Дія норм цивільного законодавства

Як і в більшості правовідносин галузевого характеру важливим є врегулювання відносин щодо дії актів цивільного законодавства у часі. Загальноприйнято, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тож встановлення такого дня має важливе значення для застосування норм права.

Норми цивільного законодавства, як і норми іншого законодавства, діють в часі, просторі та по колу осіб.  Це визначено загальними нормами і зокрема ЗУ “Про вступ законів у чинність”, загальними теоретичними постулатами та самим цивільним законом.

Акти цивільного законодавства мають порядок прийняття, надання їм чинності (реєстрації, опублікування и вступу в силу.

Дія в часі. Згідно ст. 5. ЦКУ акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Так його “Прикінцевими та перехідними положеннями” передбачено, що новий ЦКУ набирає чинності з 1 січня 2004 р. Разом з ЦКУ вступлять у дію й інші закони України. Тож ЦКУ буде застосовуватися до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Зазвичай акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Підпункт 4.2. встановлює що щодо відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Крім цього положення спадкового права ЦКУ застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання ним чинності, а також про відмерле майно у межах одного року. Щодо строків позовної давності застосовуються положення нового ЦК у тому разі, коли строк позовної давності не сплив до набрання ним чинності. До позовів про визнання заперечувального правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року застосовується позовна давність, що встановлена чинним до цього часу законодавством. Є й інші особливості.

Дія в просторі - Акти цивільного законодавства діють на підвідомчій їх прийнявшому органу:

- всієї України – норми, що прийняті загальноукраїнськими органами законодавчої і виконавчої влади;

- лише АРК - норми, що прийняті органами законодавчої і виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

- на території певного адміністративного утворення - норми, що прийняті з державними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- на території певної юридичної особи – прийняті самою юридичною особою локальні нормативні акти;

- дискретно - мононорми, що встановлені самим учасниками цивільних правовідносин. Цивільно-правові договори діють там де передбачено їх виконання, чи перебувають сторони договірних правовідносин.

Дія по колу осіб - акти цивільного законодавства поширюються на всіх осіб, що знаходяться на території, в межах якої діє це законодавство. Але норми, що регулюють відносини за участі фізичних осіб не поширюються на відносини за участю юридичних осіб, а тим більше норми, що регулюють відносини за участі юридичних осіб не поширюються на відносини за участю фізичних осіб. Крім цього, цивільним законодавством встановлюються окремі правила для юридичних осіб різної форми власності та організаційно-правової форми.

 Контрольні питання:

1. Поняття та загальна характеристика джерел цивільного права.

2. Цивільне законодавство.

3. Конституція України як основне джерело цивільного права України.

4. Юридична сила актів цивільного законодавства.

5. Дія цивільного законодавства.

6. Кодифікації цивільного законодавства та їх основні ідеї.

7. Цивільний кодекс України: його структура та основні відправні положення;

8. Основні проблеми, що виникли при розроблені і прийнятті нового ЦК України.

9. Інші кодифіковані закони цивільного законодавства України та їх взаємозв’язок.

10. Договори як джерела цивільного права та їх види.

11. Міжнародні договори та їх вплив на національне цивільне законодавство.

12. Договори з нормативним змістом.

13. Звичаї та звичаї ділового обігу

14. Судова практика.

15. Судовий прецедент та його значенні у чусачному праві.

16. Аналогія в цивільному праві.

17. Правила застосування аналогії закону та аналогії права.

18. Дія норми цивільного права в просторі.

19. Дія норми цивільного права по колу осіб.

20. Дія норми цивільного права в часі.

Лекція 3. Цивільне право як наука[81] (Р.Б.Шишка)

План:

1. Загальні проблеми наукознавства. 

2. Поняття науки цивільного права.

3. Предмет науки цивільного права.

4. Методологія науки[82] цивільного права.

5. Методи наукового пізнання цивільної доктрини.

Нормативні акти: Конституція України, ЗУ “Про науку і науково-технічну діяльність”, ЗУ “Про науково-технічну інформацію”, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с., Довідник здобувача наукових ступеня. Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації /Упорядник Ю.І.Цеков; попереднє слово Р.В. Бойка. К., 2003.

Література: Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут, -Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17, Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004, 160с.[83], Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М., Высшая школа, 1989., Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с., Сериал. Актуальные проблемы гражданского права. М., Норма. 6 выпусков; Антология уральской цивилистики. 1935-1989: Сборник статей. М., Статут. 2001. 431с., Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох товах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

 Ключова термінологія: наука і наукознавство, наука цивільного права, дослідження, проблематика дослідження, методологія правничої науки, взаємовідносини науки і практики.

