Соціально-економічне становище.

Складною проблемою сучасної України є економічне реформування. Економічні реформи, що розпочалися у 1991 р., проводилися на фоні найглибшої економічної кризи, глобального падіння виробництва та небаченої інфляції. Економічна криза початку 90-х рр. ХХ ст. була спричинена також і тим, що в Україні було розташовано 2 тис. підприємств загальносоюзного значення, на які республіканське керівництво жодним чином не впливало. Значна їх частина виробляла лише комплектуючи деталі. Промисловість України виробляла не більше 20 % кінцевого продукту. 80 % торгового обороту України припадало на Росію. Тому розрив економічних зв’язків з партнерами в Росії призвів до паралічу виробництва. Народне господарство мало енергетичну залежність від російської нафти та газу. Україна мала гірші стартові умови ніж Росія. У другої був стартовий капітал для реформ у вигляді нафти, газу, золота, алмазів, валютного запасу. Україна понесла значні економічні втрати і від аварії на Чорнобильській АЕС. Саме через це існуючий економічний механізм виявився непридатним в умовах ринкової економіки.

В умовах трансформації суспільства керівництво визначило основні напрямки економічної реформи. Було обрано не радикальний, а поступовий шлях реформування, який передбачав, по-перше, приватизацію підприємств, тобто перехід від одержавленої економіки до ринкової з потужним приватним сектором, проте приватизація аж ніскільки не супроводжувалася реорганізацією та модернізацією виробництва, по-друге, реформування валютно-фінансової і кредитної систем, запровадження конвертованої валюти, по-третє, зміну економічної і галузевої структури економіки, конверсію оборонної промисловості, по-четверте, лібералізацію ринкових відносин і цін, створення можливості для вільного обігу товарів, інвестицій, трудових ресурсів.

У 1992-1994 рр. відбувався лише пошук моделей трансформації економіки. Було зроблено чимало помилок при запровадженні лібералізації економічних відносин як всередині країни, так і у відносинах із зовнішнім ринком. В цей період Україна вийшла з рубльової зони, запровадивши ерзац-валюту - купоно-карбованець. Після лібералізації цін на енергоносії того самого року ціна на газ зросла у 100 разів, нафти – у 300 разів. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, 1993 р. – у 103 рази.

З середини 90-х рр. почалася активна протидія кризовим явищам. При цьому була обрана ліберальна модель як форма управління економікою, якою передбачалися лібералізація цін, лібералізація внутрішньої і зовнішньої торгівлі, приватизація, макроекономічна стабілізація, соціальний захист населення. Проте не була врахована регулююча роль держави.

При здійсненні реформ спостерігалися такі негативні явища:

1. Погіршилася структура промисловості, сповільнилися темпи її зростання у 2005 р., скоротився приріст інвестицій, українські підприємства почали втрачати внутрішні ринки.

2. Почалася обвальна бартеризація зовнішньої політики. Експортні поставки за бартером здійснювалися за зниженими цінами, а імпортні – за завищеними. Об’єктом спекулятивних операцій найчастіше були метал і паливо.

3. Перед проведенням приватизації не були проіндексовані основні виробничі фонди, щоб знати реальну вартість майна. У 1991-2001 рр. були приватизовані усі малі підприємства і 80 % середніх і великих. Спочатку переважала приватизація на безоплатній основі за допомогою майнових сертифікатів. До жовтня 2001 р. форму власності змінили майже 75 тис. об’єктів. Того самого року були запроваджені правила, за якими контрольні пакети акцій стратегічних об’єктів продавалися промисловим інвесторам.

4. Спостерігаються негативні явища у формуванні конкурентного середовища через слабку підтримку вітчизняного виробника, надмірну відкритість внутрішнього ринку для конкурентів ззовні.

5. Існування тіньової економіки призвело до порушення грошового обігу, збільшення нелегального експорту капіталу в інші країни, скорочення грошових надходжень, поширення корупції і криміналізації суспільства. За даними Світового банку частка тіньової економіки в Латинській Америці становить 30 % валового внутрішнього продукту, Росії – понад 40 %, Україні – 47 %, Грузії – 64%.

В аграрному секторі економіки відбувалося реформування колгоспів і радгоспів через розпаювання та акціонування їхнього майна. Спочатку відбулася передача землі у колективну власність сільськогосподарських підприємств, потім розпочався розподіл земельних угідь між окремими членами колективних сільськогосподарських підприємств. Проте через нестабільність та непослідовність у реформуванні, стрімке зростання цін на енергоносії та засоби виробництва, застарілу матеріально-технічну базу агропромисловий комплекс опинився у глибокій кризі. Протягом 1990-1999 рр. рівень валової продукції сільського господарства знизився майже вдвічі.

При проведенні реформи держава втратила монопольне право власності на землю. Якщо у 1995 р. питома вага приватного землеволодіння становила 6,2 %, то у 2000 р. – 44,3 %. Успішно розвивалися особисті господарства населення. У 2000 р. вони виробили 98% картоплі, 87 % овочів, 76 % реалізованого м’яса, 73 % молока, 62 % яєць. Агропромисловому комплексу було списано і реструктуризовано боргів на суму 10 млрд грн.

Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. в Україні з’явилося понад 11 тис. сільськогосподарських підприємств, в тому числі 6 % фермерських господарств, 22 % приватних і приватно-орендних підприємств, 46 % господарських товариств, різного типу, 24 % сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Швидко відбулася приватизація переробних підприємств, а саме: підприємства м’ясної, молочної, олійної, кондитерської галузей, а також цукрових заводів. Нині продовжується приватизація підприємств хлібопекарної галузі.

Важливим кроком у здійсненні реформ в агропромисловому комплексі повинно стати створення реального ринку землі, впровадження іпотечного кредиту, залучення інвестицій.

Реформування економіки триває.