Загальні засади цивільного законодавства (принципи).

Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Цивільний кодекс регулює дві групи відносин: 1) особисті немайнові відносини; 2) майнові відносини.

 Для особистих немайнових відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього, а іноді, навіть, і опосередкованого економічного змісту, їх об'єктом є немайнові права та інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати тільки фізичним особам. Деякі особисті немайнові права можуть мати також юридичні особи. Наприклад, юридичній особі належить право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права.

До майнових відносин, що складаються у сфері публічного права (адміністративно-владні, службові, бюджетні, податкові тощо відносини), цивільне законодавство застосовується у виняткових випадках, прямо передбачених законом. Такі відносини регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної галузі законодавства.

Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів називають методом цивільного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулюються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.

Функції цивільного права.

Функції, поряд з методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту права і характеризують його в цілому. Відповідно функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення  цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.

Функції цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання.

Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу.

Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових.

Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Прикладом є відновлення майнового становища, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно, шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень. Коли ж вчинено цивільний делікт шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодування заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян та організацій. Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.

Загальні засади цивільного законодавства (принципи).

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені найхарактерніші риси цього права. Керуючись цими принципами, законодавець удосконалює цивільне законодавство, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Крім того, принципи цивільного права можуть безпосередньо застосовуватись при врегулюванні конкретних цивільно-правових відносин.

Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Згідно з цією засадою органи державної влади і місцевого самоврядування не мають права втручання у сферу особистого життя людини, якщо остання не порушує права та законні інтереси інших суб´єктів правовідносин. Втручання в особисте життя людини може мати місце лише у визначених законом випадках.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Відповідно до ст. 84 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об´єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Свобода договору. Цивільне законодавство (ст. 627 ЦК) закріплює свободу щодо укладення договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Обмеження свободи договорів може бути встановлене лише законом. Свобода договорів знаходить свій прояв і у можливості сторін самостійно визначати вид договору, який передбачений законодавством, а також можливості самостійно створювати нові види договорів, або використовувати змішані типи договорів. Засада свободи договорів дозволяє сторонам вибрати для себе оптимальне рішення при погодженні своїх інтересів.

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Згідно з цією засадою суб´єкт підприємництва самостійно вибирає якою саме підприємницькою діяльністю займатись і яким чином провадити підприємницьку діяльність.

Судовий захист цивільного права та інтересу. На підставі цієї засади носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. Зокрема уповноважена особа має право звернутися до суду з вимогою примусити зобов´язану особу дотримуватися певної поведінки.

Справедливість, добросовісність та розумність.

Кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб´єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом). Саме меті встановлення справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати демократична держава. Виходячи з цього, в певних випадках можна допускати застосування зазначеної загальної засади цивільного законодавства переважно перед спеціальними нормами законодавства. При цьому, таке застосування не може носити загальний характер, а повинно застосовуватись у виключних випадках. Крім того, засада справедливості, добросовісності та розумності підлягає застосуванню в усіх випадках, коли правотворчий орган встановив право чи обов´язок, але не визначив їх обсяг або межі, в яких вони здійснюються (наприклад при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню).