Аналіз та оцінка ризику на ринку цінних паперів. Модель оцінки капітальних активів (МОКА). Визначення необхідного рівня прибутковості (дисконтної ставки).

Призначення аналізу ризику - одержати необхідні дані для ухвалення рішення про доцільність участі в проекті й передбачити при цьому заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат. Ризик існує завжди, він об’єктивний. Розуміючи це й уміючи оцінити величину ризику, учасники ринку можуть значною мірою мінімізувати фінансові втрати.

Аналіз ризиків можна класифікувати на два основних види:

1. Кількісний аналіз дозволяє оцінити чисельне значення розмірів окремих ризиків і ризику проекту або конкретного цінного папера.

2. Якісний аналіз дозволяє оцінити фактори ризику, ризик етапів, робіт і операцій, при виконанні яких ризик виникає, тобто виділити потенційні області й дії ризику.

Аналізувати й оцінювати ризик звичайно рекомендується в таких ситуаціях:

- перед прийняттям стратегічних та інвестиційних рішень;

- при формуванні портфеля цінних паперів, при його оцінці й коригуванні складу цінних паперів, що входять у портфель (управління портфелем);

- при необхідності видачі або одержання кредиту, при залученні інвестицій для реалізації інвестиційних проектів;

- при діяльності в сфері консалтингу й аудиту;

- при прогнозуванні кон’юнктури й маркетингових дослідженнях на ринку.

Аналіз ризиків має носити системний характер, тобто повинна використовуватися комплексна методологія дослідження об’єктів і операцій, пов’язаних з ризиком, з метою визначення основних джерел ризику й розробки найбільш ефективних методів керування ризиком і його зниження.

Будь-який фінансовий ризик складається з двох компонентів, які називаються систематичним і несистематичним ризиком.

1. Систематичний (недиверсифікований) ризик показує, в якому ступені проявляється ризик, пов’язаний із загальним характером поведінки ринку, це ризик падіння ринку цінних паперів у цілому (зниження цін на ньому). Цей ризик властивий практично всім цінним паперам, і його не можна знизити шляхом збільшення числа й видів цінних паперів, наявних у портфелі (шляхом диверсифікованості портфеля). Цей вид ризику вважається ринковим ризиком, і на ринку цінних паперів він пов’язаний з мінливістю цін на акції даного емітента, що викликано загальноринковими коливаннями цін. Вважається, що цей ризик піддається певному прогнозуванню шляхом аналізу загального стану ринка, про який можна судити з біржових індексів. Як індикатор цього ризику приймається коефіцієнт β (бета), описаний далі.

2. Несистематичний (диверсифікований) ризик – це ризик, пов’язаний з володінням цінним папером конкретного емітента, його називають неринковим ризиком. Це вид ризику властивий конкретному об’єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він є слідством впливу внутрішніх факторів діяльності об’єкта інвестування, і негативні наслідки цього ризику можуть бути деякою мірою відвернені. Для інвестора цей ризик можна знизити шляхом диверсифікованості портфеля, тобто шляхом формування оптимального портфеля цінних паперів різних емітентів. Несистематичний компонент ризику показує, в якому ступені прояви ризику незалежні від загальної поведінки ринку.

Систематичний ризик – це єдиний ризик, що зберігається після виконання ефективної диверсифікації портфеля. Систематичний він у тому розумінні, що впливає на всі цінні папери.

Основні фактори систематичного ризику:

- процентний ризик пов’язаний з тим, що ринкові процентні ставки відображають очікування учасників ринку, й у розвинених країнах головним об’єктом аналізу й спостереження є зміни ринкових умов, коливання прибутковості довгострокових державних облігацій; прояви процентного ризику особливо помітні на ринку боргових інструментів; він впливає одночасно на більшість боргових інструментів;

- ділові цикли характеризуються процентною зміною промислового виробництва;

- довіра інвесторів до фондового ринку є останнім часом найважливішим фактором, що впливає на формування цін. Це відзначено не лише в таких країнах, як Росія, Україна, а й на ринках західних країн;

- короткострокова інфляція виражається в систематичних або сезонних коливаннях цін;

- інфляційні очікування істотно впливають на активність інвесторів і відображаються в змінах процентних ставок (зокрема ставок по безризикових активах).

Фахівці вважають, що багато інших факторів систематичного ризику впливають на прибутковість ринкових інструментів за допомогою впливу на перераховані основні фактори.

Для зниження рівня несистематичного ризику в портфелі збільшується кількість цінних паперів різних емітентів, тобто проводиться диверсифікація.

Диверсифікація (diversification) – процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладень, безпосередньо не пов’язаних між собою, це включення в портфель великої кількості цінних паперів з метою зниження його ризику.

Чим більше диверсифікований портфель (тобто чим більша кількість N цінних паперів до нього входить), тим менше частка кожного папера, що входить у портфель.

Портфель, що складається з 20 і більше обраних цінних паперів, матиме відносно низький власний ризик, а загальний ризик буде не набагато більше від наявного ринкового (систематичного) ризику. Вважається, що оптимальна кількість різноманітних активів у портфелі приблизно дорівнює 15-20. Збільшення вже майже не зменшує ризик, але збільшує витрати на управління портфелем.

Вкладення коштів у різні види цінних паперів знижує загальний ризик портфеля. Наприклад, акції й облігації часто змінюються в протилежних напрямах.

Диверсифікація дозволяє істотно мінімізувати несистематичний ризик, а систематичний ризик при цьому не піддається зниженню, він тільки усереднюється. За умови ефективних диверсифікованих інвестицій основний ступінь ризику припадає на систематичний ризик.

Систематичний ризик неможливо диверсифікувати, тому при формуванні інвестиційних стратегій та управлінні портфелем важливо правильно виділити й оцінити цей ризик.

Просте формування портфеля з певної кількості випадково підібраних активів різного класу (наприклад, акцій, облігацій) не дозволяє домогтися ефективної диверсифікації портфеля. Адже при цьому відсутня обґрунтована рекомендація, скільки яких активів має бути включено в портфель, які конкретно акції й облігації дозволяють домогтися поставлених цілей.

У зв’язку з цим учені розробили інші, більш ефективні способи диверсифікації. Найбільш відомою стратегією диверсифікації є стратегія Марковіца, що полягає у виборі активів, які мали б можливо меншу позитивну кореляцію прибутковості. Кореляція означає ступінь взаємозв’язку доходностей двох активів. Позитивна кореляція означає, що прибутковості цих активів змінюються в одному напряму. Негативна кореляція означає, що прибутковості активів змінюються в різних напрямах – коли прибутковість одного активу зростає, то іншого падає.