ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Як ми переконалися під час аналізу становлення та розвитку методів навчання, вони мають історичний характер. Ці методи, які використовувалися протягом багатьох століть, визначаються як традиційні. Вони не втратили своєї методичної цінності і сьогодні, тому успішно застосовуються на всіх рівнях освіти, у тому числі й у військовій. Щодо військової дидактики, то до них належать словесні, наочні, практичні, самостійні, контрольні методи.

В останні десятиріччя під впливом розвитку загальної дидактичної науки і педагогічної психології створено сучасні нестандартні методи навчання, які називаються у дидактиці активними методами навчання. Вони використовуються з метою активізації пізнавальної діяльності об'єктів навчання за допомогою спеціальних засобів. У практиці військових педагогів знаходять застосування такі активні методи навчання: аналіз конкретної ситуації, інтелектуальна розминка, сократичний метод, ”мозковий штурм” (”атака”), навчально-тематична дискусія, військово-професійна гра, професійна консультація, організаційно-діяльна гра та ін. Аналіз цих методів буде зроблено під час розгляду іншої теми.

Таким чином,

Традиційні методи навчання

УСНЕ ВИКЛАДЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Навчання воїнів відбувається за допомогою різних засобів. Особливе місце серед них посідає слово. Ці методи, які реалізуються за допомогою слова, називаються вербальними (від лат. verbalis - усний, словесний).

Основними складовими цього методу є розповідь, пояснення, лекція, їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення воїнам нових знань, пояснення порядку виконання тих чи інших дій, будови бойової техніки та зброї, ознайомлення особового складу з новими для них фактами та подіями тощо.

Перейдемо до аналізу методів усного викладання навчального матеріалу.

Розповідь

Однією з найпростіших і водночас найпоширеніших і використовуваних у процесі навчання військовослужбовців є розповідь.

Метод розповіді передбачає усне живе і образне, емоційне і послідовне викладення переважно фактичного матеріалу в пояснювальній чи оповідальній формі.

Більш детально цей метод ми розглянемо при вивченні наступних тем.

Пояснення

У навчальній практиці дуже часто разом з розповіддю або окремо використовується пояснення. Порівняно з розповіддю, яка переважно має оповідно-повідомлюючий характер, пояснення пов'язане з аналізом, тлумаченням і доказом різних аспектів матеріалу, що вивчається. Це можуть бути, наприклад, тлумачення різних закономірностей, суттєвих властивостей явищ, які вивчаються, та окремих понять.

Пояснення - це переважно монологічна форма викладення навчального матеріалу, коли є необхідність доведення або обґрунтування певного положення (закону, принципу), розкриття основи взаємодії в бою, сутності різних військових явищ, аналізу актуальних міжнародних і військових відносин та іншої різноманітної інформації.

Для підсилення ефекту пояснення можна використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо).

З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність і зниження уваги військовослужбовців. Цей недолік пояснення можна компенсувати, епізодично використовуючи під час його проведення елементи дискусії, опиту, розповіді та різноманітних прийомів проблемного навчання.

Отже, ефективне використання методу пояснення вимагає:

· докладного і чіткого формулювання навчальної задачі, сутності проблеми, яка вивчається;

· послідовного розкриття причинно-наслідкових зв’язків;

· залучення переконливих прикладів, аргументів і доказів;

· використання порівняння, зіставлення, аналогії, яскравих прикладів, бездоганної логіки викладення та ін.

Пояснення, яке є самостійним методом викладання навчального матеріалу, може також становити суттєвий прийом інших методів навчання. Наприклад, лекції, показу, практичного заняття, вправи, інструктажу.

Лекція

Широке застосування у навчальній практиці військ має лекція. Головна різниця між лекцією, розповіддю та поясненням полягає у тому, що лекція використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обгрунтування складних і об'ємних військово-наукових проблем.

