Судова система УРСР за Конституцією 1937 р.

Зміни у державному ме­ханізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів була спрямова­на перш за все на посилення репресій як головного засобу існуван­ня тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 p., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер­ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, обла­сними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль­ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положен­ня одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і авто­номних республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серп­ня 1938 p.

Закон про судоустрій декларував найбільш важливі принципи судочинства, як, наприклад, принцип гласності. Про це йшлося і в Конституції УРСР, де в ст. 91 було сказано, що "розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не перед­бачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист". В ст. 90 Конституції УРСР гакож було зазначено, що "судочинство в Українській РСР провадиться на українській мові з забезпечен­ням для осіб, що не володіють мовою більшості, повного ознайом­лення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати а суді на рідній мові".

В Законі одержав дальший розвиток принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, обла­сні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий же строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні у відповідності з Законом про судоустрій і Конституцією УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди було звільнено від адміністративних функцій, які передавались відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на основі Положення, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 p.

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійсню­валось Наркоматом юстиції СРСР, мало своєю метою дальше зміц­нення єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і перш за все принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже серйозні порушення законності, практикувалась позасудова репресія. Право застосування мір кримінального покарання надавалось не тільки судовим органам, а й "трійкам", особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.

Правовий стан західноукраїнських земель в 20-30 роки 20 ст

Українська національна рада одним з основних завдань уряду визначила вжити усіх необхідних заходів для об`єднання західноукраїнських земель з УНР.

13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою; виборчим правом наділялись усі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку.

За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.

У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа. Так, 15 листопада Українська національна рада прийняла закон про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів: Львів – 4, Чернівці – 2, Станиславів – 2, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав і від повітів – по 1; і 22-26 листопада відбулись вибори цих делегатів; відтак, склад Ради став більш представницьким .

За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ (а вже обрані населенням комісари підлягали затвердженню вищестоячими державними органами), їм підлягали повітові військові коменданти і коменданти жандармерії, а також вони призначали громадських і міських комісарів.

Однак, під тиском переважаючих польських сил 22 листопада українське військо і державні органи залишили Львів – державні установи переїхали спершу до Тернополя, а на початку січня 1919 р. – до Станиславова .