Г.С. Сковорода: життя та творчий доробок.

(1722-1794). Твори: "Сад божественних пісень", "Байки Харківські", "Початкові двері до християнської доброзвичайності", "Нарцис", переклади Плутарха, Ціцерона.

Нар на Полтавщині в козацькій родині. Освіта- КМА. Був співаком придворної капели у СПБ, подорожував у складі посольської місії. Повернувшись обійняв посаду учителя поетики Переяславського колегіуму. Сутички з єпископом Никодимом Стрибницьким змусили його піти з колегіуму і стати домашнім учителем поміщика.Після викладав у Харківському колегіумі. За цей час побував у Москві, обійшов пішки всю Слобідську Україну. Не знайшовши спільної мови з офіційними наставниками, С. повністю пориває з колегіумом, обирає життя мандрівного філософа-проповідника. 25 років мандрує він селами Лівобережної України, пише філософські діалоги, розповсюджує просвітницькі ідеї. Д. Чижевський назвав С. першим східнослов'янським філософом, виводячи його філософію з німецького містицизму. С. критикували за втечу від реальності, ізоляцію від справжніх проблем. Світ, від якого тікав С., — це не природний світ, космос, а світ соціальних відносин. Це світ зла.Не зводилася до проповіді бездіяльності і його ідея "втечі" від світу як втечі від боротьби зі злом: "Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати — значить не жити, а бути мертвим, адже турботи — рух душі і життя, а життя — це рух" . Філософія С. зростала на строкатому грунті(традиції давньоруської пори, вплив К. Транквіліона-Ставровецького (з яким Сковороду ріднить немало спільних думок), інокультурні впливи (античності, німецького містицизму).Під філософією С. розумів "любов до мудрості", що "скеровує усе коло дій своїх до тієї мети, щоб надати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яка голові всього", тобто спосіб самоусвідомлення і самоствердження людини в світі. Він дійсно зробив зі свого життя свою філософію, втілив філософію у своє життя як спосіб реалізації практичної дії щодо затвердження власних ідеалів. Не надавав великого значення теоретичній обробці, оформленню своїх філософських ідей. Тому викінченої і оформленої системи у С.немає, як і немає закінченої і докладної відповіді на всі питання, що може поставити систематик-філософ. Однак філософія С. побудована в одному стилі, пронизана одним духом, де головним постає передача внутрішнього досвіду, зображення шляху на "переображення" серця до вищої духовності. Вихід з душевної смутності у досягненні внутр свободи незалежно від зовн світу, зверненні всередину до самого себе, подоланні пристрастей, помилкової гонитви за принадами світу. Метою життя для нього були радість і веселість серця, , міцність душі. Досягнення цього блаженного спокою є мистецтвом життя, філософією. Практична спрямованість ф-ії С. Релігійне забарвлення ф-ії С. -> досягнення вищого блаженства пов'язується тут із з'єднанням душі з Богом. Гармонізація відносин людини, світу, Бога розкривається Сковородою через своєрідну проміжну ланку — світ символів. Усе це, разом взяте, надає філософії Сковороди вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування. Його філо твори можна поділити на 4 цикли. 1- "Нарцис", де мислитель стверджує, що люд невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання люд є водночас пізнання природи. 2 цикл("Дружня розмова про душевний світ") подає вчення про люд, щастя і мораль. В центрі циклу стоїть принцип "сродної" праці, найповнішого розкриття здібностей люд. В 3 циклі ("Ікона Алківіадська") узагальнює думки про духовний світ /світ символів/, загальний ідеал життя. 4 цикл ("Сварка архістратиги Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим") визначає те, з чим повинна боротись справжня люд. Останній твір Сковороди - "Діалог". Ім’я йому - "Потоп зміїний" формулює основну доктрину про три світи; "макрокосм" - Всесвіт, "мікрокосм" - світ – люд та світ символів, який складають - Біблія, міфі, релігія, а також вчення про 2 натури. Кожен світ складається з 2 натур: "видимої" і "невидимої" ."Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог".

Вчення про «дві натури» та «три світи» Г.Сковороди.

Пантеїстичний світогляд. Бог — всюдисущий, невидима натура, яка витримує усе, Господь, Цар, Отець, Розум, Істина. Дві натури: Світ скл з двох натур — божественної та матеріальної, які утворюють нерозривну і цілісну єдність, а не просто знаходяться одна поряд з другою. Бог у плоті нашій, нематеріальний у матеріальній. Божест природа має первинність перед матеріал, бо в природі сильніше те, що невидиме. Бог перебуває у матерії, поза нею і вище неї. Матерія характеризується у Сковороди так :"місце", "поле слідів Божих", "пуста матерія", "зовнішність". Наголошував на вічності і неперехідності матерії. Бог ототожнюється з природою. "Природа", "Натура" - одне з імен, якими ми можемо визначити Бога. Світ перебуває в постійному невпинному русі, що є рухом протилежностей, антитез. Світ розкладає себе, розпадається, розсипається і знову збирає себе у єдність подібно тому, як смерть зерна є народженням нової рослини.

Система світу— храм Божий, Бог відноситься до світу як зародок до розкриття, точка до числа, множини. Визнаючи множинність світів на відміну від К. Транквіліона-Ставровецького, що виділяв 4 світи, С. описував три: макрокосмос — загальний, безмежний світ, де існує усе породжене; мікрокосм, або світик, світочок-людина; символічний, або Біблія. Біблія є символічним світом тому, що в ній зібрані фігури небесних, земних та преподібних створінь, які можуть стати монументами, котрі ведуть нашу думку до розуміння вічної натури, яка захована в тлінній подібно тому, як малюнок захований у своїх барвах. У символічному Біблії, С. прагнув виявити заховану за символічними формами духовну цінність людини, знайти ідеал людських стосунків без згубного впливу плоті.

Для тлумачення символів і розв'язання тих проблем, які піднімаються, С. виробляє свій метод філософствування. Цей метод Д. Чижевський ставить якнайближче до "діалектичного методу" античності, суть якого полягає у виділенні в дійсності протилежностей і суперечностей. Дійсне буття тим і відрізняється від "явища", що в ньому сполучені протилежні ознаки, які в буванні відірвані одна від одної. Так, відносно світу ця антитетика проявляється в тому, що у цьому світі є два світи, з яких складається один світ: світ видимий і невидимий, живий і мертвий, цілий і розірваний, а все проявляється через протилежності — вічне у тлінні, життя у смерті, правда у брехні, радість у печалі. Такий метод для Сковороди, з одного боку, є засобом розглядати буття як таке, що стоїть на "роздоріжжі", має подвійний характер, та яке, з другого боку, є характеристикою тієї повноти буття, в якій сполучені, злиті протилежні ознаки, які самі по собі є однобічні, ізольовані від цілісності буття.