Причини і характер І світової війни. Становище України.

Початок першої світової війни. Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичнихпротиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели достворення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, щооб"єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якоговходили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першійсвітовій війні. На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою.Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту. Їхпідтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі протиавстро-нимецького блоку. Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блокамиєвропейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю."Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримкиНімеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії. Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри.Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув звізитом до столиці Боснії Сараєво. Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" вАвстрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї

загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецькогоімператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербськоїнаціоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившисьпідтримкою Берліна, Відень пред"явив 23 липня Сербії ультиматум. СоюзницяСербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавшипроект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, апрезидент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політикищодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що сербія погодилася майжез усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну. Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свогостратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росіяпочала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, аперед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушеннянейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війниНімеччині. Так почалася перша світова війна. Причини першої світової війни. Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, утому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в нихобстановку революційної кризи. Основною її причиною було небачене загострення суперечностей міжпровідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічногорозвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніжАнглія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливовисокого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США іНімеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст.

вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувшиАнглію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва міжцими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини ізбуту. На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічнепанування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь.До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному бувзаверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція,натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь.Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причинпершої світової війни. Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток

науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобіввинищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військовімонополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних маслюдей. Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об"єднавшизусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередоднівійни свідчить, що це не так. По-перше,поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту і Троїстий союз- вжеозначав неминучість великої європейської війни. По-друге,намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялисяплани ведення війни. По-третє,в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зросталачисельність армій. У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшенняармії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельністьсухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшеннярекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройнісили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовженнятерміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років,

що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн.400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посиленняармії" мала збільшитися на 400 тис. осіб. Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на йогоімперіалістичній стадії.23. Лютнева революція. Утворення Центральної ради.Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії.ПередумовиУчасть Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі вПетрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Початок революції

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.

Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.

Перехід влади до Тимчасового уряду

В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).

   ЦЕНТРАЛЬНА РАДА.

Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.

4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обраноМихайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.