Наслідки використання токсичних речовин

Крім радіаційного забруднення середовища проживання, сучасна цивілізація ви­кидає в навколишнє середовище і токсичні речовини, яких раніше на планеті не було. При такому зараженні виявляються марними надії на природні фільтри — їх природа просто не створила в процесі своєї еволюції. Наприклад, препарат ДДТ, який широ­ко використовувався в 1950-і рр. у сільськогосподарській практиці. Він уже давно забо­ронений через підвищену токсичність, а сліди його застосування вчені знаходять не тільки в традиційних харчових ланцюжках, але навіть в Антарктиді, у тілах пінгвінів.

Лихо полягає в тому, що дуже часто для високотоксичних з'єднань в організмі людини немає біологічних бар'єрів. Результат - численні алергії, хромосомні пору­шення, хронічні захворювання.

Як правило, токсичний вплив важких металів, пестицидів на людину непомітний до певного рівня їх концентрації. Однак експериментальні дані свідчать, що навіть разові контакти з такими пестицидами, як диелдрин, малатіон, паратіон, призводять до зміни біострумів головного мозку, що зберігається в окремих випадках до півроку. Вплив же найсучасніших органофосфатних пестицидів небезпечний розвитком де­пресії, дратівливості, порушенням здатності до абстрактного мислення, іншими нейропсихологічними порушеннями. Накопичуються дані про професійну патологію в осіб, безпосередньо пов'язаних із застосуванням пестицидів (механізатори, теплич­ниці тощо).

Продовольча проблема

Інші найважливіші проблеми глобального характеру: енергетика, демографічний вибух і продовольство, нерівномірність економічного розвитку Заходу і Сходу, Півночі і Півдня, збільшення міжнародних суперечностей, що переростають часом у сер­йозні регіональні конфлікти. Серед них назвемо зростаючі ножиці цін на сировинні матеріали і наукомістку продукцію розвинутих країн, посилення боротьби за джерела сировини, ринки збуту тощо.

На початку XX ст. усе населення Землі складало 1,6 млрд. людей, до 1975 р. — 4 млрд., улітку 1987 р. - 5 млрд. До 2000 р. з'явився шестимільярдний житель. Є надія, що стабілізація населення відбудеться на рівні 10-12 млрд. у середині XXI ст. Велика частина приросту населення, понад 90 відсотків, припадає на Африку, Азію, Латинсь­ку Америку. В окремих країнах приріст виробництва продовольства часто нижчий за темп його росту, тобто ситуація поглиблюється з кожним роком, і світове співтова­риство змушене надавати таким країнам продовольчу допомогу. На планеті до 1 млрд. людей недоїдають, щорічно помирають від голоду не менше 30 млн. чоловік, зокрема - 18 млн. дітей, а тривалість життя в розвинутих країнах на 16 років більше ніж у тих, що розвиваються.

Загальносвітове виробництво продовольства досягає науково обгрунтованих норм, за винятком тваринного білка. Але в розвинутих країнах споживання на третину вище за норматив, а в країнах, що розвиваються — на рівні 90 відсотків. По тваринно­му білку різниця в душовому споживанні трьох-чотириразова. Генсек ФАО (Продо­вольча і сільськогосподарська організація ООН) Е. Саумазцього при воду зауважує: «В одних країнах люди, що страждають від ожиріння, чекають нових методів лікування, а недоїдаючим не пропонується засобів для угамування голоду. Годують домашніх тва­рин, забуваючи про дітей, що потерпають від голоду».

Оброблювані землі і пасовища на планеті займають близько 4 млрд га, і най­ближчим часом вони навряд чи будуть істотно розширені. Отже, вихід можливий шля­хом інтенсифікації, зеленої революції. В Африці збір злакових культур знаходиться на рівні 10 центнерів з гектара, у Європі і СШ А - до 50 центнерів і вище. Таке стано­вище обумовлене, у першу чергу, високою культурою землеробства, застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, фунгіцидів, гербіцидів тощо. Але скільки при цьому виникає екологічних проблем! Тому утворився цілий напрям сільськогосподарського виробництва, що спеціалізується на виробництві екологічно чистих продуктів харчу­вання. Природно, що вартість таких продуктів істотно вища і вони доступні не всім верствам населення.

