Поняття договору комісії і його відмінність від договору доручення.

Стаття 1011. Договір комісії

1. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії належить до договорів про надання послуг. Цей договір опосередковує, як правило, відносини торгового посередництва, тобто відносини по наданню торговельних послуг шляхом вчинення правочинів однією особою для другої. Договір комісії має широку сферу застосування при здійсненні експортно-імпортних операцій, торгівлі, у галузі обігу цінних паперів, у біржовій торгівлі.

 Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя як у договорі доручення, так і в договорі комісії. Задача обох договорів, як правило, полягає в здійсненні правочинів для іншої особи. Однак зовнішня подібність договорів доручення і комісії вичерпується тим, що обидва договори призначені врегулювати відносини по наданню посередницьких послуг.

 Розходження ж між цими договорами визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірник діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Комісіонер діє хоча й в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення відносин представництва.

 Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обов'язків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обов'язки. Особа, що укладає договір з комісіонером, саме не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам залежно від того, який саме договір укладений.

 Договір комісії є консесуальним, двостороннім, сплатним.

 Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Такими правочинами можуть бути будь-які правочини, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Найчастіше предметом договору комісії бувають угоди купівлі-продажу речей. На визначення предмета договору комісії впливає предмет та зміст угоди, що комісіонер повинний укласти. Однак не слід змішувати укладений правочин як результат діяльності комісіонера і власне дії комісіонера по укладенню угоди. Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Предметом договору можуть бути лише юридичні правочини, а не фактичні дії. Не можуть бути предметом договору комісії правочини, для здійснення яких необхідна особиста участь особи.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент — це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності.

Поняття зобов’язань про зберігання майна і їх види.

Стаття 936. Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

 2. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

 3. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання належить до договорів про надання послуг. Договір зберігання являє собою дію, направлену на передання майна у власність із наступним обов'язковим поверненням. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним із моменту передання речі зберігану. Однак ч. 2 статті, що коментується, передбачає випадки укладення договору, змістом якого є зобов'язання зберігача прийняти річ на зберігання в майбутньому. Це — консенсуальний договір, тому що права та обов'язки сторін виникають у момент укладення договору. Укладення цього договору передбачено законом тільки для осіб, які здійснюють зберігання в якості виконання своєї професійної діяльності.

 Договір зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним. Причому безоплатність його передбачається, тому що таким він вважається завжди, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути одностороннім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реальний і сплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є двостороннім.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач Як такі можуть виступати будь-які особи. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібні згода або доручення власника речі. Однак останній зберігає можливість повернути свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач повинний бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність або в окремих випадках як товариську послугу.

Предметом зберігання можуть бути всякі речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати правочин як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Від договору позики, зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, а при зберіганні — зберігач не має права здійснювати у відношенні речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинний їх зберігати.

Видами зобов'язань про зберігання майна є:

- зберігання речі у ломбарді,

- зберігання цінностей у банку,

- зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту,

- зберігання речей у гардеробі організації,

- зберігання речей пасажира під час його перевезення,

- зберігання речей у готелі,

- зберігання речей, що є предметом спору,

- зберігання автотранспортних засобів.