Західноєвропейське кіно після II світової війни (2 год)

Початок нової ери кіно як мистецтва наприкінці війни в Італії, а пізніше в інших країнах світу. Утвердження авторського кіно як засобу виразити неповторну творчу індивідуальність режисера. Італія - безумовний лідер світового кіномистецтва в 40-50-ті роки. Стрічки Р.Росселіні “Рим - відкрите місто” (І945) -маніфест нового мистецтва кіно, що стає лідером серед мистецтв, починаючи з "неореалізму" в Італії. Звільнення від фашистської влади, закінчення виснажливої війни, політичне й особисте визволення як умови щирості, невимушеності інтонацій, оптимістичного погляду на людину, зосередження уваги на її особистих, приватних проблемах. Повернення на новому рівні до естетики правдоподібності, зближення об’єкта зображення та його художнього знака. Артистизм, почуття гумору, соціальність, психологізм, поезія правди в розмаїтті творчих індивідуальностей, таких, як де Сантіс, Вісконті, Фелліні, де Сіка, Джермі, Антоніоні тощо. На порубіжжі 50-60-х років ті ж самі умови, тяжіння до життєвої правди, до документальності. "Нова хвиля" французького кіно, що складається на порубіжжі 50-60-х років з творів таких митців, як Трюффо,      К. Шаброль, Л. Маль, Ж.-Л.Годар тощо. Подібні процеси в радянському кіно часів "відлиги", коли вільно заговорили з екрану старі майстри ("Звичайний фашизм" та "9 днів одного року" М.Ромма, "Летять журавлі" М.Калатозова), коли почала творити нова генерація режисерів з яскраво вираженою творчою індивідуальністю (А.Тарковський, А.Міхалков-Кончаловський, В.Шукшин, С.Параджанов,        Р. Чхеїдзе, Г.Шенгелая, Т. Абуладзе тощо).

10.Становлення авторського кінематографа. Співвідношення його з "маскультом" (2 год)

Комерційне кіно - продукція , що, як і всі інші товари, виробляється згідно з стандартами. Нерозв’язаний конфлікт, різке відокремлення від нього кіномистецтва. Загострення цього протистояння саме в сфері кіно як масового видовища. Проблема гармонічного поєднання колективної форми його творіння з метою мистецької реалізації задуму режисера. Неухильний процес у післявоєнному суспільстві диференціації глядача, різноманітності попиту кінопродукції. Експансія на світовий кіноринок комерційної кінопродукції, переважно американської, на Сході – Індійської. Створення в деяких європейських країнах на урядовому рівні системи підтримки національного виробництва, що сприяє розквіту кіномистецтва у Франції, Англії, Угорщині тощо. Досягнення авторського кіно як творча запорука розвитку масової кінопродукції. Високе кіномистецтво, як озоновий шар земної атмосфери, захист кіномистецтва як такого. Роль міжнародних кінофестивалів (Канський, Венеціанський, Берлінський тощо).

Великі творці модерністського кіномистецтва (2 год)

З творами великих кінематографістів студенти знайомляться на практичних заняттях (переглядах). Але доцільно обрати одного-двох режисерів, щоб узагальнити побачене, показавши нове світосприйняття, нову естетику, що базується на інтересі до внутрішнього стану, духовного життя людини, що, кінець кінцем, є формою самовираження, самоаналізу. Найхарактернішим у цьому плані є доробок І.Бергмана та А.Тарковського. Хоча викладач може зробити свій вибір (Л. Вісконті, Л. Кавані, М. Антоніоні, А. Вайда тощо). Важливо показати, що монтажний принцип організації матеріалу вже не є в цих режисерів самодостатнім, що організація внутрішньокадрового простору висувається на перший план, що стики між кадрами не акцентуються, зовнішня дія (фабула) розвивається повільно, центр уваги пересувається на виявлення внутрішнього світу героя (автора) і глядача, що запрошують до напруженої духовної роботи - до         співавторства. 

Постмодернізм у світовому кіно (досягнення та перспективи) (2 год)

Продовження модерністського заглиблення в особистість у 70-80-ті рр. у творчості засновників цього напрямку - І. Бергмана, Л. Вісконті, А. Тарковского, А.Вайди, а також видатними майстерами дослідження "внутрішньої" людини нової генерації ( К.Кесльовський). Розповсюдження в 70-80-х рр. нового напрямку в кіно - постмодерністського. Вироблення нової художньої системи, що воліє до іронічного відображення дійсності, до гри, що, як наслідок, призводить до підкресленої умовності показу, до створення різноманітних засобів доформації початкового матеріалу, що збільшує дистанцію між реальним предметом зображення та його кінематографічним знаком. Поворот пізнього Ф.Фелліні (починаючи зі стрічки "Вісім з половиною") до постмодерністської мови. Поновлення сюрреалістської естетики в пізніх фільмах Л. Бунюеля, починаючи з "Денної красуні", що підтверджує зв’язок постмодерністського мистецтва з авангардом 20-х років. Створення особистої моделі постмодерністського кіномистецтва Вуді Алленом - моделі комедійної гри ("Зеліг"), що діаметрально протилежна трагедійно-гротесковій грі О. Сокурова ( "Скорботна нечулість"). Балансування зрілого мистецтва постмодернізму на межі високого, винахідливого мистецтва й масового видовища ( К.Тарантіно, Гілліам). Нові тенденції світового кіно - повернення до документалістської естетики, невимушеності, природності (фон Тріер.) Багатоспрямованість розвитку сучасного кінематографа.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ (18 год)

1. Ч.Чаплін. "Великий диктатор".

2. Д.Вертов. "Людина з кіноапаратом".

3. С.Ейзенштейн. "Іван Грозний".

4. І.Бергман. "Шепотіння та крики".

5. А.Тарковський. "Андрій Рубльов".

6. Л.Бунюель. "Невибаглива принадність буржуазії".

7. О.Сокуров. "Скорботна нечулість".

8. С.Параджанов. "Тіні забутих предків".

9. К.Муратова. "Довгі проводи".

Практичні заняття включають перегляд та обговорення стрічок, а також обговорення рецензій студентів на ці фільми.

РОЗДІЛ П

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО КІНОМИСТЕЦТВА

Тема 1.