Соціальна екологія

Соціальна екологія — зовсім ще молода наука, що склалася на перетині екології і соціології. Що таке екологія? Слово «екологія» вперше ужив німецький учений Ернст Геккель у 1866р. у книзі «Природна історія походження». Цей термін використовуєть­ся при розгляді питань, пов'язаних з навколишнім середовищем, у перекладі з грець­кої мови «ойкос» значить «будинок». Початкове суто біологічне тлумачення слова поступово поступилося місцем більш широкому. У зв'язку з цим екологію можна виз­начити як науку, предметом вивчення якої є відношення живих істот до середовища свого проживання, їх взаємодія між собою. Соціальна екологія складається як особ­лива соціологічна наука в 60-і рр. XX ст. У 1970 р. на Всесвітньому соціологічному конгресі у Варні був створений дослідницький Комітет Міжнародної Соціологічної Асоціації з соціальної екології.

Соціальну екологію можна визначити як галузь соціології, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною і навколишнім середовищем. Соціальна екологія, що розуміється в такому контексті, вивчає відносини «природа - промислова система — суспільство». Вона повинна допомогти знайти відповідь на питання: Ідо таке «гарна природа» для подальшого розвитку суспільства і що таке «гар­не суспільство» з погляду збереження екологічної рівноваги в природі. Соціальна еко­логія повинна займатися пізнанням основних закономірностей взаємодії в системі «суспільство — природа» і визначати можливості створення моделі оптимальної взає­модії всіх її елементів. У цьому випадку вона може зробити свій внесок у вирішення глобальних проблем сучасного суспільства.

Навколишнє середовище завжди прив'язане до визначеної території. Тому в со­ціальній екології можуть виділятися окремі рівні дослідження: міста, урбанізовані зони, регіони нового освоєння і, нарешті, загальнопланетарний рівень. Соціальна екологія на всіх цих рівнях повинна прагнути до збереження екологічної рівноваги, враховува­ти взаємозв'язок усіх рівнів відповідно до девізу: мислимо глобально, діємо конкретно.

У праці Комонера «Замикання кола» викладені чотири основних глобальних еко­логічних закони, що, на думку автора, діють не тільки в біосфері, але й у сфері відносин, у соціальному середовищі. Саме тому їх можна вважати {законами соціальної екології. Ці закони такі:

• Усе пов'язано з усім.

• Ніщо не може зникнути без сліду.

• Природа знає краще.

• Ніщо не можна отримати безкоштовно.

Наприклад, четвертий закон можна прокоментувати так: глобальні екологічні системи являють собою неподільне ціле, і усе, що людина з них витягає, повинно бути компенсовано. Тому споживання природних ресурсів не може бути безмежним, а людство повинно стежити за тим, щоб за рахунок споживання природних ресурсів не поставити під сумнів основу свого розвитку й існування на планеті.

Нам потрібно знайти компроміс між прогресом і навколишнім середовищем. Для досягнення найбільш ефективних результатів при вирішенні глобальних проблем су­часної цивілізації необхідно прогнозувати розвиток суспільства.

Соціальне прогнозування

Вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації вимагає, безсумнівно, роз­робки достовірних демографічних, соціальних, екологічних, містобудівних і інших прогнозів. Відомо, що вчені Римського клубу говорили про межі росту, висували ідеї нульового росту. Іншої надії в людства, на їхню думку, немає. Інакше — нове варвар­ство на спустошеній, спотвореній і перенаселеній планеті.

В основу прогнозів можна закласти два методологічних принципи. По-перше, прискорення темпів економічного і соціального розвитку. Один рік нашого століття можна прирівняти до десятиліття XIX ст. По-друге, межі росту виводяться з простої екстраполяції, нарощування кількісних показників. Але діалектика показує, що будь-які кількісні зміни обов'язково переходять у якісні. Вихід при бажанні завжди знахо­диться, наприклад, у нових безвідхідних технологіях, в економії енергії, мінеральних ресурсів.

Більше того, людство, маючи прогнози, свідомо шукає і знаходить шляхи вихо­ду. Спочатку— полювання і збирання, потім — перехід до землеробства і скотарства, від кочового до осілого способу життя, від сіл до міських поселень; освоєння ресурсів Світового океану тощо. Усі ці якісні ривки в розвитку цивілізації — приклади вирі­шення виникаючих суперечностей.

Таким чином, установлена необхідність прогнозів для вирішення глобальних проблем людства. Вже існують і перевірені на практиці визначені методи побудови прогнозів.