Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Правові форми еколого-правової відповідальності.




Правова відповідальність в галузі екології, як правило, визначається як особливий стан (вид) суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов'язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.

Аналізуючи структуру еколого-правової відповідальності, можна, як вважає один з провідних українських фахівців в галузі екологічного права В.І.Андрейцев, виділити її наступні форми:

 

1. Позитивна (активна) специфічна форма стану суспільних екологічних правовідносин, в яких активно реалізується спеціальна правосуб'єктність зобов'язаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивно юридично значимих дій в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

 

2. Негативна (ретроспективна) особлива форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов'язкове виконання інших обов'язків за допущене екологічне правопорушення.

 

28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України, в якій закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю"'

При цьому слід відмітити, що життя, здоров'я : безпека людини значною мірою залежить від якості навколишнього природного середовища.

Діюча Конституція України містить і ряд інших статей екологічної спрямованості, які закріпипи право людини й громадянина в Україні на безпечне для життя й здоров'я навколишнє природне середовище {зокрема, це ст. 50 Конституції України, яка проголошує право кожної людини на безпечне для життя й здоров'я довкілля та компенсацію завданої порушенням цього права шкоди; ст. 16 Конституції України, яка проголосила, що забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави).

Таким чином, можна говорити, що забезпечення екологічної безпеки - окремий напрямок діяльності держави, що визначений як пріоритетний і є окремою її функцією.

Таким чином, проблема реалізації принципів забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги є, безумовно, проблемою реалізації конституційних норм, в яких закріплені права на найвищі соціальні цінності: життя, здоров'я й безпеку людини.

Тобто можна говорити про проблему реалізації конституційних норм, які є логічним центром усього законодавства. Проблема реалізації конституційних норм, яка не є новою і вже знайшла своє висвітлення на сторінках наукової літератури у зв'язку з тим, що Конституцією України закріплено принципово новий (як для Основного закону колишньої радянської республіки) механізм її дії - ст. 8 Конституції закріплено, що її норми є нормами прямої дії- набула принципово нового значення.

При цьому, як відмічалося й раніше в юридичній літературі, юридична відповідальність є одним з найважливіших елементів гарантування конституційних норм і принципів4

До цього часу не вироблено єдиного, загальновизнаного підходу до визначення поняття юридичної відповідальності. Більше того, на думку деяких авторів, вживання самого терміна "відповідальність" у найрізноманітніших значеннях призводить навіть до песимістичних висновків відносно можливості вироблення єдиного поняття .

Так, наприклад, Р.О.Халфіна стверджує, що в праві термін "відповідальність" давно знайшов цілком визначений зміст, який відрізняється від загальновживаного. Зміст цього поняття, на її думку, полягає в негативних наслідках для особи чи організації, які допустили протиправний поступок. Далі вона приходить до висновку, що юридична відповідальність не має ніякого відношення до загальновживаного поняття відповідальності, а є спеціальним терміном6.

Однак таку позицію навряд чи можна сприймати буквально, оскільки це призводить до звуження ролі відповідальності в забезпеченні правового порядку взагалі й особливо у сфері екологічної безпеки, а також не враховує об'єктивні історичні етапи виникнення та формування поняття відповідальності й становлення його теперішнього, "ретроспективного" розуміння. Більше того, юридична відповідальність на сьогоднішній день не повинна спиратися лише на свої каральні важелі впливу на суб'єктів правовідносин, але й діяти превентивно, носити (мати направленість) попереджувальний, стримуючий характер, оскільки в ряді випадків порушений правовий порядок не може бути поновлений лише покаранням винної особи.

Так, позитивна юридична відповідальність в галузі екологічної безпеки полягає у відповідальному ставленні суб'єкта правовідносин до своїх обов'язків у галузі екологічної безпеки, що сформульовані в приписах правових норм, у тому числі й тих, які встановлюють відповідальність (тобто не вчиняти дій, які описані в диспозиціях правових норм, що передбачають відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки). Така думка знайшла своє відображення і в еколого-правовій літературі'.

Ретроспективна (негативна) відповідальність в галузі екологічної безпеки полягає в покладенні на правопорушника особпивого обов'язку, специфікою якого є те, що він виконується, як правило, із застосуванням заходів примусу. При цьому об'єктивним наслідком цього правопорушення є порушення екологічного правопорядку, що полягає в протиправному забруднені навколишнього природного середовища, порушенні екосистем, нанесенні шкоди, виникненні небезпеки дпя життя й здоров'я людини, а юридичною підставою виникнення правовідносин відповідальності в широкому розумінні є порушення винними особами вимог екологічної безпеки та, зокрема, права громадян на безпечне для життя й здоров'я довкілля .

Таким чином, враховуючи часто невиправний характер екологічної шкоди, ретроспективна відповідальність сама по собі не може бути гарантом чи ефективним засобом забезпечення екологічної безпеки, а має спиратися перш за все на свій позитивний вплив на охоронювані правовідносини.

Як зазначалося вище, історично обидва значення терміна "відповідальність" виникли досить давно. Так, уперше термін "відповідальність" в науку ввів Томас Ґоббс у XVII ст. і використав у значенні абстрактної відповідальності співгромадян за дії своєї держави. Гегель розумів відповідальність як розумне усвідомлення особою необхідності визначеної (встановленої) моделі поведінки.

Лише через два століття Джоном-Стюартом Міл-лем термін "відповідальність" був застосований виключно в ретроспективному значенні. І тому, як зазначають дослідники, саме його можна називати родоначальником ретроспективної відповідальності, яка в подальшому традиційно мається на увазі при розгляді проблеми відповідальності в юриспруденції9.

Однак незалежно аід того, в якому значенні термін "відповідальність" вживається, неспростовним є той факт, що юридична відповідальність (позитивна чи ретроспективна) є гарантом виконання правових норм у галузі екологічної безпеки й поряд з економічним механізмом забезпечення екологічної безпеки має позитивно впливати на правовідносини в цій сфері.

При цьому сила дії ретроспективної відповідальності полягає не стільки в санкціях, передбачених нормами за невиконання, у нашому випадку еколо-го-правових норм, і їх застосуванні в разі вчинення правопорушення, а в інших важелях впливу, а саме у впливі на правосвідомість порушника, його вихованні й вихованні третіх осіб у дусі поваги до закону й прав інших осіб, у формуванні правової культури населення.

Так, особа, утримуючись від вчинення дій, відповідальність за які передбачена законодавством, чи здійснюючи свою діяльність відповідно до діючих вимог екологічної безпеки, тим самим відповідально ставиться до своїх громадянських обов'язків, і тому відповідальність ретроспективна не наступає, але натомість можна говорити про відповідальність такої особи в позитивному значенні цього терміна.

На сьогоднішній день на практиці існує проблема застосування юридичної відповідальності за вчинені правопорушення в галузі екологічної безпеки, що, перш за есе, пов'язано, з одного боку, з недостатньою розробленістю теоретичних підходів до цього засобу гарантування екологічної безпеки, а з іншого боку, - з недостатнім законодавчим регулюванням, що полягає як у наявності прогалин у законодавстві, так і незадовільною реалізацією існуючих правових норм, у тому числі й унаслідок низької правової свідомості й правової культури населення.

 

 










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 593.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...