Отже, лекція - це розгорнуте теоретичне викладення, науковий аналіз теоретичних і практичних проблем, великих за обсягом, логічною побудовах та тісно поєднаних з поясненням, розповіддю і доведенням.

Більш детально цей метод ми розглянемо при вивченні наступних тем.

МЕТОД ОБГОВОРЕННЯ МАТЕРІАЛУ, ЩО ВИВЧАЄТЬСЯ

Головний недолік усного викладення навчального матеріалу, який полягає у монолозі, компенсується методами обговорення матеріалу, що вивчається. Ця група методівпередбачає колективну навчально-пізнавальну роботу суб'єктів і об'єктів навчання та забезпечує активний зворотний зв'язок у процесі навчання.

Основні різновиди цієї групи методів:

· бесіда,

· мозкова атака,

· інтелектуальна розминка,

· дискусія,

· ділова гра,

· семінар та ін.

Бесіда

Бесіда - метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, є найпоширенішим у навчанні військовослужбовців. Вона є діалоговим методом навчання і має певні пошукові та активізуючи властивості. Бесіда здійснюється у формі цілеспрямованої і старанно підготовленої розмови військового педагога з воїнами. При цьому він знає відповіді на всі запитання, які підготовлено заздалегідь для обговорення з підлеглими.

Більш детально цей метод ми розглянемо при вивченні наступних тем.

Дискусія

Результативність бесіди, а також ряду інших методів навчання залежить від уміння організувати під час їх здійснення дискусію, яка є дійовим методом обговорення питання, яке вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спільної проблеми, під час якого пізнається істина.

“Сутність дискусії, - згідно з Ч.Купісевичем, - полягає в обміні думками на певну тему між суб'єктами і об'єктами навчання або тільки між об'єктами навчання”. При цьому ці думки можуть бути як власними, так і спиратися на погляди інших людей. Ефективну дискусію характеризує розмаїття думок, бажання шукати найбільш придатний варіант розв’язання дидактичної проблеми і активна участь в ній співрозмовників. Порівняно з лекцією і бесідою вона створює сприятливі умови для активізації воїнів і впливу на їх психіку, зокрема, на творчу уяву. Навчально-виховна дієвість дискусії полягає в тому, що вона вимагає від воїнів не простої відповіді на запитання, а, навпаки, обґрунтованого, емоційно забарвленого та змістовного варіанта розв‘язання цієї дидактичної проблеми та ясного і чіткого висловлювання своїх думок. Характер дискусії викликає сильні емоційні почуття її учасників, сприяє виникненню різних групових соціально-психологічних явищ, формує навички колективної роботи і уміння вислухати позиції та думки інших воїнів.

Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання, які визначаються як активні. Це, наприклад, круглий стіл, ”мозкова атака” та ін.

Семінарське заняття

Семінарське заняття багато в чому нагадує бесіду. Проте проблеми, що вивчаються і які мають теоретичний і практичний характер, обговорюються більш ґрунтовно, всебічно і глибоко. Це колективний науковий пошук певної дидактичної проблеми і шляхів її ефективного розв‘язання. Учасники заняття аналізують навчальну проблему, виявляють причинно-наслідкові зв'язки, висувають шляхи її оптимального розв’язання, відповідають на запитання і дискутують з тими, хто має протилежні думки.

Умовно можна сказати, що семінар - це творче сполучення позитивних властивостей бесіди та дискусії, але на більш високому методичному, науковому і теоретичному рівні. Такі вимоги до семінарського заняття, безумовно, передбачають відповідний рівень підготовленості об'єктів навчання. Воно проводиться з курсантами вищих військових навчальних закладів, офіцерами, прапорщиками, а також сержантами і солдатами, які мають відповідну освіту і досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблем.

Для забезпечення дієвості семінару рекомендується дотримуватися вищевикладених рекомендацій і побажань, які стосуються проведення бесіди та дискусії.

Отже, семінар - це головний вид занять для поглиблення і закріплення знань, формування переконань та розвитку особистості воїна.