Поняття договору факторингу. Сторони. Предмет.

Стаття 1077. Поняття договору факторингу

1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

 Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

 2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Факторинг являє собою операцію по придбанню (отриманню) спеціальним суб'єктом (факторинговою компанією, банком) права на стягнення боргу. Тим самим особа, яка здійснює продаж (відступлення) вимоги до боржника звільняється від кредитного ризику, пов'язаного з можливою несплатою боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а також прискорює оборот своїх коштав шляхом одержання дострокової оплати за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У свою чергу суб'єкти, які мають право здійснювати факторингові операції (фактори), розширюють за допомогою цього договору коло послуг, які вони надають та отримують додаткові прибутки.

Юридичну сутність зобов'язань за договором факторингу складає відступлення грошової вимоги (цесія). Однак відносини факторингу мають більш складний характер, ніж звичайна цесія. У ньому комбінується відношення займу та кредиту, а також існує можливість надання інших фінансових послуг. Договір факторингу двосторонній, взаємозобов'язуючий. Залежно від домовленості сторін може бути як реальний, так і консенсуальний. За своєю природою він є змішаним, оскільки цей договір містить у своєму змісті положення, властиві договорам кредитування, застави, цесії, страхування, поручительства, агентської угоди. Форма договору факторингу підкоряється загальним правилам про форму правочинів.

 Метою договору факторингу є одержання клієнтом коштів (одержання фінансування) у рахунок відступлення ним права вимоги до третьої особи. Факторингові послуги можуть надаватися на викуп дебіторської заборгованості, під розрахункові документи, за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Крім того, грошова вимога до боржника може бути передана клієнтом фактору також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. З цією метою в договорі вказується, що відповідна грошова вимога переходить до фактора лише у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого даною вимогою.

Предметом факторингу є фінансування (кредитування) однієї особи фактором у рахунок відступлення останньому грошової вимоги цієї особи до третьої сторони. Предметом договору факторингу може бути грошова вимога двох видів: 1) грошова вимога, по якій термін оплати вже настав, але не минув термін її виконання (вимога, що є в наявності); 2) грошова вимога, термін оплати якої настане у майбутньому (майбутня вимога).

 Предметом договору факторингу, на відміну від цесії, є фінансування (кредитування) однієї особи іншою у рахунок передання останній грошової вимоги цієї особи до третьої сторони.

За договором факторингу виділяються дві групи правовідносин: зовнішні і внутрішні. Внутрішні — правовідносини між фактором і клієнтом, предметом яких є фінансування під відступлення грошової вимоги, і зовнішні — між клієнтом і третьою особою, у яких клієнт виступає як кредитор, а третя особа — боржник.

 Клієнт — це суб'єкт підприємницької діяльності, що уступає фактору право вимоги, одержуючи при цьому від нього кошти. Стосовно третьої особи (боржника) клієнт виступає як кредитор.

 Фактор — це суб'єкт підприємницької діяльності, що отримує грошову вимогу від клієнта. Відповідно до статті, що коментується, існує обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором — банки, фінансові установи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції. Третьою особою (боржником) визнається особа, яка перебував в майнових правовідносинах ьіз клієнтом, при цьому в основі їхньїх правовідносин може бути будь-який сплатний цивільно-правовий договір.        

68. Поняття і види зобов’язань про надання послуг. Відмінність цих зобов’язань від зобов’язань про виконання робіт.

Зобов'язання про надання послуг виникають із договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується на замовлення іншої сторони (замовника) надавати послугу, яка здійснюється в процесі виконання певної дії чи діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу (ст. 901 ЦК України).

До загальних ознак послуг слід віднести: а) послуги, які виступають у майновому процесі як відокремлені в часовому просторі операції; б) послуга як юридичне явище повинна бути правомірною; в) послуга не може бути відокремлена від першоджерела; г) дії щодо надання і отримання послуг повинні бути синхронними.

Згідно зі ст. 177 ЦК України послуга є самостійним об’єктом цивільних прав. Визнання послуги об’єктом цивільних правовідносин зумовлює наявність договірних зобов’язань, предметом виконання яких є здійснення боржником певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається кредитором в процесі її надання.

Цивільне зобов'язання — це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання щодо надання послуг — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування тощо).

Зобов'язання щодо виконання робіт — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

Під роботами розуміються дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати у створенні речі, її переробленні, обробленні чи іншій якісній зміні, наприклад ремонті. Причому результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, яка замовила їх виконання, а спосіб за загальним правилом визначається виконавцем.