Бароко як літературний напрям.особливості українського бароко.

Напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Зародився в італії.

Визначальні риси бароко:
1- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;
2 - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;
3 - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;
4- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;
5 - трагічна напруженість і трагічне світосприймання;
6 - настрої песимізму, скепсису, розчарування.

Українське бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), «раки літеральні» І. Величковського — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо.

58.Модернізм як культурна епоха ХХст.(філософська основа,стильові риси,течії,представники).

Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

Визначальні риси модернізму:
1- новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
2 - у творах затверджується перевага форми над змістом;
3- заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
4 - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
5- психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
6- широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
7 - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
8 - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
9 - естетизм.

Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.

Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.

Поняття про художність.Критерії художності.

Уважне вивчення художнього твору передбачає застосування трьох основних критеріїв художності:

1. „Техне" чи, як називав його І. Франко,– „незглибиме творче ремесло". Застосовуючи цей критерій, оцінюють мовно-образотворчу і художньо-мовленнєву майстерність (зовнішню форму художнього твору).

2. Образність. Полягає в оцінці естетичної якості, функціональної завантаженості, новизни й інформативності образів творів, ейдологічної системи в цілому (внутрішньої форми художнього твору).

3. Духовнотворчість. Цей критерій прикладають до вивчення та оцінки ідейно-змістової і смислової сутності твору, його інтенціональності – „ідеологічності", телеологічності, „тенденційності" (І. Франко), їх звіряння з ідеєю та функціями мистецтва, людино- і націотворчим потенціалом твору (зміст і сенс художнього твору).

Тільки справжній художній твір відповідає усім трьом критеріям

Література масова і елітарна.Епігонство та плагіат.

Масова література — один з двох потоків сучасного літературного процесу (іншим є елітарна література).

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістьку стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їхні типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хеппіенд».

Елітарна література — один з двох потоків сучасного літературного процесу (іншим є масова література).

Елітарні твори вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності. Часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого і розвиненого читача, який би у процесі знайомства з тектсом залучався до «співавторства».

Епігонство(грец. έπίγονοζ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамо­стійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епі­гонство тісно пов'язане з проблемами взаємодії традицій і новаторства в розвиткові світової літератури. Продовження кращих традицій, творчий підхід до засвоєння досягнень попередніх поколінь письменників є важливою ознакою про­гресу в літературному розвиткові. Епігони виявляються не здатними осягнути й продовжити усталені традиції, най­частіше вони йдуть шляхом зовнішнього копіювання форми літературного твору, повторення його проблематики, сюжет­ного й композиційного вирішення теми. При цьому залишаються поза увагою обставини історичного та куль­турного життя нового часу.

Плагíа́т — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору