Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правове становище людини і громадянина.

Право людини - це гарантоване законом і забезпечене державою можливість поведінки особи, а свобода - область людської поведінки, до якої гос-во зобов'язується не втручатися. У сучасному світі для більшості держав характерно певний збіг поглядів на те, які права мають бути представлені індивідом, і закріплені в національних законах. Міжнародно-правові зобов'язання, що розвивають і конкретизують принцип поваги прав людини складають зміст міжнародних стандартів у галузі прав людини. Існують наступні міжнародні акти про права людини: загальна декларація прав людини 1948г./ООН /; Декларація про права осіб належать до нац. або етнічних, релігійних і мовних меньшінствам/1992г. /; Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання / 1975р. /; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Поняття і види цивільних станів особистості.

Цивільний стан - правове становище конкретного громадянина як носія різних прав і обов'язків (політичних, майнових, особистих та інш.), Яке визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Отже, відповісти на питання про громадянський стан громадянина - означає вказати факти, що індивідуалізують його (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність (цивільну, трудову і т.д.) і сімейний стан.

Цивільне становище людей неоднаково, оскільки істотно розрізняються визначають його факти та обставини. Наприклад, цивільне стан людини у віці 14 років характеризується тим, що він, володіючи цивільною правоздатністю, дієздатний частково. Цивільний стан повнолітніх громадян також по-різному, оскільки одні з них перебувають у шлюбі, а інші - ні, одні мають дітей (і, отже, батьківські права і обов'язки), а інші - ні і т.д.

Поняття цивільного стану може вживатися і в більш вузькому сенсі - правового становища громадянина як учасника лише майнових та особистих немайнових відносин, регульованих цивільним правом.

Фактами і обставинами, від яких залежить цивільно-правовий статус громадянина, надається важливе значення й іншими галузями права, у зв'язку з чим доцільно розглядати їх в узагальненому вигляді і користуватися розумінням громадянського стану в широкому сенсі.

Поняття і принципи громадянства України.

Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство слід розглядати як: а) складову частину основ констітуционного порядку України; б) суттєву характеристику основ правового статусу особи; в) як суб'єктивне право особи на громадянство і г) як правовий інститут конституційного права.

Це означає, по-перше, що громадянство є однією з головних ознак держави, по-друге, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки негромадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов'язків, і, по-третє, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідним державою. Право на громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й в міжнародних документах.

Громадянство як правовий інститут - це сукупність констітуційіх норм, які регулюють однорідні суспільні відносини по презнаходження, припиненню громадянства, процедур з питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. в редакції Закону від 16 червня 2005р., а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001р. в редакції Указу від 27 червня 2006р. У статті 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянство грунтується на таких прин-ціпах: 1) єдиного громадянства; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем або особою без громадянства і автоматичного його припинення; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

З урахуванням Конституції України та законодавства про громадянство вважаємо, що громадянство в Україні базується на таких принципах: а) єдиного громадянства України; б) запобігання виникненню випадків безгромадянства; в) неприпустимість позбавлення громадянина України громадянства; г) неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства; д ) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; е) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України; е) визнання права громадянина на зміну громадянства; з) захисту і турботи про громадян України, які перебувають за межами України; та) невидачі громадян України іноземній державі, неприпустимість їх вигнання за межі України.

Принцип єдиного громадянства, закріплений у ст. 4 Конституції України та ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Рес-публіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України і однаковою правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгражданство (апатрізм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, які регулюють питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одне й те саме особа визнається громадянином декількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства, або регулюють правовий статус осіб, які тимчасово придбали громадянства двох або більше країн. Так, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.