Приватизація житлового фонду, розміщеного

Слід зазначити, що на території України є велика кількість запо­відників, ботанічних садів, національних парків. Наприклад, Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. за № 563/93 включе­но до міжнародної мережі біосферних заповідників, створеної з ме­тою збереження природи і проведення наукових досліджень у най­цінніших екосистемах Землі, біосферні заповідники України "Аска-нія-Нова" Херсонської області, Чорноморський — Херсонської та Миколаївської областей, Карпатський — Закарпатської області.

Вони мають загальну площу відповідно 33307 га, 87348 га, 38930 га. У тому числі заповідна зона складає 11054 га, 57048 га, 19989 га. Відповідно до положень п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", весь житловий фонд, розташований на території цих біосферних заповідників, як і бага­тьох інших, не підлягає приватизації. Важко сказати, яка кількість населення, що мешкає на території України, котра зайнята заповід­никами, позбавляється права на приватизацію.

Значна частина житлового фонду, що розташована на територі­ях природних і біосферних заповідників, згідно з чинним законодав­ством, не підлягає приватизації. Це призводить до того, що деякі громадяни України, які мешкають на територіях, що мають статус заповідників, не можуть приватизувати свої квартири.

З введенням у дію змін до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 22 квітня 1994 року за № 3981-12 суттєво змінився перелік об'єктів приватизації, згідно з яким збіль­шилася кількість квартир, що не підлягають приватизації. Пункт 2 ст. 2 зазначеного закону наклав заборону на приватизацію держав­ного житлового фонду, розташованого на територіях природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників.

Зміни у закон внесли взаємонепорозуміння між власниками квартир і квартиронаймачами державного житлового фонду, які не

-221-

встигли стати власниками. Адже вони проживають в одній місцевос­ті і права у них мають бути однаковими. Тобто найкращий вихід із становища, що склалося в силу певних об'єктивних і суб'єктивних факторів, — надати можливість всім бажаючим приватизувати їхні квартири, законодавчо встановивши спеціальний правовий режим користування належним житлом у кожному окремому випадку.

Ця заборона стосується частини населення України. З нею зіт­кнулися навіть мешканці міст, розташованих на території заповідни­ків, парків, хоча частина таких квартир державного житлового фон­ду вже була приватизована. На практиці виходить, що в одному бу­динку можуть проживати мешканці у приватизованих квартирах, а інші позбавлені права на приватизацію свого житла.

Вважаємо, що всі громадяни, які мешкають на зазначених тери­торіях, мають бути поставлені в однакові умови. Це надасть можли­вість на отримання квартир у власність усім бажаючим реалізувати своє право на приватизацію.

На думку органів державної виконавчої влади, у разі надання дозволу на приватизацію державного житлового фонду порушиться режим функціонування заповідників, забезпечення їх цілісного ре­жиму. Але незрозуміло, яке відношення мають до цього квартири, в яких мешкають ці громадяни. Для функціонування різного роду за­повідників не матиме значення фактор — хто є власником кварти­ри, розташованої на території заповідника. Адже ставлення до квар­тири її мешканця, яка перебуватиме у його приватній власності, бу­де зовсім іншим. У нього з'явиться зацікавленість у збереженні, якісному ремонті та використанні власної квартири найкращим чи­ном. Адже більшість мешканців, що проживають на зазначених те­риторіях, практично і працює в цих заповідниках, ботанічних садах тощо. Вони зацікавлені в їх збереженні та функціонуванні, в тому числі й дотриманні всіх вимог і правил, як того вимагає чинне еко­логічне законодавство України.

Необхідно радикально вирішити це питання з допомогою законо­давства. По-перше, надати дозвіл на приватизацію квартир на всіх територіях біосферних заповідників, парків, садів. По-друге, перелік заповідників, парків, садів, в яких заборонена приватизація, пови­нен затверджуватися Верховною Радою України (як це здійснюєть­ся нині для державних підприємств, установ, організацій), а жилим приміщенням, що розміщуються на їхніх територіях, повинен бути наданий статус службових. По-третє, на всіх територіях заповідни­ків, парків, садів встановити спеціальний правовий режим користу­вання житлом, який може передбачати особливості дотримання еко­логічного законодавства.

-222-

Зняття обмежень дасть змогу усунути соціальну несправедли­вість і створить умови для певної категорії громадян використати своє право на приватизацію житла. Але ця думка 45 народних депу­татів України у справі за конституційним поданням щодо відповід­ності Конституції України положень п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не знайшла підтримки в рішенні Конституційного Суду України від 28 вересня 2000 року.

Конституційний Суд визначив, що за змістом ст. 24 Конституції України під словосполученням "місце проживання" мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, сели­ще, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не кон­кретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Тому включення Законом певних жилих приміщень до переліку об'­єктів, що не підлягають приватизації, не може розглядатися як об­меження прав людини за ознакою місця проживання.

Включення окремих квартир (будинків) державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумов­люється особливістю правового статусу територій, на яких вони розташовані, або самих цих об'єктів, а також необхідністю забезпе­чення безпечних умов проживання громадян, особливістю охорони державою культурних цінностей і зон природного заповідного фон­ду, тимчасовим характером надання жилих приміщень тощо.

З огляду на це не можна розцінювати як обмеження прав і сво­бод людини і громадянина визначення Верховною Радою України конкретних об'єктів державного житлового фонду, які не підляга­ють приватизації виходячи з цільового призначення жилих примі­щень та інших обставин, пов'язаних з особливістю їх правового ре­жиму, що унеможливлюють передачу цих жилих приміщень у при­ватну власність.

Таким чином, положення п. 2 ст. 2 Закону необхідно розглядати не як обмеження прав людини за ознакою місця проживання, а як обмеження щодо окремих об'єктів державного житлового фонду, які можуть бути передані у власність громадян України.

На основі викладеного Конституційний Суд України вирішив ви­знати такими, що відповідають Конституції України (є конституцій­ними), положення п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію дер­жавного житлового фонду", і зміни в закон вносити непотрібно.

Разом з тим, встановлюючи заборону на приватизацію зазначе­них об'єктів державного житлового фонду, законодавець не перед­бачив гарантії у разі приватизації житла та компенсації у разі її непроведення для громадян, які мешкають у таких квартирах (бу­динках).

-223-

Тільки за умов зміни правового статусу території, на якій розта­шовані об'єкти житлового фонду за тих чи інших обставин, стане можливою приватизація житла, громадяни зможуть вирішувати це питання в порядку, передбаченому Законом, у тому числі шляхом звернення за захистом порушеного права до місцевого суду. Але це можна здійснити тільки в межах строків, визначених для безоплат­ної приватизації державного житлового фонду.