Застосування цивільного законодавства

У новий ЦКУ спеціально включено ряд статей стосовно застосування норм цивільного законодавства. Не випадково у ст. 9 ЦКУ підкреслено, що його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Проблема застосування цивільного законодавства зумовлена його специфікою і зокрема диспозитивністю. Стосовно імперативних норм цивільного права то їх застосування є необхідною умовою реалізації певних прав та досягнення мети.

Диспозитивність цивільного законодавства передбачає й певні закономірності його застосування:

- звичаєвість вони застосовуються у силу факту приналежності таких прав чи настання певних юридичних фактів;

- застосування самими учасниками цивільних правовідносин при їх встановленні чи виникнення спору;

-  правозастосовчими органами при зверненні учасників спірного правовідношення.

Тлучачення норм цивільного законодавства - встановлення и уяснення їх змісту (сенсу) шляхом усунення виявлених в них неясностей. Неясності можуть виникнути в силу неоднозначності формулювання норми права, її лаконічності, неадекватного відображення в нормі права об’єктивних чинників що впливають на формування даного правовідношення, відставанням норм права від потреб практики, допущених при прийнятті нормативного акту неузгодженостей із іншими нормативними актами, тощо.

В науці права прийнято розрізняти тлумачення за його суб’єктом: легальне, судове і наукове (доктринальне) тлумачення; способу: граматичне, логічне, систематичне, історичне; обсягу: буквальне, обмежене і розширене,

Суб’єктами тлумачення норм цивільного законодавства можуть бути органи, що прийняли відповідний акт, суди загальної юрисдикції, господарські суди, правознавці – вчені і практики, правоохоронні органи, а також інші особи, що застосовують норми права.

При застосуванні норм цивільного законодавства внаслідок відставання нормотворчості від потреб практики виникають прогалини, тобто відсутні норми, які безпосередньо вказують на гіпотезу чи диспозицію стосовно конкретних суспільних відносин. Ці прогалини заповнюються шляхом застосування аналогії закону и аналогії права.