Верлібр,його версифікаційні джерела. Верлібр у сучасній поезії.

Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:

(В. Голобородько).

Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.

Строфи.Види строф.

Строфа́ (грец. strophé — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо).

Види строф

1)Моностих – це будь-яка строфа, що складається з одного рядка. Моностихи знаходимо в циклі поезій Ліни Костенко "Коротко – як діагноз"

До моностихів можна відносити й «крилаті вирази» літературного походження, «вирвані» з контексту творів і вживані у вигляді гасел, афоризмів:

Борітеся – поборете

Вам Бог помагає, з вами правда.

Т. Шевченко

2. Дистих або двовірш - це, як правило, будь-яка дворядкова строфа.

Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову.

Л. Костенко

Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об’єднані парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергуються пари рядків з чоловічими та жіночими римами.

3. Терцет (італ. іеггеііо від лат. іегііиа — третій) — тривірш, трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: ааа, аба, ааб.

Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в українській поезії вона не надто поширена. Саме на базі тривіршових строф романського фольклору розвинулись такі Строфи, як терцина, Рондо, рондель, тріолет, сонет - вони належать до так званих канонізованих строф. Терцет має 4 різновиди:

1) усі три рядки на одну риму.

Наприклад в українському фольклорі. Схема: ааа:

2) два рядки римуються, третій – холостий.

3) два рядки римуються, третій – холостий, має риму аж в суміжній строфі:

4) існує ще й четвертий різновид — неримований верлібровий терцет:

4. Терцина - трирядкова строфа з особливим римуванням: аба, бвб, в. Перший рядок римується з третім, а другий ~ з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, рад терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана «Божественная комедія» Данте Аліг’єрі, в українській поезії відомі терцини М. Рильського, П. Тичини. І. Франко написав терцинами пролог до поеми «Мойсей».

5. Катрен (фр. — чотири)- чотирирядкова строфа, найбільш поширена в літературі; може мати будь-який тип римування: аба, абба, а я 63, абав, аааа.

У катрені, як правило, всі рядки приблизно однакової довжини. Окремим різновидом чотиривірша є сапфічна строфа, що складається з трьох довгих цезурованих та одного короткого рядка. Цей вид строфи створила давньогрецька поетеса Сапфо (IV ст. до н. є.). В античній літературі розрізнялися два види цієї строфи:

- велика (довгі рядки – п’ять дактилів з хореями, короткий – три);

— мала (довгі – чотири стопи, короткий – дві).

6. Пентина (п’ятирядкова строфа, п’ятирядник) – строфа, що складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування. Ця строфа нині поширена значно менше, ніж дистих і катрен, тоді як за часів Бароко успішно з ними конкурувала. Часто її використовували і в акростихах, де перші літери кожної строфи, прочитані по вертикалі, складали ім’я автора.

У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч: абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба, аббаа, ааабб, ааббб.

У сучасній строфіці катрен стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо входять до складних строфічних структур, наприклад, сонету.

7. Секстина (лат. — шість, секстет, шестирядкова строфа) складається з шести рядків, що мають різні способи римування: аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв.

8. Септима або семивірш (лат. – сьома) – семирядкова строфа з різним поряд-мім рим: аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д.

Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф. ! Цікавий приклад септими — вірш з циклу «Сім струн» Лесі Українки:

9. Октава (лат. – вісім) - строфа з восьми рядків з чіткою схемою рим авававсс (обов’язкове чергування чоловічих та жіночих клаузул). Потрійні рими надають звучності й підсилюють виразність, а заключний двовірш, перериваючи їх ряд, добре підходить для афо-іиі іму або іронічного звороту. Наприклад:

10.Тріолет (італ. – троє) — вірш чи строфа з восьми рядків, побудовані за суворими нормами: схема рим авааавав, потрійний повтор рядків – четвертий рядок повністю повторює перший, сьомий і восьмий повторюють перший і другий. Визначні художні зразки тріолету в українській літературі майже відсутні, він залишається переважно, формальною вправою. Хоча тріолети можна знайти серед поезій М. Вороного:

11. Сонет (італ. – звучати) - 14-рядкова поезія з особливим чергуванням рим: два чотиривірші (чотирирядкові куплети) та два тривірші, чергування рим явва авва ссд еде (всього п’ять рим). Бувають й інші комбінації. Сонет найчастіше пишеться п’ятистопнимямбом, зрідкашестистопним чотиристопним. Жодне слово всонеті не може повторюватися, хіба що допоміжні слова. Відчасів Дайте сонет проходить через усю історію світової літератури. В українській літературі сонети творили І. Франко, Леся Українка, М. Зеров. М. Драй-Хмара, Ю. Клен, М. Рильський, П. Пилипович, О. Зуєвський, І. Качуровський, Д. Павличко та багато інших сучасних поетів. Наводимо приклад класичного сонета, у якому автор дотримується всіх необхідних вимог:

Як видно, в останньому тривірші класична схема порушується, але такий різновид со-истів теж став досить поширеним, хоча в даному зразку спостерігаємо, як ігноруються й інші принципи сонету: зокрема, віршовий розмір, повторюється слово пісня тощо.

Крім цього, є ще неканонічні форми сонета: «хвостаті сонети» («сонет з кодою»), тоб-іоз додатковим рядком; перевернуті сонети, що починаються двома тривіршами; суцільні – побудовані на двох римах; «безголові» – з одним чотиривіршем і двома тривіршами; «куль-і ті», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети – один чотиривірш і один три-мірш.

Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів.

Рондо (від франц. – круглий) — вірш, побудований на принципі повторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби «заокруглюють» його форму; складається вірш з 8-15 ридків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами. Схема: абба ббаб баб ааба баа: