Порядок Гелоціальні – Helotiales

Види цього порядку мають плодові тіла апотеції дуже маленьких розмірів. Сумки унітунікатні, іноперкулятні, на верхівці розкриваються тріщиною, через яку виходять спори. Конідіальні спороношення наявні, але зустрічаються дуже рідко і представлені в основному поодинокими конідієносцями з конідіями, які належать до родів Monilia, Botrytis та ін. Практично всі гелоціальні – сапротрофи на гнилих рослинних залишках, проте поряд з сапротрофами зустрічаються і паразити рослин, які найбільшої шкоди завдають в конідіальній стадії.

Рід монілінія – Monilinia.Гриби цього роду утворюють склероції в плодах різних рослин з родин розоцвітих та брусничних. Багато монілієвих грибів були вперше детально вивчені російським мікологом М.С. Вороніним. Цей рід включає один з найбільш поширених паразитичних видів – Monilinia fructigena – монілінія плодова. В циклі розвитку гриба завжди зустрічається конідіальна стадія типу монілія (Monilia) – подушечки коротких конідієносців, на яких утворюються довгі ланцюжки конідій. M. fructigena викликає плодову гниль яблук і груш. Гриб проникає в плоди через пошкодження. На уражених плодах з’являються плями відмерлої тканини, від них концентричними кільцями розвиваються жовтуваті подушечки конідіального спороношення. Конідії поширюються вітром, дуже часто переносяться жуком казаркою. Заражені плоди опадають з дерев і слугують джерелом інфекції. Плоди, що залишаються на деревах, перетворюються в склероції. Кулясті склероції чорного кольору утворюються під епідермісом, внаслідок чого плоди мають чорне забарвлення. Склероції зимують, а весною в них знову розвивається конідіальне спороношення. Апотеції у цього виду утворюються рідко.

Рід склеротинія – Sclerotinia .Найбільш важливий вид цього роду – Sclerotinia sclerotiorum – збудник білої гнилі різних сільськогосподарських рослин. Цей гриб уражує вегетативні органи рослин, а також овочі при збережені. Гриб розвивається на стеблах і суцвіттях соняшника, на плодах кабачків, томатів, моркви, буряку і качанах капусти при зберіганні. На поверхні уражених частин рослин утворюється повстистий білий міцелій, на якому формуються склероції. Апотеції утворюються завжди зі склероціїв весною, поодинокі або групами, коричнюваті, сіруваті або жовтуваті, на видовженій циліндричній ніжці. Аски циліндричні. Спори еліпсовидні або видовжені, прямі або зігнуті, одноклітинні, безбарвні. Парафізи нитковидні, розгалужені або на верхівці розширені. Конідіальне спороношення у видів цього роду відсутнє.

Порядок Гіпокреальні – Hypocreales

Порядок об'єднує види, у яких плодові тіла – перитеції, переважно світло забарвлені, м'якої консистенції, завжди занурені в строми найрізноманітнішого забарвлення, які складаються виключно з гіф гриба. Сумки еутунікатні. В складі порядку переважають паразити рослин, зокрема збудники хвороб культурних рослин, паразити членистоногих, паразити на плодових тілах базидіальних грибів тощо; зустрічаються також сапротрофи на рослинних залишках.