1. Загальні проблеми наукознавства    

Наука розглядається як соціально значуща сфера людської діяльності що покликана розробляти і використовувати теоретично систематизовані об’єктивні знання про дійсність з метою забезпечення прогресу. Термін наука застосовується для виокремлення окремих її галузей, що характеризуються доцільно орієнтованою творчою діяльністю з визначення, вибору й розв’язанні проблем духовного в практичного освоєння дійсності. Він використовується й до цивільного права яке є різновидом науки і потребує свого пізнання.

Наукознавство – комплекс наукових дисциплін, які узагальнюють і досліджують закономірності функціонування науки як системи знань і соціального інституту, здійснюють прикладний системний аналіз організаційно-економічних і соціально-управлінських умов підвищення ефективності процесів наукової діяльності. Основне придається методології науки – системі принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Можна й говорити, що це – система застосовуваних у процесі пізнання об’єктивної, а в даному разі правової дійсності методів.

Предметом методології науки є загальні закономірності і тенденції наукового пізнання як особливої діяльності людини з продукування наукових знань з метою підвищення її ефективності. Призначення методології науки полягає:

- виявити і усвідомити рушії, передумови, і закономірності існування наукового знання і пізнання дійсності;

- дати орієнтир для вибору напряму наукового пошуку;

- вирішити фундаментальні і прикладні завдання та проблеми;

- виявити верифікаційні критерії істинності отриманого наукового результату.

 Загалом наукознавство – галузь науки, яка вивчає її функціонування і розвиток і єдності і диференціації системоутворюючих факторів, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємозв’язок науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства. Напрямком наукознавства є правознавство, а останнього – цивільне право. 

Загалом у правознавстві є два шляхи пізнання правової матерії: аналіз норм права, практики і пошук слабких місць конструкції норми права та розробка рекомендацій з її виправлення (прагматичний напрям). На такій моделі розвивається так звана західна доктрина права. Інший напрям побудова філософських конструкцій і на основі схоластичного підходу пошук вирішення проблеми. При такому підході значне місце відводиться аналізу відправних теоретичних конструкцій, їх критиці навіть тоді коли вони вже були піддані критиці і відкинуті сучасною доктриною цивільного права. Такий шлях все більше піддається критиці як безперспективний, а інколи і небезпечний для науки і особливо суспільствознавства.

Справа у тому, що наукові концепції у суспільстві повинні гармонувати із характером формації, основними панівними ідеями суспільства, спрямування його основної мети, політиці тощо. Тому велике значення придається впливу об’єктивних, а іноді і суб’єктивних чинників на формування доктрини права. З огляду на це особистість дослідника є немаловажним фактором у становленні правової доктрини та її розповсюдженні (популяризації). При тому науково діяльність як різновид творчої має рід особливостей.

Різниця між творцем-митцем і творцем-ученим – в методиці та інструментарії його творчості. Перш за все це стосується навколишнього середовища і тих життєвих обставин, на яких побудовано творчий процес. Для вченого факти є своєрідним повітрям, а для митця інколи їх не треба. Свою творчість він будує на особистому сприйнятті реального чи вигаданого ним самим світу. Доречно відзначає великий пушкініст академік Лихачов: “Факты действительности сгорают в художественном творчестве». Але якщо в творчості факти “вспыхивают метафорами …, превращая действительность в фейерверк поэтической праздности»[84], то в іншому випадку факти відходять на другий план і поступаються місцем сутності явищ, властивостей і закономірностей матеріального світу. Вчений на такій основі, як і митець, свої висновки обґрунтовувати не може. Для нього життєва чи природна реальність та їх закономірності є основними. Якщо у вченого ставлення до фактів скрупульозне і педантичне, то у митця – вільне. Він сам собі творить свій світ. Тому Давид Юм небезпідставно стверджував, що поет – брехун за професією, а про вченого такого сказати не можна. Великий О.С. Пушкін теж говорив про мистецтво як про “нас возвышающий обман”. Інакше кажучи, фальсифікація фактів у науці призводить до її тенденційності і псевдонауковості, а в мистецтві – лише до визнання його кон’юнктурним.

Загалом питання про право як науку є дискусійним серед правознавців: чи це – наука, чи це – мистецтво. Для того щоб об’єктивно вести наукові дослідження ми повинні мати відправні позиції. Такими в науці завжди є аксіоми – положення, яке сприймається на віру без доведення, а ще краще система аксіом – сукупність висловлювань, які в межах даної теорії приймаються як висхідні дані для доведення інших істинних положень даної теорії. Лише через них досягається верифікація[85] отриманих і ході наукового пошуку результатів.

