Зони санітарної охорони джерел водопостачання

Щодо правового режиму зон санітарної охорони джерел водопостачання див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю».

Басейни малих річок

Деякі важливі особливості використання земель водного фонду та інших земель в басейнах малих річок передбачені ст. 80 ВКУ: «З метою охорони водності малих річок забороняється:

1) змінювати рельєф басейну річки;

2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;

7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.»

Проблема. Виконання вимог ст. 80 ВКУ суттєво ускладнюється відсутністю належних матеріалів щодо визначення меж басейнів і заплав малих річок.

Правові форми використання земель водного фонду

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗКУ, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Між тим, відповідно до ч. З ст. 83, ч. ч. З, 4 ст. 84 ЗКУ передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених «цим Кодексом».

Такими випадками є, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЗКУ, безоплатна передача у власність замкнених природних водойм (загальною площею до 3 га).

Крім того, ч. 2 ст. 59 передбачає право власників «у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми».

На наш погляд, не можуть бути підставою для розширення переліку випадків, у яких можлива приватизація земельних ділянок водного фонду (смуг відведення), положення ч. З ст. 23 ЗУ «Про меліорацію земель»:

«Землі, зайняті окремими об´єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем (меліоративною мережею з гідротехнічними спорудами та насосними станціями, захисними дамбами, спостережною мережею, технологічними дорогами та спорудами на них), а також землі, виділені під смуги відведення для них, надаються у користування або у власність суб´єктам права власності на меліоративні системи, які забезпечують відповідно до цього Закону експлуатацію меліоративних систем або утворюють з цією метою спеціальні служби.» (виділення додане-А. М.)

Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що ЗКУ, прийнятий пізніше від Закону, не передбачає можливості приватизації смуг відведення.

Право постійного користування землями водного фонду

Згідно із ч. З ст. 59 ЗКУ,

«3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об´єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.»

Аналогічне правило закріплене у ч. 2 ст. 85 ВКУ. Державними водогосподарськими організаціями, згаданими у ч. З ст. 59 ЗКУ, є органи Держводгоспу України.

Із установленого знаку видно, що земельна ділянка надана у користування Рівненському облводгоспу (Рівненське МУВГ) Держводгоспу України.

Право оренди земельних ділянок водного фонду

Ч. 4 ст. 59 ЗКУ передбачено, що

«4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.»

Проблема. Неочевидним є співвідношення положень ч. 4 ст. 59 ЗКУ, яка передбачає можливість оренди «водойм», та положеннями ст. 51 ВКУ, яка регламентує відносини із надання в оренду «водних об´єктів». Як видається, надання в оренду «водойм» за ЗКУ фактично має означати надання в оренду земельних ділянок, у той же час, що мається на увазі під «орендою водойм» у ВКУ - незрозуміло: адже для спеціального водокористування орендар повинен отримати спеціальний дозвіл, і вочевидь, оренда водойми не передбачає права використання її дна.

Ч. З ст. 85 ВКУ передбачене право вторинного землекористування («тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами»). На наш погляд, така конструкція не суперечить положенням чинного ЗКУ, зокрема, ч. 5 ст. 116, яка передбачає можливість надання земельних ділянок у користування лише після вилучення у попередніх користувачів. Вважаємо, що у ч. 3 ст. 85 мова йде про певний зобов´язальний титул землекористування, який відмінний від права оренди.