Поняття договору страхування. Сторони. Предмет. Види.

Стаття 979. Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Наведене поняття окрім даної статті ЦК закріплюється також у Законі України "Про страхування". Страхове правовідношення між страхувальником, страховиком і вигодонабувачем є цивільним правовідношенням і підкоряється цивільному законодавству.

Договір страхування є двосторонньо зобов'язуючим. Взаємний характер договору страхування очевидний, оскільки обидві сторони приймають на себе один перед одним зобов'язання-страхувальник — повідомити відомості про об'єкт страхування, сплачувати страхові внески, якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору, повідомити страховика про настання страхового випадку І т. ін., а страховик — здійснити страхову виплату тощо.

 Цей договір є сплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик — несе ризик настання страхового випадку, а за наявності останнього здійснює страхову виплату.

 Як правило договір страхування є реальним, тому що він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Страховик — це юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на здійснення страхування певного виду. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. В договорі, окрім нього самого, можуть приймати участь треті особи — вигодонабувачі, особи, чий інтерес або в чиїх інтересах укладається договір страхування.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя; 2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби; 5) страхування залізничного транспорту; і т.д

Види обов'язкового страхування

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування

вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів

добровільних пожежних дружин (команд); 4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; і т.д.

Поняття договору позики.

Стаття 1046. Договір позики

1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

 Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики належить до зобов'язань, направлених на передачу майна. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму, а якщо мова йшла про зазначені вище речі — рівну кількість речей того ж роду та такої ж якості. В договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі будуть мати місце фактичні правовідносини купівлі-продажу. Крім того, договор позики не може передбачати обов'язку позичальника передати саме ті грошові кошти або ті ж речі, що були йому передані позикодавцем. Предметом договору позики не можуть бути речі, що вилучені з цивільного обороту, а ті речі, що обмежені в обороті, можуть використовуватись при укладенні даного виду договорів лише з урахуванням обмежень, що встановлені законодавством.

 Частина 1 статті, що коментується, визначає предметом договору позики, зокрема, грошові кошти.

 Договір позики є одностороннім, тобто за ним обов'язку позичальника повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості кореспондує лише право позикодавця вимагати повернення предмета позики.

 Сторонами договору можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. При цьому позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками.

 Момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичного передання йому таких коштів позикодавцем. У разі якщо мова йде про безготівкові розрахунки, то право власності позичальника виникає з моменту зарахування таких коштів на його рахунок у банку.

 У разі, якщо предметом договору позики є речі, що визначені родовими ознаками, то право власності на них виникає в позичальника в момент фактичного передання йому таких речей. У договорі позики може бути передбачено, що момент фактичного передання таких речей позикодавцем визначається їх відвантаженням із складу на транспорт позичальника тощо.

 З визначення договору позики випливає, що за загальним правилом позика надається без чіткого цільового призначення щодо її використання позичальником. Проте формулювання ч. 1 статті, що коментується, не заперечує можливість існування так званої цільової позики, тобто сторони однією з істотних умов такого правочину можуть передбачити використання грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками, лише в певних чітко визначених цілях.

 Договір позики е реальним, тобто є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.