Верхогляд Андрій (редактор)

ВИСТУП ЕКОЛОГІЧНОЇ АГІТБРИГАДИ "ДЗВІН"

Взагалі то тема цікава і корисна... "Бережи навколишнє середовище!" Я, Андрій Верхогляд, Подорожна Аліна, Діма Шевчук, Оля Козакевич та Таня Скиба - це всі, хто в той день "захищали навколишнє середовище". Сам захист проходив у 4-й школі. День був важким, адже, крім цього, ми ще й виступали в Палаці культури, ставили вистави на конкурсі. Але зараз не про це!!! Наша черга виступати припадала на першу годину дня!!! Ми думали, що встигнемо приїхати туди нормально, тобто з невеличким запасом часу, але цей автобус.... ГГГРРР=))). Чекали ми автобуса приблизно, за моїми підрахунками, хвилин так 50!!!!=). Кожен із нас замерз до такої міри, що про виступ і не хотілось думати. Приїхавши, ми швиденько перевдягнулись, бо на щось повільне не було вже часу, все той автобус ГГГРРР...=) Мандраж невеличкий був, але після того як наші колеги дівчата бігали туди-сюди й кричали ми хочемо в WC, мандраж зник!!!=))) Наша черга... Вийшли на сцену, трішки, звичайно, збивались, але цього ніхто із сторонніх не помітив! Слово за слово і кінець!!! В принципі, вийшло нормально, але... Але критики потім ми почули багато...!!! Людмилі Іванівні, нашій наставниці, не сподобалось!!! Говорить, що кудись поспішали... Стараєшся-стараєшся, а їм не подобається...!!!

Хаїнський Саша (редактор)

І В ЦЬОМУ РОЦІ КАРАНТИН!!!

Урааа, карантин!!!!! Взагалі то ми вже і не сподівалися, що він буде!!! Так, перед Новим роком і після постійно були розмови, що карантин буде точно!!! Проте, коли кількість учнів у класах збільшувалась, а не зменшувалась, ці розмови чулись все рідше й рідше!!! Така обстановка стала звичною для нас, тому в те, що буде карантин, ми перестали вірити!!! А ще й коли до весняних канікул залишився всього-на-всього один тиждень, то тоді вже навіть і згадувати перестали!!! "Раз в году и палка стреляет...". Це була середа... В клас зайшла Марія Андріївна. Спочатку нічого особливого, зайшла, ну то й зайшла...=) Проте слова, які вона почала говорити, були "змазані" якимось сарказмом... Але, "слово за слово" і ми почули це: "Вас закрили..."! .Хвилина тиші і мовчання, а потім як почалося: "Урааааа....!!! Ох я буду спати...! Класссс...! Нарешті...!"та багато іншого. Звичайно, в такі хвилини ти забуваєш про все, я вже й не кажу про порядок навкруги...=) Цікавим є те, що у 10 класу карантин, а хлопці ходять до школи! Навіщо? Хех... Щоб пограти у футбол! Ви думали то так просто???? Ні, це набагато складніше...!!!!=)

Хаїнський Саша (редактор)