Рід клавіцепс – Claviceps.Багато представників цього роду розвиваються на злаках. Найбільш поширеним і важливим у господарському відношенні є Claviceps purpurea – клавіцепс пурпуровий,а хвороба, яку він викликає, має назву "ріжки злаків".На уражених цим збудником суцвіттях рослин добре помітні склероції, які мають вид ріжків чорно-фіолетового кольору. Вони являють собою зимуючу стадію гриба. Спочиваючі склероції містять біля 3-4% цукрів (трегалози, глюкози та ін.), до 1% багатоатомних спиртів і велику кількість ліпідів. Склероції зимують в грунті, куди вони потрапляють при зборі урожаю з хворих культурних або дикоростучих злаків. Весною склероції проростають головчастими стромами (червонуваті, мають голівку до 0,5 см у діаметрі, кулясті, горбкуваті). Довжина останніх залежить від рослини-живителя та умов розвитку і складає від кількох міліметрів до 5 см. По периферії головок стром розвиваються плодові тіла – перитеції. Перитеції пляшковидні або ширококонусовидні, виступають на поверхню строми верхівкою з округлим отвором. Аски вузько-булавовидно-циліндричні. Спори нитковидні.Клавіцепс пурпуровий має досить складний життєвий цикл. Аскоспори уражують злаки в період цвітіння. Після звільнення з перитеціїв аскоспори поширюються вітром і потрапляють на рослини. Якщо аскоспори потрапили на квіткові луски, їх росткова трубка не здатна проникнути через них, і зараження не відбувається. У випадку, коли квіткові луски відкриті, аскоспори потрапляють на приймочку маточки або в нектар, проростають, і їх росткові трубки досягають зав’язі. Через декілька днів після ураження на рослинах розвивається конідіальна стадія гриба – сфацелія(Sphacelia). У зав’язі утворюється щільна маса міцелію, вкрита шаром конідієносців, на яких утворюється велика кількість конідій, що занурені у краплини “медяної роси”. “Медяна роса” відіграє суттєву роль у поширенні конідій гриба. Вона має неприємний запах і містить велику кількість цукрів. Конідії можуть поширюватися краплинами дощу, вітром та комахами. Склероції розвиваються повільно. Спочатку вони жовтувато-коричневі, потім мають сіро-фіолетове або чорно-фіолетове забарвлення. Повне їх дозрівання відбувається при достиганні зерна. Розвиваючись на культурних злаках, гриб значно знижує їх урожай. Проте, практичне значення збудника "ріжків злаків" визначається не тільки зниженням урожаю або погіршенням якості насіння, а також токсичною дією алкалоїдів, які містяться в його склероціях. C. purpurea – один з давно відомих токсичних грибів. В наш час токсикози у людей, викликані алкалоїдами гриба, який потрапляє в зерно, а потім муку та продукти з неї, спостерігаються дуже рідко. Однак у минулому токсикоз був дуже поширений в Європі і в періоди сильних спалахів забирав життя великої кількості людей. Клавіцепсотоксикоз, або ерготизм обумовлений здатністю алкалоїдів гриба викликати скорочення гладеньких м’язів, судин, а також діяти на нервову систему. Відомі дві його форми: гангренозна (“антонів вогонь”) і конвульсивна (“злі корчі”).

Алкалоїди клавіцепса пурпурового широко застосовують у сучасній медичній практиці для лікування серцево-судинних і нервових захворювань. В офіційну медицину гриб був введений на початку XIX сторіччя, тоді ж було розпочато вивчення алкалоїдів. Однак в акушерстві склероції широко застосовували ще раніше.

Рід епіхлое – Epichloë. Найбільш відомим видом роду є Epichloë typhina – епіхлое рогозовидний. Характерним для цього гриба є утворення на стеблах злаків широко розпростертих стром у вигляді чохлика. На його поверхні навесні утворюються дрібні одноклітинні конідії. В липні-серпні конідіальна строма ущільнюється, потовщується, набуває оранжевого кольору; в ній розвиваються багаточисельні перитеції. Міцелій паразита розповсюджується в рослині дифузно, по міжклітинниках. Гриб є збудником чохловидної хвороби багаторічних злаків, зокрема, найчастіше зустрічається на грястиці збірній (Dactylis glomerata) та на видах тонконогу (Poa). Хвороба завдає значної шкоди при культивуванні трав на насіння.

Рід кордицепс – Cordyceps. Представники цього роду – паразити комах, павуків та, інколи, грибів.

Строма кордицепсу розвивається на муміфікованих комахах або грибах, має циліндричну ніжку і округлу (циліндричну, булавовидну) голівку, яка завжди м’ясиста, світло або яскраво забарвлена – пурпурова, оранжева, сіра, жовта, рідше червона. Перитеції занурені, еліпсовидні. Аски циліндричні. Спори нитчасті з численними поперечними перегородками. Одним з найпоширеніших видів роду є Cordyceps militaris – кордицепс військовий, який розвивається на личинках та лялечках метеликів, що зимують в грунті. Аскоспори цього гриба потрапляють на зовнішні покриви лялечки, проростають гіфальними трубками, гідролізують хітинові покриви та занурюються в тіло господаря. Гіфи гриба інтенсивно розвиваються в тілі комахи, перетворюючи його на тверду муміфіковану масу гіф, т.зв. псевдосклероцій. Восени псевдосклероцій проростає жовтогарячими головчастими стромами.

Рід нектрія – Nectria.Види цього роду мають світлі перитеції м'ясистої консистенції, які сидять групами на поверхні стерильної подушки – строми, утвореній виключно гіфами гриба, або занурені в строми. Типовим видом роду є N. cinnabarina, яка поширена на сухих гілках дерев. Проте в стадії анаморфи, яку називають Tubercularia vulgaris, гриб викликає небезпечні захворювання рослин та призводить до їх загибелі.

Інший важливий рід в складі порядку Hypocreales – гіберела (Giberella). Рід характеризується м'якими шкірястими перитеціями чорного кольору, які утворюються безпосередньо на субстраті або на стромах темно-синього кольору. Широко поширеним видом цього роду є Giberella fujikuroi – гіберела фуйкуроє або фуджикуроє,яка зустрічається переважно в анаморфній стадії – Fusarium moniliforme.