По крайній мірі на цьому побудований аксіоматичний метод розробки і логічності та доказовості наукової концепції. Науковим категоріям вторинного рівня (похідним) повинні бути притаманні ознаки, що є властивими для аксіом. Якщо таких ознак нема, то така теорія може бути легко відкинута. За відсутності аксіом правовими категоріями легко маніпулювати задля досягнення певної мети. Чи не тому ми з легкістю відкидаємо деякі нежиттєві концепції.

Всяка наука повинна мати такою систему виміру якісних змін, оцінок становленостей. Без них вкрай проблематично дотриматися об’єктивності при проведенні досліджень. Наука може розвиватися виключно на суб’єктивному сприйняття дійсності. В даному разі правничої дійсності. Таким чином основне у правничій науці – пошук її аксіом.

Варто нагадати, що у свій час класична геометрія теж не мала відправних позицій. Лише згодом ними стали точка, проведена між двома точками пряма та площина як місце для проекції зображень, що з’єднують певні точки.

Якщо провести паралель счтосвно права, то для нього та цивільного права зокрема, такими оціночними категоріями є суспільство (площина) де відображаються інші визначальні в праві чинники: суб’єкт права і норми права. Крім цього, на зміст реальних правовідносин впливає і специфіка юридичного факту. Місце в суспільстві людини і визначається самою людиною через ті зв’язки, які людина в принципі встановлює для себе сама через формування своєї честі, гідності, ділової та професійної репутації, займаного у суспільстві становища, реальних правових зв’язків з іншими особами тощо. Через юридичний факт абстрактна норма права у її диспозитивному змісті визивається до виконання покладених на неї функцій і корегується в межах можливого варіанту поведінки. Таким чином, для аналізу правової дійсності ми пропонуємо категорії суспільство як верифікаційну площину для реалізації правовідносин, оцінки належного і сутнісного. Перш чим пропонувати новели та нові норми права слід визначитись в тому реальному результаті, який буде спричинений їх введенням у дію. При тому слід прорахувати можливі ефект і побічні явища негативні явища. 

 Сьогодні за відсутності власного аксіоматичного категоріального апарату при проведенні досліджень у сфері права опираються на здобутки інших наук і найчастіше філософії. Не випадково Й.О. Покровський пророче писав: “Новое время, таким образом, ищет “потеряную идею права”, ту верховную идею, которая могла бы ориентировать нас в нашей оценке всех отдельных правовых норм”[86]. Не є виключенням і ця спроба вияснити генезу, основні ідеї та напрямки розвитку цивілістичної науки взагалі і української зокрема. Чи це проблема право і людина, чи право і економіка, чи право і соціум взагалі ми повинні віднайти основну ланку в правознавстві взагалі і науці цивільного права зокрема через яку проводити подальші дослідженням.

 Але це не легко. Справа в тому, що в умовах замкненості та інформаційного голоду у нас цивілістика довгий час розвивалася виключно на одному і безмежно пануючому методі, викривленій дійсності. В цих умовах виробився синдром страусової політики і боязні критики завідомо нежиттєвих, видуманих теоретичних конструкцій. Це призвело до того, що наука тупцювала на одному місці, чи займалась штучними правовими конструкціями, які спонтанно виникали і так же йшли у забуття[87]. У полоні цих конструкцій ми знаходимось й досі.

Загальна проблема юридичної науки – розробка теоретичних моделей і практичного механізму (здебільше позитивного права) що відповідають дійсності і повинні забезпечити правосферу для людини, надійно забезпечити охорону її життя та здоров’я, честі та гідності, майнових та інших прав і правомірних інтересів.

Інша загальна проблема – моделювання права яке б узгоджувалося б з загальним спрямуванням розвитку цивілізації, внутрішнім правом людини. Стрижнем такого моделювання є ідея універсалізму права.

Не менш важлива проблема поваги пересічного громадянина до права, прав та свобод інших учасників громадянського суспільства, поважливого ставлення до виконання своїх обов’язків.

Право повинно забезпечити збагачення людини на основі поступального розвитку економіки країни, збільшення її експортного потенціалу переважно за рахунок інтелектуального потенціалу, підвищення економічної активності населення країни.

Загальною проблемою є забезпечення правопорядку в країні та створення стабільної основі для міжнародного співробітництва.  

У межах галузевого підходу є свої конкретні проблеми, що зумовлені роллю галузі права, специфікою врегулювання відносин.