Поняття та ознаки багатопартійності. Конституційно-правовий статус політичних партій.

У демократичному суспільстві політичні партії в боротьбі за державну владу поступово перетворюються на посередника між суспільством і державою. Вони є єдиним елементом громадянського суспільства, який за умови оволодіння державною владою може перетворити приватні інтереси громадян, різних соціальних верств у загальний політичний інтерес.

Громадські організації є також формою самоорганізації громадян, але, на відміну від політичних партій, участь у політичному житті не є змістом їх діяльності. Згідно Закону України «Про об'єднання громадян», вони покликані задовольняти та захищати законні соціальні, економічні, творчі, національно-культурні та інші інтереси своїх членів і не мають основною метою одержання прибутків. Статус релігійних, профспілкових, молодіжних та дитячих організацій регулюється окремими законами.

Виникнення і розвиток багатопартійності, підстава участі політичних партій у формуванні органів державної влади є, по-перше, перешкодою узурпації влади державою, по-друге, однією з гарантій реалізації конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами; по-третє, одним з політико-правових засобів здійснення представницької форми народовладдя; по-четверте, результатом втілення в життя права громадян України на свободу об'єднання у політичні партії. Закріплене в ст. 36 Конституції України це право є можливістю задовольняти первинні потреби громадян. За допомогою політичної партії найбільш суттєві з первинних потреб перетворюються на інтерес соціального шару, інший зацікавленої групи, а за умови оволодіння політичною партією державною владою, як уже зазначалося, - в загальний політичний інтерес. Якщо політична партія не виражає соціального або іншого істотного групового інтересу, тобто не має соціальної бази, і дбає про своїх внутрішньопартійних інтересах, вона неминуче приречена на поразку. Ще під час буржуазних революцій у Західній Європі виникали буржуазні партії, які боролися за політичну владу буржуазії. У другій половині ХІХ ст. створювалися робочі і селянські політичні партії. Їх боротьба за права пригноблених, проти всевладдя буржуазії, сприяла конституційному закріпленню загального, рівного виборчого права, формуванню у країнах Західної Європи та США соціальної держави. Перший в історії закон «Про політичні партії» був затверджений в 1967 р. у ФРН.

Конституція визначила Україну як демократичну державу, що обумовило один з найважливіших напрямів її модернізації та передбачає розвиток багатопартійності, удосконалення конституційно-правовового регулювання статусу політичних партій, підвищення ролі політичних партій у формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування.

Правове регулювання статусу політичних і громадських організацій розпочалося Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Політичні партії в той час перебували на стадії становлення, і тому законодавець не регулював їх статус окремим законом. Але безперервний процес розвитку багатопартійності зумовив необхідність відповідних правових заходів, які сприяли підвищенню ролі політичних партій у політичній системі України. У Законі України «Про вибори народних депутатів» 1993 р. політичні партії визначалися як суб'єкт висування претендентів у кандидати в народні депутати України, а, відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р., половина конституційного складу Верховної Ради України обиралася за списками від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Це зумовило те, що політичні партії, по-перше, стали повноцінними суб'єктами виборчого процесу, а по-друге, сприяли структуризації Верховної Ради України. Була зроблена спроба створити парламентську більшість. По-третє, вони, таким чином, активізували роботу парламентських фракцій, по-четверте, збільшили вплив на формування органів виконавчої влади. Так була започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій перед внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем'єр-міністра та ін По-п'яте, були створені такі умови, за яких зменшилося вплив позапартійних депутатів на діяльність парламенту, внаслідок чого їх чисельність різко зменшилася . Якщо під час парламентських виборів 1998 р., які проводилися за змішаною виборчою системою, з 218 депутатів, обраних в одномандатних округах, 111 були внепартійнимі1, то через півтора року кількість народних обранців, які не входили до жодної з фракцій Верховної Ради, склало 19 чол., тобто 4,2% від конституційного складу парламенту України. Така ж тенденція, тільки в прискореному темпі, відбувалася і після парламентських виборів 2002 р., що засвідчило необхідність формування органів державної влади на основі пропорційної виборчої системи. У ФРН, де затверджена змішана виборча система, чисельність незалежних депутатів, як правило, не перевищує 2-2,2% депутатів Бундестагу. А після виборів 1983 р. їх не було зовсім.

Таким чином, Закон України «Про об'єднання громадян» почав суперечити реаліям партійного життя і тенденціям суспільного розвитку. І на додачу виникла потреба привести правове регулювання статусу політичних партій у відповідність з основними положеннями Конституції України.

