Инженерно-педагогический коллектив профшколы и его специфика.

Інженер-педагог ( педаглг професійної школи крім підготовленоості до педагогічної діяльності повинен бути спеціалістом в тій галузі народного господарства, для якої готуються кадри в навчальному закладі. Таким чином, система професійно-педагогічної освіти інтегрує в себе педагогічну і професійну( спеціальну) складові.

Педагогічна освіта інтегрує педагогічну і предметну складові. Учитель фізики, хімії іт.п. поєднує дисципліну і методику її викладання при навчанні учнів. Це визначається метою загальноосвітньої школи – формування всебічно розвиненої особистості учня. Оволодіння передметною галуззю в даному випадку  здійснюється на рівні використання відповідних знань і умінь в повсякденному житті та при виборі професії.

Більш широка мета діяльності інженера педагога – підготовка спеціалістів з певної професії потребує від нього підготовленості до проведення як теоретичного так і практичного навчання. Для цього інженер-педагог повинен мати певний рівень кваліфікації з професії, який би перевищував рівень кваліфікації , що планується для випускників. В цьому суттєва відмінність педагога професійного навчання від вчителя предметника.

Відрізняється підготовка інженера-педагога і від підготовки  фахівця певної галузі тим, що він крім володіння фахом, повинен володіти і методикою викладання дисциплін за фахом. Другою відмінністю, що відрізняє традиційну систему спеціального професійного навчання від  професійно-педагогічної освіти тим, що всі предмети професійної підготовки носять педагогічну спрямованість.

Таким чином, професійно-педагогічна освіта є специфічним інтегративним видом освіти, яка принципово відрізняється як від педагогічної, так і від традиційно професійної. Інтегративність освіти означає прояв нової якості, яка не притаманна кожній з її складових окремо. Такою якістю є те, що інженер-педагог може не тільки самостійно оволодівати новою предметною областю в рамках відповідної галузі, але і створювати методику її викладання.

( педагог)

2. Педагогічна майстерність.

У VII класі ще до кінця першої чверті змінилися два класні керівни­ки. Перший намагався «зламати» учнів, і сам не стримався — вдарив хлопця, друга вчителька все вмовляла поводитися добре, але дисциплі­ни не було. На початку наступної чверті директор призначила нового класного керівника, яка через брак досвіду відмовлялася, та змушена була погодитися.

Проводячи урок у цьому класі, за 10 хвилин до перерви вона сказа­ла учням, що буде в них класним керівником. У відповідь почула: «Дар­ма! Подивимося! Не перша й не остання!»

Першим бажанням учительки було грюкнути дверима і вийти з класу, але вона стрималася. Змусила себе заспокоїтися, подумавши: «Зроблю вигляд, що нічого не чула». Та потім зрозуміла, що учні цьому не повірять (усі чули, а вона ні?). Може, вигнати нахабу чи змусити слухати себе? Врешті, усвідомила, що, можливо, той учень і має рацію: вона може стати у них останньою, але це залежить і від неї, і від них самих. І тоді вирішила бути відвертою з учнями: «Я знаю: ви не хочете, щоб я була у вас класним керівником. Повірте, я теж цього не бажала, але за наказом директора прийшла у ваш клас. Що б ви зробили на моєму місці?.. Ми з вами не в гостях, ви прийшли вчитися, а мене призначили класним керівником». І потім додала: «А може, ми ще і спрацюємося? Принаймні я вам обіцяю, якщо ми не зуміємо порозумітися, я все зроб­лю, щоб не бути у вас класним керівником». Після цього вона вийшла з класу і залишила дітей самих. Поступово вони її визнали.

Ми бачимо, як учителька, поставлена у стресову ситуацію, завдяки активності педагогічного мислення, рефлексивному аналізові різних можливих варіантів та їх наслідків домагається усвідомлення пробле­ми і ставить її як завдання співробітництва, яке починає розв'язувати завдяки витримці, наполегливості й оптимістичній установці.

Як уже зазначалося, педагогічні ситуації можуть створювати як учні, так і вчителі; вони бувають як спонтанними, так і заздалегідь спланова­ними. Ми розглянули приклади спонтанних ситуацій, спровокованих учнями. З'ясуймо ознаки майстерності розв'язання педагогічної задачі в ситуації розповіді вчителя, яку він заздалегідь планує для формуван­ня у дітей ціннісних орієнтацій.

Навчити професії педагога, але навчитися їй можна. Стане педагог майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання,  а,насамперед від зусиль тих хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдосконалення та шляхи його здійснення.

3.

Ефективно реалізувати зазначені функції може лише педагог-майстер. Що стоїть за поняттям педагогічна майстерність? Що притаманне праці педагога-майстра?

Майстерність завжди розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності і прийняте в педагогіці. Дехто з науковців визначає майстерність як найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків. Натрапляємо й на такі визна­чення майстерності: високе мистецтво виховання і навчання; «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва та особистих якостей учителя, інтегрований показник ступеня готовності конкрет­ної людини до виконання професійних обов'язків учителя і виховате­ля.

Справді, зовні майстерність виявляється в успішному розв'язанні різноманітних педагогічних завдань, високому рівні організованого нав­чально-виховного процесу, та сутність її в тих якостях особистості педагога, які породжують цю діяльність, забезпечують її успішність. Ці якості слід шукати не лише в уміннях, а й у тому сплаві властивостей особи­стості, її позиції, які й дають педагогові змогу діяти продуктивно і творчо.

Хоча педагогічна майстерність виявляється в діяльності, проте вона не зводиться до неї. Не можна обмежити її лише високим рівнем роз­витку спеціальних узагальнених умінь. Сутність майстерності — в осо­бистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на підставі реалізації власної системи цінностей. Майстерність — вияв найвищої форми активності особистості педагога у професійній діяль­ності, активності, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доціль­ному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання.

 Тому педагогічну майстерність необхідно розглядати як вияв педагогом свого «Я» у професії, як самореалізацію особистості в педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток особистості учня.