Український національно-визвольний рух в кінці ХІХ ст

З чим прийшла Україна до початку ХХ ст.?

Українські землі перебували в складі двох імперій: Російської та Австро-Угорської. Могутнім каталізатором визвольних процесів в Україні були реформи 60–70-х рр. в Російській імперії, що привели до ліквідації кріпацтва, поступового демонтажу феодальної системи та неминучих буржуазних соціально-економічних і політичних перетворень. Таким же імпульсом змін в Галичині була революція 1848 р. Опинившись в умовах безпосереднього тиску, український рух другої половини ХІХ ст. в Російській імперії скотився до рівня “українофільства” – м’якого, лояльного до влади руху в чисто культурницьких формах. Сам термін “українофільство” показує патологічність українства в імперії (як би сприймалось, наприклад, німецькофільство в Німеччині, тобто любити німецьке в Німеччині? Абсурд). Характерними ознаками національного руху в другій половині ХІХ ст. були:

− відсутність власної політичної орієнтації, копіювання чужих зразків;

− домінування ідей федералізму та автономізму, концепції самостійності України перебували в зародковому стані;

− національний нігілізм (байдужість до національних проблем) тощо.

Тільки в 90-х рр. ХІХ ст. український національний рух вийшов на якісно новий рівень, характерною ознакою якого була його політизація та творення українських національних партій. На політичну арену вийшло нове покоління діячів, яке не хотіло задовольнятись лише дозволеною урядом культурницькою діяльністю.

Перші українські політичні партії виникли в Галичині. Це були:

1. Русько-українська радикальна партія (1890 р.). [Лідери: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Вперше постулат незалежності України був поставлений у книзі Ю. Бачинського “Украйна ірридента” (1895р.) та новій редакції РУРП (1895 р.)].

2. Українська національно-демократична партія (1899 р.). [Лідери: І. Франко, М. Грушевський. Наймасовіша і найвпливовіша].

3. Українська соціал-демократична партія (1899 р.). [Лідери: М. Ганкевич, Ю. Бачинський, С. Вітик].

4. Русько-український християнський союз (1896 р.). [С. Сембратович, галицький митрополит. Партія клерикального характеру].

Характерною ознакою політичного руху в Галичині було те, що тут на відміну від Наддніпрянської України, ідея політичної самостійності була домінуючою, вона стала гаслом українських змагань. Щодо українського національного руху в Російській імперії, то тут у 90-х рр. лише закладалась база, фундамент тих процесів, які принесли свої плоди десятиліттям пізніше.

На території Наддніпрянської України в 1891 р. виникло таємне товариство “Братство Тарасівців” (І. Липа, М. Байздренко, В. Боровик, М. Базькевич), яке вперше після Т. Шевченка заявило, що його мета – “дати Україні національну волю”. 1898–99 рр. відбулися два з’їзди студентських громад. І, нарешті, в 1900 р. в Харкові була утворена перша політична українська партія в Російській імперії – Революційна українська партія (РУП) [Лідери: Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський].

На прохання Д. Антоновича програму партії (РУП) підготував М. Міхновський. Вона вийшла окремою брошурою під назвою “Самостійна Україна,” де вперше була поставлена ідея незалежності України як програмна мета. На жаль, до 1917 року ця ідея не була пануючою в українському політичному русі, оскільки більшість українських політичних партій стояли на засадах федералізму та автономізму.