НАОЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ(ПОКАЗ)

Психолого-педагогічні експерименти довели, що 87 відсотків інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9 відсотків - за допомогою слуху. З того, що людина бачить, запам’ятовується 40 відсотків, з того, що чує - 20 відсотків, а з того, що водночас бачить і чує, - 80 відсотків інформації. З прочитаної інформації запам'ятовується 10 відсотків, також 10 відсотків почутої інформації, а коли ці процеси відбуваються одночасно - 30 відсотків. Якщо застосовуються аудіо-візуальні засоби, то в пам'яті учасників процесу навчання залишається 50 відсотків переказаної інформації, а час навчання скорочується на 20-40 відсотків. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, тобто такі, які, спираючись на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори. Їх значення є настільки суттєвим, тому що наочне пізнання генетично випереджає словесне.

Показ

Серед наочних методів у навчанні військовослужбовців найчастіше застосовується метод показу, в основі якого знаходяться ілюстрація і демонстрація.

Показ - це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у воїнів створюється наочний образ предмета, що вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод практично використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання військовослужбовців.

Розрізняються два види показу: ілюстрація і демонстрація. Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше підкреслити думку військового педагога. Засоби ілюстрування - це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Головна їх властивість - це нерухомість. Вони мають “оживати” в розповіді педагога.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу показу. Це можуть бути: певна діюча модель бойової техніки або зброї; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп’ютерний показ та ін. У демонстрації - менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому вона сприймається більш ефективно, ніж ілюстрація.

ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Практичні методи включають різноманітні практичні заняття у вигляді тактико-спеціальних, спеціальних, технічних, вогневих і ряду інших занять загальновійськової підготовки (рис. 3). Особливе та надзвичайно важливе місце серед практичних методів посідають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють бойову майстерність військових частин і підрозділів.

Рис. 3 Основні різновиди практичних методів навчання

Досвід організації та здійснення військово-педагогічного процесу у військових підрозділах і частинах доводить, що практичні методи становлять основу бойового навчання воїнів і забезпечують формування індивідуальної та колективної майстерності.

Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильно проведений інструктаж - короткі, лаконічні та чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ, практичних робіт і характеризується дуже стислою формою викладання вказівок про місце, час і послідовність певних практичних дій.

Для забезпечення ефективності інструктажу необхідно:

· зосередити увагу воїнів на суттєвих елементах дій певного механізму або власних дій;

· забезпечити воїнам сприятливі умови для спостереження;

· забезпечити такий темп пояснення, який відповідає послідовності показу основних дій;

· створити умови для практичного ознайомлення учасників інструктажу з відповідними видами бойової техніки та зброї або їх моделями.

Вправи

Вправи - це планомірно організоване, свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів практичних навичок і вмінь (рис.4). Під час вправ воїни оволодівають практичними діями застосування і обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення тактичних, вогневих і технічних завдань, виконання стройових і гімнастичних прийомів, дій на тактичному полі, на техніці.

Рис. 4. Основні різновиди вправ

Методика виконання вправ за різними предметами, безумовно, відрізняється. Однак можна визначити загальні умови, які сприяють успішному їх застосуванню:

· якісна підготовленість суб'єкта навчання, його уміння враховувати індивідуально-психологічні особливості воїнів;

· розуміння воїнами мети вправи, усвідомлення змісту і послідовності її виконання;

· підтримання у воїнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових повторень одноманітних дій;

· суворе дотримання нормативів бойової роботи і постійна організація змагань під час їх здійснення;

· дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від воїнів щоразу зростаючого напруження духовних і фізичних сил;

· послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності воїнів під час їх відпрацювання;

· поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ;

· систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога воїнам у подоланні труднощів і помилок в їх виконанні;

· формування у воїнів навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій;

· наближення умов виконання вправ до бойових умов тощо.

Отже, методично правильно застосовані вправи несуть не тільки дидактичні функції, але й виховні. Вони загартовують волю воїнів, розвивають у них наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню теоретичного матеріалу.