (стандартний глобус нахилений під кутом 66°33' саме до площини стола) насправді не паралельна до орбіти, а перетинається з нею під таким самим кутом, який виник у нашому досліді між булавками. Цей кут легко обчислити математично: від кута нахилу земної осі до площини орбіти віднімаємо географічну широту нашого місця. Для Львова ця різниця дорівнюватиме 66°33'– 49° 50' = 16° 43'. Таку саму величину матиме і кут перетину осі глобуса з віссю Землі. Щоб знівелювати цей кут, необхідно або підняти край стола на 16° 43' і тоді вісь глобуса стане паралельною до осі Землі, а точка в якій ми знаходимось (Львів) опиниться на його маківці, або повернути глобус на такий самий кут, в результаті чого отримаємо аналогічний ефект. Звісно, простіше повернути глобус, але для цього його потрібно зняти із закріпленої до підставки осі і підкласти наприклад, на клиноподібний брусок, кут нахилу на якому дорівнює. 16° 43'. Ще простіше встановити глобус на циліндричній підставці і повертати його так, щоб точка для якої ми його орієнтуємо, займала найвище положення на глобусі. Це означає, що ми вже повернули глобус на кут, який дорівнює різниці між нахилом осі Землі і значенням широти нашої точки знаходження, або іншими словами встановили вісь глобуса під кутом до стола, який дорівнює широті місця (для Львова чи Харкова це приблизно 50°). Залишається тільки спрямувати вісь глобуса на північ і ми отримаємо зорієнтоване положення глобуса, знайоме з попередніх курсів географії.

Отож восьмикласники завершують формування уміння орієнтувати глобус для різної географічної широти розумінням причини, яка до цього спонукає: завдяки дії сили земного тяжіння горизонтальна площина стола співпадає з площиною орбіти Землі лише на одній широті – 66° 33'. На цій широті, тобто на полярному колі, для орієнтування глобуса потрібно тільки спрямувати його вісь до Полюса світу, а на всіх інших широтах його ще й необхідно закріплювати під кутом, який дорівнює значенню географічної широти місця.

У дев’ятому класі, під час вивчення населення і господарства України, глобус може бути використаний для ілюстрації зв’язків між нашою державою та іншими країнами світу (морський та авіаційний транспорт), напрямів міграційних переміщень українців у світі.

Десятикласники, які вивчають соціально-економічну географію світу, можуть користуватись сучасним типом глобуса, який через USB підключається до комп’ютера. Цей глобус, що має назву Always Current Talking Globe, містить 30 типів навчальних матеріалів з фактами про географію країн світу, їх політичних лідерів, історію, мову і населення, яку можна почути, увіткнувши стілус в контур країни, яка нас цікавить. Всю статистичну інформацію про країни, а також найважливіші події в них, можна щотижня оновлювати з мережі Інтернет. Глобус, який «говорить» також дає можливість тестувати знання про країни світу у вигляді гри, в якій одночасно можуть приймати участь чотири учні.

Отож і традиційний глобус і технологічно модернізований є необхідним на уроках для формування розуміння учнями особливостей простору нашої рідної планети і вихованню любові до неї.

    Карта та її значення в шкільній географії Іншим традиційним засобом навчання географії і формування просторових компетенцій учнів є географічна карта – площинна модель земної поверхні, створена у певній проекції та масштабі з допомогою умовних позначень. Карта – паперова та електронна, є головним джерелом знань про геопростір, інформації про об’єкти і явища, розміщені в ньому, а також наочним посібником, що допомагає створити уявлення про просторове розміщення, поняття про геопросторові зв’язки, природні і суспільні особливості території.

Наявність карти і роботи з нею є головною ознакою уроку географії. Значення географічної карти в науці і шкільному предметі підкреслено багатьма висловлюваннями відомих географів і дидактів географії, які стали вже крилатими: «карта – альфа і омега (тобто, початок і кінець) географії»; «карта – «друга мова» географії», «карта – один із критеріїв географічності»; «карта – необхідний засіб дослідження і незамінний елемент географічного викладу» та ін.

Карта, як засіб навчання географії, відіграє дві важливі ролі – вона формує образ території і є джерелом вивчення взаємозв’язків між її складовими.

Картознавча компетентність є загальною метою організації роботи учнів з картою. Її основу складає володіння картознавчими знаннями, уміннями та навичками. Картознавча компетентність учня є складовою його життєвих компетентностей, адже знання карти, вміння нею користуватися дає кожній людині можливість вирішувати життєво важливі проблеми.

Картознавчна компетенція внесена до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з географії. Уже на середньому рівні навчальних досягнень учень повинен достатньо володіти картографічним матеріалом, а на високому рівні учень аналізує та використовує картографічну інформацію, проявляючи творчість її використання.

Картографічна грамотність (навченість) учнів визначається трьома позиціями: розуміння карти, читання карти, знання карти.

    Розуміти карту – означає сприймати основні її риси як науково-технічного здобутку людства – знати мову карти (умовні позначення, тематичний зміст, географічну основу (гідросітку, адміністративно-політичні межі, шляхи сполучення, населені пункти)), засвоїти її головні властивості, як моделі земної поверхні – розумітись на геодезичній (градусна сітка) та математичній (проекції, масштаб, картографічні спотворення) основі. Розуміння карти приходить до учнів шляхом багаторазового виконання різних вправ.

    Читати карту – означає відтворювати географічну дійсність за її зображенням на карті умовними позначеннями. Читання може бути простим, якщо, знаючи умовні позначення, учень створює образ території, «зчитуючи» їх з карти. Наприклад, на фізичній карті півкуль можна «прочитати» географічне положення, рельєф і гідросітку будь-якого материка чи меншого регіону планети. Складне читання передбачає встановлення зв’язків між зображеними на карті компонентами, в результаті чого, можливо «прочитати» таку інформацію, яка на карті не зазначена. Наприклад, за географічним положенням, густотою гідросітки можна зробити висновок про клімат материка.

    Знати карту – означає уявляти взаємне розташування об’єктів, їх контури, розміри, тобто тримати карту в пам’яті. Цей рівень знання карти включає і попередні – тобто розуміння і вміння читати карту.

    Формування цих рівнів картографічної компетентності відбувається упродовж вивчення всіх шкільних курсів географії.

Під час вивчення курсу загальної географії (6 клас) учні формують картознавчі компетенції через уміння орієнтуватися на місцевості, визначати азимут, складати і читати план місцевості й топографічну карту, користуватися масштабом, градусною сіткою географічних карт, описувати

за картою окремі об’єкти, форми поверхні, водойми, моря й океани, уміння

показувати великі держави світу, розселення різних етносів тощо.

Розширення форм роботи з різними за змістом і масштабом картами (загальні, тематичні, фізичні, материків, регіонів, країн тощо) є одним із головних завдань курсу «Географія материків і океанів» (7клас). Під час його

вивчення семикласники працюють з картами: фізичною, годинних поясів, будови земної кори, кліматичною, ґрунтів, природних зон, політичною, комплексною. Виконуючи практичні роботи семикласники вчаться володіти прийомами, які в сукупності й складають уміння читати різні види карт та працювати з ними. В рамках цього курсу семикласники вчаться аналізувати

карти та використовувати їх як джерела різноманітної інформації, що сприяє формуванню їхньої інформаційної компетенції. Підсумком вивчення курсу «Географія материків і океанів» є набуте уміння працювати з різними за змістом картами.

Під час вивчення курсу «Географія України» (8-9 класи) учні систематизують знання про карту як інформаційно-знакову модель. Тема «Карта – джерело географічних знань», що ознайомлює восьмикласників з математичною основою створення карт, з видами спотворень, які властиві картам різних проекцій, з видами географічних карт та їх особливостями завершує процес формування в учнів розуміння карти. В рамках курсу розширюється і поглиблюється вміння читати карту, остільки дев’ятикласники працюють з економічними картамию До того ж більшість практичних робіт курсу вимагає самостійного використання учнями економічних карт, уміння порівнювати їх з фізичною та іншими видами карт.

Курс «Соціально-економічна географія світу» (10 клас) завдяки вимогам систематичної роботи з географічними картами формує в учнів цілісне уявлення про світ, взаємозв’язок природи, населення, господарства Землі. На основі вже розвинутих картознавчих компетенцій десятикласники вчаться просторово мислити, аналізувати й узагальнювати.

У програмі кожного навчального курсу передбачено засвоєння певної кількості назв географічних об’єктів (рівнини, гори, річки, моря, держави та їх столиці, родовища корисних копалин тощо), які можливо засвоїти тільки працюючи з картою.