Державотворення і політичний розвиток

Тема: Незалежна Україна: проблеми трансформації суспільства (1991 – 2010рр.).

Мета:показати труднощі перехідно періоду в Україні, пов’язані з політичною, економічною і територіальною трансформаціями та національною, політичною й економічною революціями на постсоціалістичному просторі. Висвітлити основні етапи державотворчого процесу і політичного життя країни, проаналізувати стан і перспективи економічного розвитку України. З’ясувати розвиток національно-культурної сфери та принципи державної етнополітики, визначити головні засади зовнішньої політики в умовах створення нового світового порядку.

Тип заняття:лекція.

Основні поняття: соборність, багатопартійність, поліконфесійність, конституційний процес.

                                    План

1. Державотворення і політичний розвиток.

2. Національно-культурне відродження.

3. Соціально-економічне становище.

4. Міжнародне життя і зовнішня політика.

Державотворення і політичний розвиток

На момент проголошення незалежності Україна мала територію у 603,7 тис. км², що більше ніж територія таких країни, як Франція, Іспанія, Швеція, Німеччина та інші. Кількість населення сягала майже 52 млн осіб. Дві третини населення жило в містах, решта – у сільській місцевості.

З проголошенням незалежності України розпочався складний і суперечливий процес державотворення. Головною його проблемою було реформування партійно-радянської системи, створення нових державних структур та інститутів, реалізація нової моделі державотворення. Перехід до такої моделі відбувався шляхом переходу від тоталітарного до демократичного режиму, здійснення реального розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Трансформація владної конструкції виявилася не одномоментною, а поступовою, еволюційною.

Першими кроками у розбудові держави були створення необхідних механізмів захисту конституційного порядку та суверенітету. У листопаді 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”. Загальна довжина кордону суходолом та морського кордону України становила 7590 км. Україна створила власні органи державної безпеки, внутрішні війська, збройні сили. Усі громадяни СРСР, незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які постійно проживали на території України, стали її громадянами. Була введена нова державна атрибутика і символіка. У січні 1992 р. затверджено новий гімн “Ще не вмерла Україна” (автор музики – М.Вербицький), державний прапор – синьо-жовтий, у лютому 1992 р. – малий герб у вигляді тризуба, який є головним елементом великого Державного герба. Зауважимо, що Закон “Про державний гімн” було прийнято аж у березні 2003 р.

Процес відродження парламентаризму як головного елементу реформування політичної системи розпочався 5 липня 1991 р. із запровадження посади Президента України. На Президента і підпорядкований йому уряд покладалося розв’язання поточних проблем суспільного життя, а на Верховну Раду – створення нової законодавчої бази. У грудні 1991 р. під час президентських виборів Президентом України став Леонід Кравчук, на наступних дострокових виборах у червні 1994 р. і виборах у жовтні 1999 р. – Леонід Кучма. У грудні 2004 р. президентські вибори виграв Віктор Ющенко. За політичною (конституційною) реформою з 2006 р. повноваження Президента України були обмежені і таким чином країна перетворилася з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську. У законодавчому порядку остаточне розмежування повноважень між Президентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою ще не завершено, що призвело до політичного протистояння навесні 2007 р.

Законодавчим органом України є Верховна Рада у складі 450 народних депутатів, які обиралися безпосередньо виборцями на 4 роки, з 2006 р. – на 5 років. Це однопалатний парламент на чолі з Головою Верховної Ради. Народні депутати України є повноважними і відповідальними представниками народу, які обрані на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Спочатку вибори проходили за мажоритарною системою, з 1998 р. – мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою, коли 225 депутатів обиралися, які і до цього, в одномандатних округах на основі відповідної більшості, а ще 225 депутатів обиралися за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному окрузі на основі пропорційного представництва.

До повноважень Верховної Ради належать законотворення, визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку, формування державних органів, організація адміністративно-територіального устрою країни, здійснення зовнішніх функцій держави, бюджетні і контрольні повноваження.

На початковому етапі державотворення у прискореному порядку відбувалося реформування законодавства. За 1992-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, проте в умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства більшість за них виявилася відірваними від життя і не спрацювали. Вже після прийняття Декларації про державний суверенітет виникла нагальна потреба у прийнятті нової Конституції України. У червні 1991 р. була затверджена концепція нової Конституції.

Проведення у 1994 р. президентських і парламентських виборів прискорило конституційний процес. Президент очолив виконавчу владу, отримав право самостійно формувати склад уряду, очолив систему місцевих органів державної влади (державні адміністрації). У червні 1995 р. був ухвалений Конституційний договір “Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”. Узгоджувалися спірні питання: про статус Автономної Республіки Крим, державну мову, державну символіку, приватну власність, розподіл владних повноважень тощо.

Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Згідно з нею Україна за формою державного устрою визначалась як унітарна держава, за формою державного управління – президентсько-парламентська республіка. Розвитку демократизації політичної системи стало створення Конституційного Суду, Вищої ради юстиції тощо.