МІСЬКИЙ КОНКУРС ШКІЛЬНИХ ТЕАТРАЛЬНИХ КОЛЕКТИВІВ

Звичайно, перший раз, коли ми показували виставу "Чумаки" в школі, вийшов не дуже... Я збивався, трохи забував слова, і взагалі, перший раз був в такому становищі! День вистави був дуже важким... Замість того, щоб виспатись, ми встали о 7 ранку... У нас в школі була репетиція агітбригади "Дзвін". Ми в цей день показували ще одну, так би мовити, виставу. Тобто мій день був таким: зранку в школу; після школи додому; після дому в 4-ту школу - там ми ставили показ нашої бригади; після 4-ї школи в Палац культури на саме головне - на показ "Чумаків"... Коротше, я як вийшов з дому о 12-й годині, так і прийшов о 20-й. Так як і кожен із нас... Я веду до того, що нас цілий день трусило...=))). Прибувши в Палац культури, я відразу почав хвилюватись, адже розумів, що через одну годинку нам на сцену... Після прибуття, ми двома колективами, адже показували дві п’єси: "Не судилося" і, звісно, "Чумаки", знайшли місце для переодягання, змінили простий одяг на сценічний. Мало хто знав, але я виступав у жіночих чоботях...=))). Прийшов наш час. Ми виступали другими, "Не судилося" - четвертими... Вийшовши на сцену, я не хвилювався завдяки оптимістичним словам Віки Павлюк, моїй партнерці по сцені. Спасибі їй велике!!! Під час виступу я дивився в зал, але нікого й нічого там не міг побачити, адже мене засліплювали ліхтарі. Можливо, це й добре, а може й погано...!? Сам виступ пройшов вдало, порівняно із першим разом...=))) Я не забував слова, й саме головне - не "тупив" на сцені...=) Час пройшов швидко... І ось на оптимістичних словах: "Собака ти, собака" все закінчилося...=))) "Хухххх..., ми молодці, все... і т. д." Тепер, через виступ, на сцену виходить інша трупа з "Не судилося"... Ми, звичайно, переживали за них, адже вони не тільки партнери по сцені, а й наші друзі й однокласники...!!! Виступили вони також нормально, але були незначні "погрішності", проте, як на мене, досить-таки вдало й професійно!!!=). Посіли ми, "Чумаки", 2 місце. Перше забрав собі колектив 8-ї школи, 3 місце - наші з "Не судилося", а 4 – 9-та школа... Я не знаю... За що 8-й школі дали перше місце??? Дивлячись не їхню репетицію, у мене складалось погане враження... Вони не знали, як по сцені правильно ходити, я вже не кажу, щоб нормально говорити свої слова...!!! Але ми всі знаємо одну правду, і ця правда лежить в одній людині, яка нас просто, банально не любить і якій ми "не "підкорилися"..."...!!! Ось така правда життя... Хочу сказати окреме спасибі тим, хто не полінувався й прийшов підтримати нас!!!!!!

Хаїнський Саша (редактор)

НЕ ПОРУШУЮЧИ ТРАДИЦІЙ

Чай в нашому житті - це традиція!!! Після завершення всіх цих вистав, я маю на увазі "Чумаки" і "Не судилося", ми зібралися у нашої "наставниці" Оксани Леонідівни, щоб відсвяткувати ті події... Торт, цукерки, звісно чай... Всі це смакували дуже добре й весело...=) Довго не думаючи, ми почали розповідати свої враження щодо виступу і виступу інших... Кожен розповідав щось своє... Проте, слухаючи своїх друзів, колег, однокласників, я чув такі слова: "... мені дуже сподобалось...". Так, я згодний з усіма, що сподобалось, то сподобалось... По-перше, майже кожен з нас перший раз виступав на такому рівні...; по-друге: такі емоції словами передати неможливо...; по-третє: це такий досвід... це безцінний досвід!!! Потім ми почули ТЕПЛІ слова від Оксани Леонідівни... Вона говорила довго... Взагалі, такі моменти запам’ятовуються надовго в нашій пам’яті...!!! Кожний із нас почув, скажімо так, характеристику про себе... Що цікаво, Оксана Леонідівна про кожного говорила по різному...=))) Таааак, було приємно... Потім до слів Оксани Леонідівни приєдналась Світлана Іванівна... Звісно, вона бачила нас по своєму... Тому почути від неї такі слова - це щось...=))) Від цього всього я дійсно зрозумів, що ми для Оксани Леонідівни чогось варті...!!!!!!!! Потім всі почали згадувати минуле... Оооо, такі моменти зігрівають пам’ять, додають людині сил та натхнення...!!!! На завершення кожен із нас розписався на картині, подарованій від журі (ох, це журі)... Ніхто із нас не писав однакових слів... У кожного було на серці щось своє... Чому я кажу «на серці»? А тому, що в той момент серце було наповнене теплом та щастям... Три годинки пролетіли, як одна мить... Тому ми швиденько зібрали все сміття і завершили це прекрасне дійство... Після цього я зрозумів, що ми один одному даруємо тільки радість... Тому потрібно пам’ятати такі моменти, під час яких твоє серце оживає і хоче чогось прекрасного...!!!!

Хаїнський Саша (редактор)