Загальні методичні вказівки

Харківський економіко-правовий університет

Кафедра цивільного права та цивільного  процесу

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА ЗАВДАННЯ

Для практичних занять і самостійних робіт

з дисципліни „Цивільне право”

для освітньо-кваліфікаційного рівня

БАКАЛАВР за напрямком 0601 «Право»

для денної форми навчання

Харків 2004

Рекомендовано до видання Методичною радою Національного університету внутрішніх справ 25 червня 2004 р. (протокол №_6_ )

Обговорено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін «_5_» червня 2004 р. (протокол №_22_ )

Цивільне право. Методичні вказівки та завдання для практичних занять і самостійних робіт. Упорядники: Кройтор В.А., Шишка Р.Б., Підопригора О.О., Запорожец А.М., Чалий Ю.І.,  Смотров О.І., Піхурець О.В., Мічурін Є.О.,     Зайцев О.Л., Літвінова О.В.,  Самойлов М.О., Сліпченко С.О., Батожська О.В., Павленко А.В., Фролов М.М., Головко В.В., Брунь А.Г., Селіванов М.В., Венедиктова І.В., Довбій С.П.,      Бойко Р.В., Загородній С.А., Горобець Н.А., Шишка О.Р.- Х. НУВС, 2004.-120 с.

Відповідальні за випуск: к.ю.н. Зайцев О.Л. (розділ I-IY), к.ю.н. Мічурін Є.О. (розділ Y-YI).

Рецензент: завідуючий кафедрою цивільного права № 2 Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, канд. юрид. наук, доцент    Яроцький В.Л.

© Національний університет внутрішніх справ, 2004.

Загальні методичні вказівки

Цивільне право займає одне з провідних місць серед інших приватноправових галузей права, оскільки воно покликане захищати свободу осіб, право приватної власності, гарантувати мінімальне втручання держави і її органів у приватні правовідносини. За допомогою цивільно-правових норм здійснюється регулювання та захист широкого спектру суспільно-економічних відносин, серед яких найважливіше місце посідають: особисті права і свободи осіб; право приватної власності; договірне право; зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди; спадкове правонаступництво й інші. Створення соціально-орієнтованої економіки, дійсне спрямування зусиль держави на задоволення потреб споживача, забезпечення умов для розвитку підприємництва, ділової і творчої ініціативи, розбудова правового суспільства, де людина з гідністю буде почувати себе незалежною, – ось ці напрямки, в реалізації яких цивільне право відіграє суттєву роль.

Цивільне право є однією з найбільших та найскладніших галузей права. Складнощі його вивчення пояснюються великим обсягом навчального матеріалу, складністю теоретичних категорій, мінливістю та суперечливістю законодавчих актів.

Практичні заняття з цивільного права – це форма аудиторних занять, яка передбачає різноманітні варіанти демонстрації курсантами та студентами рівня засвоєння лекційного матеріалу, знань, що були здобуті при самостійному опрацюванні наукової та періодичної літератури, нормативних актів, судової та господарської практики та інших джерел.

Метою практичних занять є: по-перше, перевірка рівня засвоєння програмного матеріалу студентами; по-друге, це форма активної участі студентів у процесі отримання знань та навичок у сфері професійної підготовки юриста-правознавця та, зокрема, розв’язання по суті цивільних справ.

Формами практичних занять можуть бути: семінарські заняття, колоквіуми, що проходять у вигляді опитування викладачем всіх студентів групи за темою семінарського заняття; практичні заняття, на яких заслуховуються письмові рішення за матеріалами наданих студентам фабул цивілістичних завдань; виконання контрольних письмових робіт, що проводяться під час заняття; тестування й інші форми контролю. Крім того, практичні заняття відбуваються у формі заслуховування та обговорення (дискусії) окремих питань теми чи доповідей студентів для більш детального та повного засвоєння матеріалу, що має практичне значення.