Через десять років після появи перших політичних партій, 5 квітня 2001 р., було прийнято Закон України «Про політичні партії в Україні». Прийняття в Україні цього Закону після порівняно короткого періоду партійної історііможно пояснити тим, що: по-перше, після здобуття Україною незалежності і проголошення шляху до демократії почалося швидке зростання кількості політичних партій, збільшення їх впливу на суспільні відносини, по-друге, розвиток політичних партій , підвищення їх ролі в політичній системі країни значно випередив формування демократичних традицій. Закон ставав їх певним компенсатором; по-третє, в останньому десятилітті ХХ і на початку ХХІ століття політико-партійна і політико-правова сторони суспільного життя в Україні розвивалися більш інтенсивно, ніж у попередні роки, не кажучи вже про ХІХ столітті; по-четверте , за більш ніж сто років партійної історії країнами Західної Європи та інших регіонів світу був накопичений чималий досвід цивілізованого участі політичних партій як в боротьбі за державну владу та її реалізацію, так і в конституційно-правовому регулюванні їх статусу. Все більше він стає надбанням українських політиків і вчених; по-п'яте, одним з основних напрямків зовнішньої політики України є інтеграція до Західної Європи, в тому числі в політичному аспекті.

Двадцять п'ятого березня 2004 український парламент ухвалив Закон «Про вибори народних депутатів України», згідно з яким вибори народних депутатів здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. З внесені 8 грудня 2004 р. зміни до Конституції України істотно підвищилася роль політичних партій у формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування. Так, на конституційному рівні за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій у Верховній Раді України повинна формуватися коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Вона вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а Прем'єр-міністру - щодо більшості складу Кабінету Міністрів України (крім Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України).

Закон України «Про політичні партії» сприяє подальшому розвитку політичних партій, підвищенню їх ролі у формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування, демократизації політичної системи, зростанню рівня політико-правової культури громадян. Сутність політичних партій випливає із сучасних тенденцій суспільного розвитку та конституційно-правового закріплення їх місця і ролі в політичній системі України. Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. З цього визначення випливає, що, по-перше, громадяни об'єднуються в політичні партії добровільно. Тобто ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку з політичних партій або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії, зазнаватимуть утисків в зв'язку з належністю до якоїсь із них. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг чи переваг. По-друге, в політичні партії громадяни об'єднуються на підставі прихильності до певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Згідно своєї ідеологічній основі (комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної, ліберальної і неоліберальної, консервативної і неоконсервативної, національно-демократичної та ін), кожна з них містить систему тактичних і стратегічних завдань і методів їх досягнення. Йдеться про певні шляхи вирішення найбільш пекучих політичних, економічних, екологічних, духовних і інших проблем, які виникли на сучасному етапі розвитку України. Партійна програма є своєрідним орієнтиром для участі громадян у політичному житті, через неї активний громадянин знаходить відповіді на питання, які ставить життя, щодо привабливості або непривабливості тієї чи іншої політичної партії.

Український законодавець передбачив зобов'язання політичної партії мати свою програму і закріпив основні її елементи: цілі і завдання партії та шляхи їх досягнення. У такому концентрованому вигляді наведена норма має важливе значення як для розвитку політичних партій, так і для підвищення їх ролі в політичній системі України. По-перше, політичні партії повинні тепер більш відповідально ставитися до підготовки своїх програм, визначення цілей і завдань партії і, особливо, шляхів їх досягнення враховуючи інтереси соціальних верств, прошарків, груп. По-друге, соціальні верстви, прошарку, групи, пов'язуючи реалізацію своїх інтересів з певною політичною партією, мають законні підстави для того, щоб поставити питання про її політичної відповідальності у вигляді недовіри на виборах або в інших формах у разі невиконання нею програмних цілей та завдань . По-третє, визначення сутності політичних партій закріплює їх місце в політичній системі України як демократичної держави. З одного боку, вони виражають політичну волю громадян. Ті політичні партії, які перемогли на виборах, беруть участь у формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування та прагнуть через них втілити в життя свої програми, підтримані громадянами. З іншого боку, політичні партії виступають активним чинником щодо згаданої вище політичної волі громадян, тобто сприяють її формуванню. По-четверте, призначення політичної партії реалізується через участь у виборах. Використовуючи досвід правового регулювання статусу політичних партій країн з глибокими демократичними традиціями, український законодавець передбачив обов'язок Міністерства юстиції України звертатися до Верховного Суду України з донесенням про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, якщо вона протягом десяти років не висувала своїх кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України. Таким чином, створений демократичний механізм очищення суспільства від політичних партій, які своєю сутністю «де-факто» вже не є суб'єктами політичної системи.

Отже, політичні партії, повинні бути частиною суспільства, породжуватися їм, від його імені, в його інтересах і під його контролем вести змагання за право формувати органи державної влади.