Гриб є збудником дуже небезпечної хвороби рису та інших злаків, яка отримала назву "бакане" або "хвороби дурних пагонів". Ця хвороба була виявлена на початку минулого століття на рисових плантаціях Японії, Китаю, Інді. Окремі стеблини рису виростали, видовжуючись до небаченої довжини та відмирали, не даючи зерна. У 1926 р. японський вчений Курозава вперше ізолював з ураженої рослини збудника хвороби та довів, що саме цей гриб є причиною такого ненормального росту рису. Гриб своїми продуктами обміну впливає через кореневу систему рослини, спричиняє обмежене відмирання тканин і опадання зав'язі. При цьому міжвузля витягуються, листки стають тоншими та вужчими, уражені рослини стають хроротичними і гинуть до цвітіння. Такі симптоми викликають ростові речовини – гібереліни (від назви аскової стадії гриба), які гриб синтезує в ураженій рослині. Гібереліни відомі як органічні речовини високої фізіологічної активності, здатні різко активізувати (прискорювати) ріст рослин та навіть змінювати характер їх росту.

Порядок Ксиляріальні – Xylariales

Перитеції темного забарвлення, шкірястої або вуглистої консистенції, сферичні або глекоподібні, з вузьким отвором на верхівці, розташовані переважно в крупних стромах. Сумки унітунікатні. Переважно сапротрофи.

Рід ксилярія – Xylaria.Характерною ознакою роду є наявність добре розвинутих стром, що утворені виключно гіфами гриба. Строми прямостоячі, булавовидні, темнозабарвлені, чорні, вуглистої консистенції, зазвичай утворюються по декілька. Перитеції занурені в строму. Дуже поширений рід, зокрема в листяних лісах, розвивається на гнилій деревині, переважно на старих стовбурах та пнях дерев.

Рід гіпоксилон – Hypoxylon . У представників цього роду строми червоні, бурі, коричневі, круглої та напівсферичної форми, поодинокі або зростаються, утворюючи суцільні кірки. Перитеції занурені в строму, їх отвори (носики) виступають із строми. Всі види цього роду є сапротрофами на деревині.

Порядок Пецицальні – Pezizales Порядок характеризується наявністю плодових тіл – апотеціїв, розміри яких можуть коливатись від 1 мм до 10 см. У деяких видів плодові тіла крупних розмірів, диференційовані на шляпку та ніжку, інші мають підземні (гіпогейні) апотеції. Аски еутунікатні, оперкулятні, на верхівці відкриваються кришечкою.

Анаморфи зустрічаються дуже рідко,представлені поодинокими конідієносцями, які належать до родів Oedocephalum, Costantinella та ін. Строми відсутні. Представники порядку – переважно гумусові сапротрофи.

Рід пецица – Peziza.Для розвитку цих грибів потрібна підвищена вологість, тому основна їх кількість розвивається весною.Для цього роду характерні блюдцевидні або чашовидні апотеції діаметром 1-5 см, переважно бурого або коричневого кольору, розташовані групами, сидячі, м’ясисті, спочатку кулясті, пізніше розкриваються, нерідко з нерівним краєм. Аски циліндричні, оперкулятні (відкриваються на верхівці кришечкою), 8-спорові. Спори еліпсовидні, рідше веретеновидні, одноклітинні, з 1-2 краплями олії, гладенькі або бородавчасті, безбарвні. Парафізи розгалужені, на верхівці розширені, безбарвні або забарвлені.

Більшість пецицових грибів відомі лише к сумчастій стадії, у деяких в циклі розвитку відомо конідіальне спороношення. Аски утворюються на тому ж міцелії, що й конідії.  Рід Peziza об’єднує більше 100 видів. Сюди відносяться гриби – сапротрофи. Зустрічаються на грунті (гумусові та підстилкові сапротрофи), на гнилій деревині (лігнотрофи), серед мохів, на вологих кам’янистих стінах, на згарищах (карботрофи), на екскрементах тварин (копротрофи). Найбільш поширеними в природі видами є P. badia – пецица коричнева, P. violacea – пецица фіолетова та ін.

Рід гелвела – Helvella.Плодові тіла прямостоячі, до 10 см заввишки. Шапинка спочатку ввігнута, пізніше опукла, дво- або чотирилопатева, сідловидна, гладенька, з вільним нижнім краєм або приросла до ніжки, сірувато-бура, коричнювата. Ніжка циліндрична, гладенька або трохи опушена, часто борозенчаста, порожниста, білувата. Аски циліндричні, на верхівці заокруглені, восьмиспорові. Спори одноклітинні, еліпсовидні, безбарвні, з крупною краплею олії, розташовані в один ряд. Парафізи завжди присутні, розгалужені, на верхівці розширені і дещо забарвлені. Гелвела –типовий сапротроф на грунті, зростає в лісах, на світлих галявинах серед трав'янистого покриву. Плодові тіла їстівні, з'являються переважно восени.