Головну увагу на практичних заняттях з цивільного права слід приділяти наданню студентам методичної допомоги у засвоєнні питань курсу; виробленні у них навичок самостійного пошуку та використання нормативних актів, що регулюють цивільно-правові відносини; вмінню складати цивільно-процесуальні документи; навчати їх правильно розуміти зміст цивільних законів та застосовувати набуті теоретичні знання для вирішення конкретних життєвих ситуацій. Такі життєві ситуації складають зміст завдань для практичних занять, що мають у своїй основі фабули розглянутих загальними та господарськими судами справ, які використані для засвоєння тих чи інших питань курсу.

Пропущені практичні заняття повинні бути відпрацьовані викладачу, який веде практичні заняття, лектору або викладачу, що чергує на кафедрі. Відпрацювання може відбуватися наступними способами:

1) усно, під час чергування викладача на кафедрі;

2) письмово, в робочому зошиті, у вигляді відповіді на запитання пропущеної теми;

3) шляхом написання реферату на пропущену тему.

Для правильного і повного вирішення завдань студенти повинні: по-перше, ознайомитися з методичними вказівками до кожної теми, по-друге, вивчити рекомендовані нормативні акти і літературу і, по-третє, перевірити опанування теми за питаннями для самоконтролю. Після цього студенти повинні розібратися з умовами завдання, з'ясувати юридичне значення кожного наведеного у завданні факту, проаналізувати взаємовідносини сторін, позиції суду, прокурора або адвоката, продумати відповіді на поставлені питання, змоделювати контраргументи. Слід мати на увазі, що в деяких завданнях передбачена можливість двох або більше рішень шляхом самостійного внесення змін і доповнень у фактичні обставини справи.

Своє рішення студенти повинні викласти у спеціально відведеному для цього конспекті (робочому зошиті) письмово (бажано кожне рішення розміщати на новому аркуші) з зазначенням номеру теми та завдання. Оформлення рішення повинно відповідати формальним вимогам, що містяться зокрема у Постанові Пленуму Верховного суду України №11 від 29 грудня 1976 р. „Про судове рішення”[1].

Рішення практичного завдання повинно бути повним, ясним, чітким та не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення у даній справі.

В описовій частині практичного рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і підстави позовних вимог; внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає – повністю або частково; в разі заперечень – у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають в силу закону права інших осіб.

Мотивувальна частина практичного рішення повинна містити встановлені студентами обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких сторони виходили при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Якщо студент вважає за необхідне вийти за межі фабули практичного завдання, він зобов’язаний це мотивувати.

Мотивувальна частина кожного практичного рішення повинна обов’язково містити посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, а у відповідних випадках – на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах, а в необхідних випадках – також на керівні постанови Пленуму Верховного суду України чи Вищого господарського суду України з питань застосування законодавства при вирішенні цивільних справ. Практичне рішення у разі необхідності можливо мотивувати за допомогою доктрини цивільного права та тлумачень норм права, що містяться в підручниках, посібниках, періодичних виданнях, матеріалах лекційного курсу.

Резолютивна частина практичного рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні, логічно узгоджені висновки і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин по суті розглянутого завдання. В ній, зокрема, має бути зазначено:

а) повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено;

б) які саме права позивача визнано або поновлено, розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;

в) вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;

г) які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право;

д) в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов’язаний або вправі його допустити.

Слід звернути увагу студентів на те, що вони вправі за своєю ініціативою з метою необхідності більш повного аналізу умов завдання та для захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, про яких йдеться в фабулі завдання, вийти за межі умов завдання, коли ці межі прямо не визначено питаннями до завдання.

ПРИКЛАД ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ

Завдання

Губенко видала довіреність Шумко і Кирилко на отримання грошових вкладів у відділеннях Ощадного банку міста Харкова. Незабаром вона померла. Її сестри пред’явили позов про визнання довіреностей недійсними і стягнення одержаних Шумко і Кирилко сум, вказавши, що Губенко в момент оформлення довіреності внаслідок хворобливого стану не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Суд позов не задовольнив, тому що, як встановила судово-психіатрична експертиза, Губенко розуміла значення своїх дій і могла керувати ними в момент видачі довіреності.

