Соціально економічний розвиток українських земель в ХІХ столітті.

Російський царизм всіляко зміцнював в Україні самодержавний лад,спираючись на російських поміщиків, які отримали тут великі земельнінаділи. Він охороняв також станові привілеї українських та польськихпоміщиків.Основними соціальними групами населення в дореформений період булипоміщики і державні селяни. Чималу частину становили козаки і селяни,перетворені у військових поселенців. Система ведення сільськогогосподарства в цілому була відсталою, екстенсивною. Лише частина поміщиків, особливо на Півдні, застосовували машини і новітній інвентар.Одним із важливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системиі формування капіталістичних відносин ХІХ ст. був подальший розвитокпромисловості. У 1825 р. в Україні налічувалося 659 промислових

підприємств, а в 1860 р. – близько 2330. Вугледобування в Донбасі у 1860р. становило 6 млн. пудів. Активно розвивалася внутрішня та зовнішняторгівля. За кордон вивозили вугілля, ліс, пшеницю, худобу, щетину,віск, мед і таке інше.Разом з тим, важливо зазначити, що в процесі розкладуфеодально-кріпосницької системи загострювалися соціальні суперечності,посилювалася антикріпосницька боротьба.Щоб уникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест про реформу.Одночасно з маніфестом було затверджено ряд положень і додатковихправил. Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права вільнихсільських обивателів.Тепер поміщики за встановлені повинності – роботою або грішми – мусилинадавати в постійне користування селян «садибну осілість» і певний наділпольової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов’язаними на невизначений час. Тільки 1 січня 1883 р. селяни в обов’язковомупорядку мали викуповувати польові наділи.Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високоїякості тут встановлювалися менші, ніж в інших районах Росії нормиселянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних івід 3 до 4,5 десятин в лівобережних губерніях). Поміщикам надавалисяширокі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти їмнеповні наділи. Близько 100 тис. осіб одержали наділи до 1 десятини наревізьку душу. Наділи менше 5 десятин, тобто менше прожитковогомінімуму, одержали 94 % ревізьких душ. Крім того, поміщики залишили собінайкращі землі, а селянам виділяли найгірші, позбавили їх випасів,водопоїв, лісів та інших угідь.Треба відмітити, що інтересам поміщиків відповідала також викупнаоперація, яку проводив царський уряд. У цілому селяни повинні буливнести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасноїринкової вартості землі. Для державних селян, які становили 50 % всього селянства, умови реформи були сприятливіші. Вони одержали майже вдвоєбільші земельні наділи, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносилименші.У 60 – 80-х роках XIX ст. в Україні під владою Росії в цілому завершивсяпромисловий переворот, тобто перехід від мануфактури до машинної

індустрії. На великих капіталістичних підприємствах – заводах і фабриках–застосовувалися досягнення науки і техніки. Економічний розвитоквизначали насамперед галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна,металургійна, машинобудівна. Швидко озвивався Донецько-Криворізькийвугільно-залізо-рудний басейн, який став головною металургійною базоюУкраїни. Наприкінці 90-х рр. на долю України приходилася половиназагальноімперської виплавки чавуну і трохи менше половини заліза істалі.У Катеринославській і Херсонській губерніях виникли 17 великихметалургійних заводів. Більшість з них було побудовано на коштиіноземних капіталістів: англійських – завод Джона Юза з робітничимселищем Юзівка; бельгійських – Дніпровський завод у селищі Кам'янському(тепер Дніпродзержинськ); французьких – Гданцівський біля Кривого Рогу.Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського – поблизуКатеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'ївського – у Донбасі.Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україні алежало близько 90 %акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшістьприбутків яких спливала за кордон. Водночас такі об'єднання сприялирозвитку великих промислових підприємств. Більшу частину вуглевидобуткуДонбасу забезпечували великі шахти, що давали «на гора» не менше 10 млн.пудів вугілля щорічно.Значного розвитку набули і традиційні для України галузі промисловості, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції, передусімцукрова. У 60-90 рр. XIX ст. в Україні иробництво цукру зросло в 14разів. Цукрозаводчики України у 1887 р. об'єдналися в цукровий синдикат– перше в Росії капіталістичне монопольне об'єднання.Наприкінці XIX ст. виникають перші великі підприємства транспортногомашинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. На тойчас довжина залізничної колії України вже становила 8417 км.Слід зауважити, що товарообмін мав однобічний, колоніальний характер. Лише 15% українських промислових підприємств виробляли готову продукцію,а решта давали сировину для виготовлення продукції у Росії. Отже,накопичення капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентноїторгівлі з Україною.Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових соціальних верств–пролетаріату і буржуазії. Буржуазія формувалася різними шляхами.По-перше, шляхом капіталізації господарств українських, російських, польських поміщиків. По-друге, формування буржуазії йшло за рахуноквихідців з українського куркульства та міщанства. Особливістюпромислової буржуазії в Україні був її багатонаціональний склад. Щодоробітничого складу, то головним джерелом його формування було зубожілеселянство. Найбільш інтенсивно цей процес проходив у найважливіших галузях промисловості. Як і буржуазія, промисловий пролетаріат України

за своїм складом був багатонаціональний.В сільському господарстві пореформеної України розвиток капіталізмувідбувався двома шляхами, відомими під назвою прусського йамериканського. Перший передбачав повільне пристосування поміщицькихгосподарств до праці вільнонайманих робітників зі збереженням їхньоїнапівкріпосницької залежності. Селяни ж прагнули повністю позбутисякріпосницьких пут і запровадити фермерські господарства, на основі якихрозвивалося сільське господарство у Північній Америці.

У Західній Україні аграрна реформа і ліквідація кріпацтва у 1848 р.також відкрила шлях до вільного підприємництва і формуваннявільнонайманої робочої сили. Цим самим було створено передумови длязростання товаризації сільського господарства й здійснення промисловогоперевороту.Значні зміни відбулися в сільському господарстві – провідній галузіекономіки краю. Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тис.)після реформи зберегли за собою понад 40 % земель. Проте згодом великілатифундії почали переходити у власність підприємств, різних компаній,банків, заможних селян.Становлення фабрично-заводської промисловості в Західній Українівідбулося в останні три десятиліття XIX ст. Однак, там переважали дрібніпідприємства. Фабричне виробництво охопило лише окремі галузі, переважноті, які займалися добуванням, первинною переробкою сировини: лісопильну, нафто- і соледобувну, паперову, металообробну, озокеритну.Слід зауважити, що в Західну Україну наприкінці XIX ст. також широкимпотоком ринув іноземний капітал (австрійський, німецький, англійський,французький та ін.), який створював великі компанії, заволодів цілимигалузями промисловості, оптовою торгівлею, банками. У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич,

Станіслав, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася і соціальнаструктура суспільства – формувався середній клас і клас вільнонайманихробітників.Отже, реформи XIX ст. здійснювалися за моделлю наздоганяючоїмодернізації, якій притаманні ініціювання реформи «згори», вибірковезапозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей,збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільнихпротиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосногоправа і пов’язані з ним перетворення в українських землях спричинилинизку суперечливих тенденцій та процесів.