Проблеми теорії фінансів у працях монетаристів та представників кейнсіанської школи.

   Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX століття економіка багатьох країн Заходу зіткнулася зі стійким і трива­лим станом макроекономічного дисбалансу, і класична теорія загальної ринкової рівноваги не змогла надати об'єктивний аналіз кризовим явищам, що відбувалися. Дати пояснення цим процесам спробував Дж. М. Кейнс. Однією із найвідоміших його праць є "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" ( 1936 р). Кейнс висунув твердження про те, що гроші „мають значення”, є посередницькою ланкою між поточною і майбутньою господарською діяльністю. На базі цієї тези він розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», що спераэться на систему їх широкого державного регулювання й вико­ристання з метою стимулювання ефективного платоспро­можного попиту, а відтак — інвестиційного процесу. Гро­ші, за Дж.М.Кейнсом,— це не просто життєво важливий елемент економічної структури суспільства, її важливий чинник. Вони, з одного боку,— об'єкт державного регу­лювання економіки, а з іншого — безпосередній інстру­мент здійснення такого регулювання. Гроші активно впливають на мотиви поведінки економічних суб'єктів і на їхні господарські рішення. Дж.Кейнс визнав норму відсотка за головний інструмент взаємозв'язку грошей з економікою.

Отож зрозуміло, що Дж. М. Кейнс став фактично засновником одного з істотних напрямків теорії грошей — теорії державної грошової політики.

Критикуючи основи неокласичної моделі відтворення, що перешкоджали теоретичному з'ясуванню кризових явищ, Дж.Кейнс запропонував новий варіант кембриджського рівняння, у якому пов'язав ліквідність із нормою обов'язкови банківських резервів:

                            М=Р(К+rК'),                                                                                                                                                                                                                                                                               де М - грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів); Р - ціна одиниці споживання (індекс «вартості життя»); К і К' - кількість одиниць споживання, яку люди бажають зберігати у грошах (відповідно готівкою і банківськими депозитами); г- норма обов'язкових банківських резервів.

Дж.Кейнс обґрунтував висновок, що в ринковому середовищі забезпечити рівновагу і рівномірність економічного зростання без державного регулювання проблематично. Тому ринковий механізм слід доповнити державним регулюванням економіки.

Важливим для економічної теорії та практики став висновок про можливість впливу держави на економіку шляхом свідомого регулювання грошового обігу. Дж.Кейнс переніс аналіз грошей з довготривалих періодів, як це відстоювала класична кількісна теорія, на короткострокові інтервали впливу грошей на економіку. Ланцюг взаємодії грошового механізму з економікою, на думку Дж.Кейнса, має такий вигляд:  М - Пр – І - Пз – ВВП,                                                          

де М - кількість грошей; Пр - відсоткова ставка; І - попит на інвестиції;               Пз - загальний обсяг платоспроможного попиту; ВВП -номінальний обсяг виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП).

Дж.Кейнс сформулював власний варіант кембріджської версії, провідними положеннями якого стали:

1.  Збільшення грошової маси в обігу і масштабів кредитування викликає пожвавлення розвитку економіки, зростання прибутків і зайнятості;

2. Оптимальний взаємозв'язок кількості грошей і цін товарів з процесом  відтворення знаходить відображення у регулюванні банківського відсотка.      

    Кейнс вважав, що в сукупності попит на гроші (М) складається з двох частин: трансакційного попиту (М₁), що є функціонуючим доходом і спекулятивного (М₂),який є функцією відсотка:              

                                            М = М₁ + М₂ = L_1(у) + L_2(і),                                                                

де у- сукупний дохід, і- норма відсотка

За Кейнсом трансакційний попит на гроші- попит на активні грошові залишки; спекулятивний – певний резерв грошей, за допомогою якого економвчний суб'єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон'юнктури.

Концепції Дж.Кейнса, перетворивши гроші у інвестиційний фактор, сприяли виробленню політики зайнятості і зростанню обсягів виробництва.

Монетаризм — один із сучасних напрямків західної еко­номічної думки, яка протягом 70-х — 80-х років впливає на зміст економічної політики провідних країн світу. Провідними її авторами стали представники чикагської школи економістів на чолі з Мілтоном Фрідменом.

Мілтон Фрідмен протягом 1950-1970-х років написав такі відомі праці, як "Капіталізм і свобода", "Монетарна теорія Сполучених Штатів, 1867—1960" (разом з А. Шварц), "Долар і дефіцит","Програма для монетарної стабільності" , "Контрреволюція у грошовій теорії".

Монетаристська доктрина у своєму розвитку пройшла де­кілька етапів, на кожному з яких розглядалось певне колопроблем. На першому етапі (кінець 50-х — початок 60-х років ХХ ст.) основні зусилля були спрямовані на розробку нового варіанту кількісної теорії грошей, що мав вигляд стабільної функції попиту на гроші, яка мала наступний вигляд:

                 М = рƒ(i^b,i^e , g, h, у, и),

де М — грошова маса;   р— абсолютний рівень цін;

i^b— величина норми процента за облігаціями;

i^e — ринкова норма доходу за акціями;  g— темп інфляції;

   h— відношення між людськими багатствами та всіма іншими формами багатства; у — реальний дохід;

и — величина, що відображає зміну смаків і уподобань.

Монетаристи стверджували,що у певний час швидкість обігу грошей є стабільною, її зміни відбуваються поступово. Головним об'єктом державного втручання в економіку у монетаристській теорії стає сфера грошових відносин. Гроші трактуються не лише як вагомий чинник, а як головна ланка ринкової економіки.Для монетаристів гроші — це головна вісь, навколо якої обертається все сучасне господарство.

Окрім того прихильники монетаризму, прогнозуючи зростання товарної маси на 1, 2, 3, 4,... відсотків, через політику додаткової емісії грошей обґрунтовували здатність держави підтримувати необхідну товарно-грошову рівновагу тривалий період часу.

Монетаристи наголошують на тому, що ринкове господарство досить стабільне і саме в змозі відновлювати економічну рівновагу.Однак господарська система штучно розділяється на дві окремі структури: власне еконо­мічну систему, яка досить збалансована, і систему грошових відносин — джерело дестабілізації. В цілому Державне регулюван­ня економіки повинно зосередитись на регулюванні лише грошового обігу. 

На другому етапі (60-ті роки ХХ ст.) зусилля монетаристів були спрямовані на роз'язання питання про характер і причини промислових циклів. У центрі монетарист­ського дослідження циклу перебувала саме причинна залеж­ність між змінами грошового запасу і коливанням національ­ного доходу. Окрім того Фрідмен та його послідов­ники визнають, що інфляція — це суто грошовий феномен.

Сам М. Фрідмен зазначав наступні особливості монетаристського підходу:

— існує певний послідовний, хоча і не абсолютний зв'язок між темпом зростання кількості грошей і темпом зростання номінального доходу;

— зміни номінального доходу відбуваються одразу за змі­ нами грошової маси через 6—9 місяців (у короткі строки впливу грошової маси підлягає виробництво, у довгі — ціни);

— інфляція — це суто грошове явище, тому що вона по­в'язана із зростанням грошової маси більше, ніж із змінами у виробництві.