Рід зморшок – Morchella. Це весняні гриби, що ростуть у хвойних та листяних лісах, на галявинах, парках, у садах. Всі представники роду їстівні. У видів цього роду плодові тіла – апотеції, великі (6-12 см заввишки), м’ясисто-восковидні, мають конусовидну або яйцевидну шапинку, яка зростається з ніжкою. Шапинка має сітку складок, які утворюють комірки. Поверхня цих комірок вислана гіменієм. Колір шапинки зморшок коричневих відтінків, каротиноїди відсутні. Ніжка біла, складчаста або гладенька, порожниста. Аски циліндричні, 8-спорові. Спори еліпсоїдні, закруглені, гладенькі, одноклітинні, безбарвні або трохи забарвлені, розташовані в один ряд. Парафізи розгалужені, на верхівці розширені й забарвлені. Найбільш розповсюдженим видом є Morchella esculenta – зморшок їстівний, який має приємні смакові якості та використовується в їжу гурманами.

Рід строчок – Gyromitra.Для цього роду характерні прямостоячі, м’ясисті апотеції. Шапинка неправильно куляста або яйцевидна, місцями зростається з ніжкою, мозковидна, з глибокими звивистими складками, бура або темно-бура, рідше світла. Ніжка потовщена, порожниста. Аски циліндричні, 8-спорові. Спори еліпсоїдні або веретеновидні, одноклітинні, з 1-2 краплинами олії, на кінцях з бородавчастими потовщеннями, гладенькі, безбарвні або жовтуваті, розташовані в один ряд. Парафізи розгалужені, на верхівці розширені і трохи забарвлені.  Види цього роду – грунтові сапротрофи, зустрічаються переважно весною. На відміну від зморшок, строчки є отруйними грибами завдяки наявності в їх плодових тілах токсину гіромітрину. Цей токсин розчиняється у воді та швидко зникає, проте, ні виварювання ні висушування не видаляє його остаточно. Тому цей строчок вважається небезпечним отруйним грибом.

Порядок Туберальні – Tuberales Апотеції вторинно замкнуті, макроскопічні, підземні. Симбіотрофи, утворюють ектотрофну мікоризу з деревними породами.

Рід трюфель – Tuber. Трюфелі утворюють підземні (гіпогейні) плодові тіла, які в дозрілому віці замкнуті. Плодові тіла округлі, бульбовидні, м’ясисті або роговидні, гладенькі або з бородавчастою поверхнею, всередині з жилками, між якими знаходиться гіменіальний шар. Аски грушовидні, широко еліпсоїдні, рідше кулясті, сітчасті або щетинисті, жовтувато-коричневі або коричневі, які містять 2, 4 або 8 спор. Аскоспори завжди одноклітинні, безбарвні або бурі, кулевидні або еліпсоїдні. Звільнення спор відбувається пасивно. На молодих стадіях розвитку гриба зачатки плодових тіл закладаються у вигляді відкритого блюдцевидного утворення, на увігнутій і дещо складчастій поверхні якої формуються зачатки гіменіального шару. В подальшому таке плодове тіло, яке знаходиться в грунті, не може рости в ширину, на поверхні його гіменія розвиваються багаточисельні складки (зморшки), а потім воно замикається. Зморшки перетворюються у внутрішні, а щілини між ними – в зовнішні вени. Останні заповнюються пухкою тканиною з переплетених парафіз. У основи парафіз пізніше утворюються сумки.  Трюфелі – гриби, що дуже цінуються гурманами багатьох країн. Серед них найбільше практичне значення має Tuber melanosporum – справжній чорний французький трюфель. На Україні поширені два вида – T. brumale – справжній чорний трюфель, T. aestivum – літній трюфель. Всі трюфелі є облігатними мікоризоутворювачами.

Клас Леканороміцети – LecanoromycetesПлодові тіла наявні (апотеції, рідше перитеції). Аски унітунікатні, леканорового типу. Покриви аскоспор утворюються з мембран навколоядерного мішка. Специфічна особливість – утворюення симбіотичних комплексів із водоростями - лишайників.

Клас Локулоаскоміцети, або Дотідеоміцети – Loculoascomycetes (Dothideomycetes)Плодові тіла наявні, представлені псевдотеціями. Аски бітунікатні. Покриви аскоспор утворюються з мембран навколоядерного мішка. Конідіальні спороношення розвинуті.