Яке рішення повинен прийняти суддя? Чи може суд визнати довіреність недійсною? Які наслідки смерті громадянина, що видав довіреність?

ВиРішення

Аналіз умов завдання дає підстави визначити, що для його вирішення потрібно знати теми „Правочини”, „Представництво” „Довіреність” „Спадкування”, і, насамперед, розглянути питання щодо визнання правочину недійсним.

Описова частина. Змістом позовної заяви спадкоємців Губенко є визнання недійсними довіреностей свого спадкодавця і стягнення одержаними за ними Шумко і Кирилко у відділеннях ощадного банку грошей. Підставою позовних вимог був значений хворобливий стан Губенко, завдяки чому вона не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Відповідачки позов не визнали, оскільки Губенко розуміла значення своїх дій і могла керувати ними.

Мотивувальна частина. Для рішення цього завдання мають значення наступні обставини: правова підстава, за якою Губенко видала Шумко і Кирилко довіреність; час отримання грошей в ощадному банку; розмір отриманих коштів. Оскільки більшість фактичних обставин правовідносин, які відбулися, нам невідомі, можемо передбачити декілька варіантів рішень:

-в першому варіанті рішення ми виходимо з того, що між Губенко та Шумко і Кирилко виникли відносини з представництва, передбачені п. 1 ст.237 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), за яким Шумко і Кирилко зобов’язались або мали право вчинити правочин (отримати гроші в ощадному банку) від імені Губенко. Представництво ґрунтувалось на підставі договору доручення, укладеного в усній формі (ст.1000 ЦК України) та довіреностей, які у відповідності до п. 3 ст. 244 ЦК України Губенко видала Шумко і Кирилко.       Ст. 239 ЦК України не передбачає можливості виникнення прав та обов’язків за правочином у представників, тому отримані гроші повинні бути повернені Шумко і Кирилко, спадкоємцям Губенко, оскільки, у відповідності до ст. 1216 ЦК України, до них перейшли всі майнові права та обов’язки померлого, як до універсальних правонаступників, не залежно від того, коли вони виникли, до смерті спадкодавця або після його смерті, якщо вони не припинилися смертю спадкодавця.

- в другому варіанті рішення виходить за межі заперечення позову, але має право на існування, оскільки істотно змінює результат рішення. Можливо, що Губенко видала довіреності Шумко і Кирилко не на підставі представництва, а за іншими правочинами. Наприклад, мав місце договір дарування в усній формі на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що передбачається ст. 719 ЦК України. Або у формі довіреності могли бути здійснені розрахунки за усними оплатними договорами (купівлі-продажу, найму, підряду й інші). Зрозуміло, що у цьому випадку представництво за довіреністю є удаваним правочином, оскільки він укладений сторонами тільки для приховання іншого правочину (дарування, купівлі-продажу чи інших) і для спрощення отримання коштів в ощадному банку. Ст. 235 ЦК України правовим наслідком удаваного правочину передбачає застосування до сторін правил того правочину, який вони насправді вчинили. Тому право на отримані кошти виникає у Шумко і Кирилко, якщо вони встигли отримати кошти до часу смерті Губенко, та у сестер Губенко, якщо Шумко і Кирилко не встигли отримати кошти до смерті Губенко, оскільки обов’язок сплати за невиконаними договорами спадкодавця буде покладений на спадкоємців (сестер Губенко), що передбачено ст. 1218 ЦК України.

Резолютивна частина. Виходячи з встановлених фактичних обставин, можна дійти наступних висновків по суті розглянутого завдання. В першому випадку цивільний позов сестер Губенко підлягає задоволенню повністю, якщо буде встановлено, що між сторонами виникли відносини з представництва, передбачені п. 1 ст. 237 ЦК України, а отримані гроші повинні бути повернені Шумко і Кирилко, спадкоємцям Губенко. В другому випадку позов не підлягає задоволенню. Якщо довіреність була видана не на підставі представництва, а за іншим договором, то право на отримані кошти у Шумко та Кирилко виникає з моменту їх одержання до часу смерті Губенко.