Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.

Конституційні права, свободи і обов'язки, закріплені в Основному Законі України, являють собою цілісну систему, яка наочно виявляється через класифікацію на основі різних критеріїв. Класифікація - один із важливих прийомів аналітичного способу вивчення державно-правових явищ. Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі таких критеріїв.

1.По суб'єктам вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більше, ніж у тих осіб, які не є громадянами.

2. По виду суб'єкта вони поділяються на індивідуальні та колективні.

3. По генезису - на природних і похідних (сформульовані в законах, міжнародних пактах).

4. За характером утворення - на основні (конституційні) і доповнюючі (конкретизуючі).

5. За черговістю їх включення до конституцій - на права першого, другого і третього поколінь.

6. За ступенем їх абсолютизація розділяється на такі, що підлягають обмеженню, і такі, які не підлягають обмеженню.

7. За змістом - на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні.

Законний інтерес - це відбите в об'єктивному праві або випливає з його загального змісту і певною мірою гарантоване державою просте юридичне дозвіл, що виражається в прагненнях суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів - з метою задоволення своїх потреб , не суперечать суспільним.

Структура законного інтересу включають в себе два елементи:

1) прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом;

2) звертатися в деяких випадках за захистом до компетентних органів.

Відмінні особливості законних інтересів:

- В законних інтересах опосередковуються прагнення, які право не встигло "перевести" в суб'єктивні права в зв'язку зі швидко розвиваються суспільними відносинами і які не можна типізувати у зв'язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю;

- В них відбиваються менш значущі і суттєві порівняно з суб'єктивними правами потреби;

- Здебільшого формально вони в законодавстві не закріплено, не мають чіткої системи, менш конкретні, визначені;

- В законних інтересах опосередковуються ті запити, які не можна ще забезпечити матеріально в тій же мірі, як суб'єктивні права;

- Вони менш гарантовані, ніж суб'єктивні права.

За суб'єктам розрізняють законні інтереси громадян, державних, громадських, комерційних та інших організацій.

В залежності від галузевої приналежності законні інтереси можуть бути матеріально-правовими - конституційними (інтерес в покращенні системи охорони здоров'я), громадянськими (інтерес автора у високому гонорар за опубліковану книгу) і т.д. і процесуально-правовими - кримінально-процесуальними, цивільно-процесуальними (інтерес позивача в призначенні судом повторної експертизи).

В залежності від їх рівня законні інтереси бувають загальними (інтерес учасника процесу у прийнятті законного і обгрунтованого рішення по справі) та приватними (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні правопорушення).

За характером законні інтереси поділяються на майнові (інтерес в найбільш повному і якісному задоволенні потреб у сфері побутового обслуговування) та немайнові (інтерес обвинуваченого в наданні йому побачення з родичами).

Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально (ч. 1 ст. 43 Конституції), а право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44 Конституції) - тільки колективно. Лише колективно може бути реалізовано право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації (ч. 1 ст. 39 Конституції), об'єднуватися в політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36).

Індивідуальні та колективні права є тісно взаємопов'язаними, хоча вони й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи індивіда.

Право індивіда - це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і в той же час мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує нормальний розвиток суспільства. Міжнародне співтовариство виробило принцип «людського виміру», яке в останній чверті XX ст. стало орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні в світі.

Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, оскільки вони формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять у той чи інший співтовариство, колектив. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями та інтересами колективних утворень. Які б не були різноманітні ці права, їх правомірність повинна визначатися людським виміром - правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи обмежувати їх. Щодо цього винятком є ​​надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, мети, яка об'єднує таке співтовариство, є актуальними і протиправними. У сучасному світі не завжди є можливість чітко поєднати індивідуальні і колективні права.