Вже за новою Конституцією у 1998 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. За партійними списками 4-відсотковий бар’єр подолали Комуністична партія України (КПУ) – 24,7 %, Народний рух України (НРУ) - 9,4, Блок Соціалістичної партії України (СПУ) і Селянської партії України (СелПУ) - 8,7, Партія зелених України (ПЗУ) - 5,4, Народно-демократична партія (НДП) - 4,9, “Громада” (4,6), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) і Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)) - по 4 %.

З метою подолання протистояння між президентською і парламентською гілками влади, прискорення економічної реформи, створення конструктивної більшості у парламенті 16 квітня 2000 р. було проведено Всеукраїнський референдум. За розширення повноважень Президента щодо розпуску парламенту висловилося 85 % учасників референдуму, за обмеження депутатської недоторканості – понад 89 %, зменшення чисельності депутатського корпусу – понад 90 %, створення двопалатного парламенту – 82 %. Проте Верховна Рада не підтримала імплементацію рішень референдуму. Гостра політична криза 2000 р., пов’язана з “касетним скандалом” і вбивством журналіста Г.Гонгадзе, на деякий час фактично перервала хід політичної реформи.

Продовження реформи стало можливим після чергових виборів до Верховної Ради у березні 2002 р. За партійними списками найбільшу кількість голосів отримали “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна” – понад 23 %, КПУ – майже 20 %, блок партій “За єдину Україну!” – майже 12 %. Наступного року курс на політичну реформу набув подальшого розвитку. Передбачалося створення парламентсько-президентської моделі державного управління зі зміною повноважень усіх гілок влади.

У 2004 р. відбулися президентські вибори. “Партія влади” на чолі з В.Януковичем намагалася зберегти свій контроль над усіма сферами суспільного життя. Для опозиції і широких кіл громадськості, кандидатом від яких був В.Ющенко, це був вирішальний момент для демократичної заміни корумпованого режиму. У першому турі перемогли В.Ющенко (39,87 %) і В.Янукович (39,32 %). Безпрецендентний рівень фальсифікації та адміністративне втручання у виборчий процес з боку прихильників В.Януковича під час підрахунку підсумків другого туру виборів призвели до вибуху народного протесту, що отримав назву “Помаранчева революція”. Центральна виборча комісія оголосила переможцем В.Януковича. Це рішення не визнали США, Канада, країни Європейського Союзу. 3 грудня 2004 р. Верховний суд України визнав недійсними результати другого туру. За результатами виборів 26 грудня Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів виборців, В.Янукович – 44,2 %.

П’ятнадцятирічний досвід реформування суспільно-політичної системи України свідчить про орієнтацію на демократичні цінності: права на свободу слова, об’єднань, рівність перед законом, толерантність та ін. З цією метою створювалися суспільні інститути, характерні для громадянського суспільства.

Правовою основою становлення громадянського суспільства стали Закони України “Про об’єднання громадян”, “Про творчих працівників і творчі спілки”, законодавство про власність і підприємництво. Якщо у 1995 р. було 4 тис. громадських організацій, то у 1999 р. – близько 30 тис. Це – благодійні фонди, жіночі об’єднання, культурно-освітні та мистецькі організації, об’єднання національних меншин, молодіжні спілки тощо.

Зауважимо, що профспілки не стали справжніми захисниками економічних, соціальних і культурних інтересів громадян. Виникають альтернативні Федерації профспілок України – організації. Це – Вільні профспілки шахтарів Донбасу, федерація “Солідарність” та інші.

Характерною ознакою сучасності є стрімке зростання кількості релігійних громад. Якщо у 1991 р. їх було 10,8 тис., то у 2000 р. – 23,5 тис. Вони набули статусу юридичної особи, були врегульовані питання власності, доброчинної діяльності тощо. Продовжується процес повернення релігійним громадам належних їм культових споруд, землі під забудову церков. Україна є багатоконфесійною державою, що склалося історично, оскільки вона перебувала на межі цивілізаційних розломів, Заходу і Сходу, християнства і ісламу, православ’я і католицизму. Найчисельнішими в державі є православні церкви: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква. Впливовими є Українська греко-католицька і римо-католицька церкви. Збільшується кількість прихильників протестантизму, ісламу, іудаїзму тощо.

Важливе місце у суспільно-політичному житті країни займають політичні партії. Важливою складовою політичної трансформації суспільства є перехід від монопартійності до багатопартійності. Характерною рисою пострадянського простору є поява політичних партій протягом невеликого проміжку часу. В Україні нині діє більше 100 партій. Більшість з них не має соціальної бази, сталих прихильників, слабкі ідейно й організаційно, недостатньо відображають інтереси громадян України.

Отже, Україна за невеликий проміжок часу зробила великі кроки у розбудові громадянського суспільства. Виникла велика кількість різноманітних громадських організацій, політичних партій, які, незважаючи на труднощі і суперечності, здобули прихильність виборців, що сприяє розвитку громадянського суспільства.